Книгарні і книгарі

Перша друкована українська книжка «Апостол» та перша українська газета – «Gazette de Leopol» були надруковані саме у Львові. Тож у цьому місті зʼявилися і перші українські бібліофіли, а книгозбірні створювали за найновішими тогочасними тенденціями. Та якби свого часу охоронці книжкових фондів не зробили бібліотечні правила більш жорсткіими, унікальні видання могли б не дожити до наших днів. 

Про це йдеться у програмі «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» (щочетверга та щонеділі о 22:00 на телеканалі ZIK).
У Львові книжкова торгівля зʼявилась близько пʼяти століть тому. Тодішні агенти відомих західних видавців часто навідувались у місто до постійних клієнтів і поповнювали тутешні приватні книгозбірні.

«Майже усі книгарні діяли за однією схемою: отримували від видавців чи приватних осіб книги, а згодом їх продавали із певною винагородою», – розповідає кандидат історичних наук Олександр Седляр.

Та наприкінці XVIII століття, з появою друку, львівський книжний промисел суттєво змінився. Тоді відомий друкар Іван Федоров видав свою легендарну книгу – «Апостол».

«У документах є багато свідчень того, що Іван Федорович сам продавав друковані ним книжки. До Львова приїжджали люди з інших місцевостей і спеціально йшли у його майстерню, щоб купити собі педагогічні чи церковні книги. Адже зрозуміло, що у друкаря купити книжку було дешевше, ніж у книгаря», – наголошує директор Львівської обласної універсальної бібліотеки Іван Сварник.

Але все ж найбільша гордість львів’ян – перша впорядкована хроніка міста, яка вийшла у 1829 році за сприяння книгаря Карла Пфаффа. 

«Це одна із перших історій Львова. Перед тим, як мала виходити книжка, збиралась певна кількість людей, які наперед давали гроші і оплачували видання. Серед тих підписників бачимо відомих, поважних посадовців», – каже дослідник історії книговидання Анатолій Недільський.

Та оскільки видання книги було справою недешевою, як наголошують знавці, такі передплати були поширеною практикою серед друкарів.

«Книгу не видавали накладом, а оголошували передплату. І вже від кількості примірників, які замовляли, залежав її тираж, очевидно, і ціна», – розповідає краєзнавець Ірина Котлобулатова.

Тож не дивно, що при такому розвитку книгодруку свого розквіту досягли і львівські бібліотеки. Так, після скасування імператором Йосифом II католицького чернечого ордену, Львівський університет успадкував єзуїтську книгарню. Тож наприкінці  XVIII століття університетська книгозбірня стає однією з найкращих в Австро-Угорській імперії. Її навіть порівнюють із Ягелонською бібліотекою в Кракові. 

А уже за кілька років для бібліотеки зводять нове книгосховище – за найвищими тогочасними нормами. Так виникає приміщення книгозбірні на теперішній вулиці Михайла Драгоманова, 5.

«Це було найдосконаліше бібліотечне книгосховище у всій Європі того часу. Там досі функціонують бібліотечні сховища з металевими перекриттями, які мають циркуляцію повітря для кращого зберігання літератури», – зазначає Іван Сварник.
Тепер в одній із найстаріших бібліотек країни – понад три мільйони книжок, 120 тисяч з яких – унікальні стародруки та рукописи. Але їх могло і не бути, якби кілька століть тому хранителі фондів кардинально не змінили бібліотечні правила.
«Тоді можна було з дозволу працівника бібліотеки просто прийти і взяти книгу, наприклад, на рік. Зараз це порушення певних правил. Тоді це дозволяли, бо все було так компактно, більш по-сімейному. Очевидно, що всі всіх знали – не було так багато викладачів та студентів. Люди, яким була потрібна література, могли її отримати, забрати чи виїхати зі Львова з тою книжкою», – розповів кандидат історичних наук Олександр Седляр.

реклама
реклама
усі новини
Ви можете розмістити коментар, використовуючи для авторизації акаунт соціальних мереж:
Top
2018-09-22 19:33 :51