Параджанов не хотів брати на головну роль у «Тіні забутих предків» Миколайчука

Про це йдеться у фільмі «УРСР. Іван Миколайчук»проекту «Історичної правди з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.
«Відлига» для українського кінематографу
Старт кар‘єри Івана Миколайчука співпав зі зміною політичного курсу у СРСР – початок шістдесятих років отримав назву «відлига». Кривавий тиран Йосиф Сталін помер, на його місце прийшов поміркованіший Микита Хрущов. Окрім часткової реабілітації незаконно засуджених, цей період і знаменувався тим, що режисери почали відходити від радянських штампів і творити справді самобутнє кіно – без остогидлих «п’ятирічок», культу партійних керівників і досягнень народного господарства.
«З‘явилася ціла низка талановитих режисерів. Вони відчули, що можна робити своє авторське кіно, яке не буде піддане диктату ідеології та партії», – зазначає кінознавець Олег Яськів.
Для Параджанова Миколайчук був надто «солодким хлопчиком»
Відтак, на початку 60-х режисер Сергій Параджанов виношує задум зняти фільм «Тіні забутих предків» – розповіді про ворожнечу двох гуцульських родин і нещасливе кохання їхніх дітей. Саме у цей час до нього звернувся один із викладачів Київського театрального інституту із проханням спробувати на головну роль його студента Івана Миколайчука.
«Вони викликали його на проби, та Іван Параджанову не сподобався. Він глянув на його обличчя і сказав Юрію Ільєнку: «Ти його зніми», а сам пішов», – розповідає кінокритик, редактор журналу «Кіно-Театр» Лариса Брюховецька.
Про те, щоб у його фільмі знімався якийсь Іван Миколайчук, Параджанов навіть слухати не хоче. По-перше, той був ще нікому невідомим студентом. По-друге, на головну роль уже затвердили російськомовного актора з Москви Геннадія Юхтіна.
Та, всупереч режисеру, кінопроба з Іваном Миколайчуком таки відбулася. Однак, тільки-но юнак вийшов на знімальний майданчик, Сергій Параджанов демонстративно його залишив.  
«Параджанову потрібна була людина, як він сам казав, із обличчям «шаблі», таким мужнім. Іван у той час був для нього таким надто солодким хлопчиком», – зауважує кінорежисер, народний артист України Роман Балаян.
«Миколайчук це відчув. Коли його одягнули і почали знімати епізод, де він закликає духів на Святвечір, той так це передав, що всі, хто стояв біля кінокамери, були просто вражені», – додає Лариса Брюховецька.
Тож не дивно, що коли оператор показав відзняті кадри Параджанову, режисер миттєво змінив свою думку. Головна роль Івана Палійчука таки дісталась Івану з Буковини. Натомість московський актор ганебно повертається додому.
«Нікого більш природного, ніж Іван, у цій картині просто немає. Він – наче муха, наче птах. Саме ця органіка підкорила Параджанова», – переконаний Балаян.
Фільм знімали недовго – розпочали навесні 1963-го і завершили восени 1964 року. Коли ж картину привезли до Києва, усі зрозуміли, що це щось просто неймовірне.
«Коли вони показали перший варіант фільму, на студії всі оніміли. Такого на студії досі ніхто не бачив», – розповідає Лариса Брюховецька.
У закордонне відрядження влада виділила акторам по 5 доларів
Одразу після монтажу розпочалася тріумфальна хода кінострічки. Український фільм показували чи не у всіх країнах світу, і, на диво, він здобував чимало престижних нагород.
«У Францій картину назвали «Вогняні коні». Писали дуже схвальні відгуки, називаючи стрічку «прекрасною кінооперою». Вони не розуміли гуцульських пісень та того, про що там співають, тому й вважали, що це була кіноопера», – каже Роман Балаян.
На закордонні прем’єри радянська влада навіть відпускала і головних акторів стрічки – Івана Миколайчука та Ларису Кадочникову. Їм виготовили закордонні паспорти і дали можливість вийти за межі залізної завіси. Але водночас, компартійні боси, ніби, насміхаються з акторів.
«Тоді не можна було возити валюту, то у Москві дали на двох десь приблизно 10 доларів. Це виходило по 5 на кожного. Що можна було купити за такі гроші, я зараз навіть не уявляю. Кава закордоном коштувала доларів 3», – зауважує народна артистка України, виконавиця ролі Марічки Лариса Кадочникова.
Несподівано для самих акторів, найбільший успіх «Тіні забутих предків» чекав на Аргентинському кінофестивалі.
«Я тоді сказала Іванові, що думала, там буде провал. Ну хто там це знав, звідкись привезли картину, якась там історія кохання Івана та Марічки. Кому це потрібно? Та, коли фільм закінчився, увесь зал підвівся, почались несамовиті аплодисменти і всі кинулись до нас», – пригадує Лариса Кадочникова.
«Епоха застою» українського кіно
Радісні актори повернулись додому. Та вони й не підозрювали, що там їх привітають хіба найближчі друзі. Саме в цей час до влади прийшов Леонід Брежнєв, а з ним і «епоха застою».
«Тоді усе національне почали придушувати. У тому числі і «Тіні забутих предків». Вони вже не були престижем, а навпаки –  якоюсь підозрілою картиною», – наголошує  Лариса Брюховецька.

Дивіться повний випуск програми
Інші сюжети випуску
реклама
реклама
усі новини
Ви можете розмістити коментар, використовуючи для авторизації акаунт соціальних мереж:
2018-04-26 01:18 :12