вівторок, 31 липня, 2018, 11:54 Новини ВВС Україна
Княжна і поет: яготинська любовна історія Тараса Шевченка

Ювілейна дата Варвари Рєпніної - привід згадати про одну зі зворушливих історій романтичного кохання, про стосунки генія і його відданого доброчинного ангела.

Шевченко і Репніна
BBC
Шевченко і Репніна

Тарас Шевченко і Варвара Рєпніна познайомилися в Яготині, у палаці князя Миколи Рєпніна. Тридцятилітній Тарас Шевченко приїхав на запрошення господаря, аби намалювати кілька портретів.

На той час його слава як поета вже була гучнішою, ніж популярність художника.

Він називав її "добрим ангелом", але чи були їхні стосунки знаковими для обох?

Перше знайомство

Дівчині цей селянин, що піднісся до вершин мистецтва, бачився обранцем Божим, натхненним пророком - тоді якраз любили високий стиль і плекали неземні містичні почуття.

Чарівливий молодий чоловік вражав і вродою, й елегантністю. Носив модний сірий сюртук з оксамитовим коміром, з артистичною недбалістю вигадливо вив'язував бант краватки. А ще більше прихиляв до себе невимушеною щирістю у стосунках, як, зрештою, й унікальністю свого життєвого досвіду.

Тридцятип'ятилітня донька власника яготинського обійстя була душею зібраного там світського товариства. Вона закінчила полтавський інститут благородних дівчат, зачитувалася поезією. Самі обставини сприяли формуванню її романтичного світосприймання і волелюбних настроїв.

Рідний брат батька, декабрист Сергій Волконський відбував сибірську каторгу. Князь Рєпнін дружив із багатьма опозиціонерами-масонами, зокрема й з полтавської ложі, сповідував ліберальні цінності.

Ампірний палац у Яготині був спадком Варвариної матері, онуки гетьмана Кирила Розумовського. Тут самі стіни нагадували про гордість і непокору.

Дерев'яний дім стояв свого часу в Києві, на Печерську. Коли під час російсько-турецької війни у ньому захотіли розмістити солдатів, гетьман розпорядився розібрати будівлю і на трьох тисячах возів переправити у яготинський маєток.

Відповіла би пристрастю

Варвара Рєпніна ще до знайомства із Тарасом Шевченком стала "жертвою" материної успадкованої владності. Її щирим коханням став батьків ад'ютант Лев Баратинський, проте мати не дала дозволу на нерівний шлюб. Ця травма змусила княжну замкнутися в собі, шукати розради переважно в релігії.

Поява в Яготині Тараса Шевченка враз змінила її життя, яке наповнилося новими інтересами. Невдовзі старша за поета на п'ять років, Варвара мусила собі зізнатися, що це таки кохання.

Її небайдужість до нового гостя вже помічали й друзі. Мала мужність сказати, що коли б побачила з його боку любов, то відповіла би пристрастю.

Послухавши, як автор читав поему "Слепая", Варвара Миколаївна пообіцяла, що на знак свого поклоніння подарує йому золоте перо.

На якийсь час вона обрала для себе роль поетового ангела-охоронця, писала для нього сентиментальні алегорії й побажання.

Шевченка це зворушувало, у відповідь він присвячує княжні поему "Тризна".

"Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихоструйными речами

Мечты о рае пробудил…". - писав поет.

Утім, російською писав нечасто, переважно з огляду на якогось конкретного адресата чи обставини.

Тут причиною було бажання прочитати сповідь Варварі Рєпніній. Княжну названо ангелом, котрий пробуджує мрії про рай і його блаженство. Скільки в цій риториці реального переживання, а скільки данини стилеві доби?

Тільки "ангел"?

Усе ж поема засвідчила тільки дружбу й шану - а дівчина чекала пристрасті. Ревнувала то до вихованки Рєпніних Глафіри Псьолівни, то (зі ще більшими підставами) до красуні-сусідки Ганни Закревської.

Проте Варвара Рєпніна виявилася здатною не лише на сентименти. Наділена не тільки бурхливим темпераментом, але й аналітичним розумом, усвідомлювала марність надій на взаємність. І обрала письмо як надійний і перевірений засіб автопсихотерапії. Врешті, нещасливе й нерозділене кохання частіше породжувало мистецькі шедеври, аніж те, що вело до вінця.

Рєпніна пише автобіографічну повість "Дівчинка" - сповідь, пильне дослідження власного стану, обрис своєї розтривоженої душі. Її звіряння достатньо відверті - і ця світська панна не побоялася вручити рукопис самому поетові.

На докори одного з друзів відповіла, що у 35 років може собі дозволити те, що заборонялося у вісімнадцять. Шевченко осипав авторку повісті похвалами.

А тим часом в історію кохання знову втрутилася стара княгиня. Вона зажадала прочитати текст і назвала його - не мало й не багато! - безсоромним.

Потому донька зважилася на остаточне інтимне з'ясування стосунків зі своїм обранцем. Шевченко знову хвалив її літературну обдарованість, але не освічувався в коханні. Називав сестрою, клявся у довічній братерській приязні. При останньому прощанні, коли поет, власне, втік з Яготина, кинулася йому на шию, обіймала й хрестила на прощання.

Натхнення у засланні

Її щирі почуття невдовзі виявилися конче потрібними. Кілька років Варвара Рєпніна та седневський приятель Андрій Лизогуб були мало не єдиними людьми, які не забули засланця й давали йому втіху своїми листами.

Поет відповідав, що завчає нею написане напам'ять. Княжна запевняла, що молиться за Шевченка, повсякчас згадує. Але при тому вдалася і до практичних кроків.

Звернулася до всемогутнього царського жандармського очільника графа Орлова з проханням про перегляд і пом'якшення вироку. Переконувала, що кара неспівмірна з виною. Що художникові не можна забороняти малювати. Не розуміла, що вердикт формулював сам цар, тож ніяке заступництво тут не мало сили.

Врешті коли 1850 року при обшуку вилучили й листи Рєпніної, верховний жандарм не зупинився перед прямими погрозами. Він звинуватив Рєпніну в порушенні закону, тобто заборони листуватися, і назвав її дії "непристойними". Погроза подіяла, листування з опальним бунтарем на якийсь час припинилося.

Їм судилося побачитися ще раз. Повернувшись, по трагічній десятирічній перерві, до Москви, Тарас Шевченко зважився на візит.

Постарілий, змучений хворобою, з довгою сивою бородою, виглядав старшим своїх сорока чотирьох літ. Мало чим тепер нагадував того натхненного митця, в якого закохалася дівчина.

А княжна вразила Шевченка надмірним моралізмом, навіть, як записав у щоденнику, "святошеством". Вона присвятила своє самотнє життя благодійності.

Спілкування обмежилося церемонним обміном візитовими репліками. Ніщо вже не живило їхньої дружби чи приязні.

Вона прожила довге життя. Написала про Шевченка спогади. Бачила, як росла його слава національного генія. І лишилася в пам'яті як поетова віддана муза.

Любите літературу? Підписуйтеся на Facebook-сторінку Книги року .

ВВС Україна


реклама
більше новин
реклама
Top
2018-09-25 12:02 :21