live

Медведчук: Земельний дерибан Зе-влади – від бліцкригу до повзучого поглинання

Голова Політради "Опозиційної платформи - За життя", народний депутат Віктор Медведчук "Опозиційна платформа - За життя"

Найбільш примітною рисою нинішнього владного конгломерату в Україні (президент, Кабінет Міністрів, правляча коаліція у Верховній Раді – монобольшість і "Європейська солідарність" та "Голос", які до неї приєдналися) є маніакальне прагнення швидкими темпами забезпечити переділ найбільшого багатства Українського народу – земель сільськогосподарського призначення. Про це йдеться в заяві голови Політради партії "Опозиційна платформа – За життя", народного депутата Віктора Медведчука, оприлюдненій на сайті політсили.

Далі наводимо її текст дослівно:

Показовим в цьому плані було прийняття в першому читанні 13 листопада 2019 року горезвісного законопроєкту № 2178-10, який фактично запускав ринок сільськогосподарських земель і передбачав можливість концентрації у кінцевого бенефіціарного власника до 200 тис. га даного виду земель. У разі якщо би дана норма пройшла друге читання, в нашій країні вже були б створені небачені у світовій практиці тепличні умови для тотальної латифундизації сільськогосподарських земель і тим самим були б відкриті шлюзи для масового обезземелення українських селян, для яких земля – основний фактор виживання в умовах глибокої стагнації національної економіки.

"Опозиційна платформа – За життя" зробила все можливе для того, щоб зберегти землю сільськогосподарського призначення у власності і користуванні Українського народу. Саме безкомпромісна позиція депутатів нашої фракції змусила парламентська більшість відмовитися від законодавчих норм стартовою редакції законопроєкту № 2178-10, які передбачали можливість надмірної концентрації земель в одних руках (200 тис. га), продажу земель державної та комунальної власності, надання іноземцям права купувати сільськогосподарські землі. Але час показав, що такі "поступки" влади були тимчасовими і виступали свого роду відволікаючим маневром, спрямованим на те, щоб приспати пильність державницьки налаштованих політичних сил та громадських організацій.

Нещодавнє прийняття монобольшістю і "Європейською солідарністю" і "Голосом", що приєдналися до неї, законопроєкту, який фактично передає національну банківську систему в зовнішнє управління, означає початок нового і, можливо, вирішального для глобального капіталу наступу на національний суверенітет України і на національне багатство Українського народу, основною складовою якого є землі сільськогосподарського призначення. Першими ластівками у новому настанні глобального спекулятивного капіталу на українську землю сільськогосподарського призначення є два земельних законопроєкти – № 3012 і № 3012-1.

Ці законопроєкти об'єднує те, що вони фактично спрямовані на приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Різними є лише форми і методи поглинання найбільш ласих шматків земель сільськогосподарського призначення, якими виступають цілісні земельні масиви, які перебувають у державній та комунальній власності.

Прийняття такого роду законопроєктів буде означати завуальовану реанімацію тимчасово приторможенного бажання монобільшості і її сателітів ("Європейської солідарності" і "Голосу") забезпечити законодавче оформлення продажу земель державної та комунальної власності і тим самим виконати домашнє завдання, яке їм дав Джордж Сорос і його емісари в Україні.

Як зазначалося вище, "Слуга народу" і її парламентські товариші були змушені на вимогу нашої політичної сили та інститутів громадянського суспільства "накласти табу" на продаж сільськогосподарських земель державної та комунальної власності при ухваленні у другому читанні законопроєкту № 2178-10. Ймовірне прийняття законопроєкту № 3012 або № 3012-1 фактично дає зелене світло процесам поглинання державних та комунальних земельних активів (повторюся – найбільш ліквідних, найбільш ласих шматків української землі, оскільки вони представлені цілісними земельними масивами). До таких земель в першу чергу належать землі науково-дослідних установ.

Сільськогосподарські землі науково-дослідних установ – це надбання всього Українського народу, оскільки їх унікальні характеристики є результатом титанічної праці багатьох поколінь, результатом значних уречевлених витрат держави у попередні десятиліття. Тому вони повинні належати всьому Українському народу, а не тільки нинішньому поколінню співробітників цих установ, серед яких припускають розподілити паї доморощені "лібертаріанці", щоб потім перерозподілити на користь компрадорського капіталу.

І взагалі економічно невиправданою, антисоціальною та антинародною слід вважати приватизацію сільськогосподарських земель державної та комунальної власності в умовах, коли національна економіка фактично досягла стагнаційного дна, що призвело до подальшого зубожіння українських селян, згортання масштабів виробництва у фермерських господарствах, збитковості значної кількості сільськогосподарських підприємств. І тому вони в переважній більшості не мають можливості брати в користування або купувати додаткові площі сільськогосподарських угідь.

За таких умов продаж сільськогосподарських земель державної і комунальної власності означає лише одне: влада готує такі землі для передачі представникам глобального капіталу і форсує ці процеси прискореними темпами. Оскільки значне згортання ділової активності в національній економіці в результаті пандемії коронавірусу і провальної економічної політики в 2014–2020 роках створило можливості, щоб продати дані земельні активи за демпінговими цінами.

Як і перед початком ініційованої "Слугою народу" кампанії щодо запуску ринку земель сільськогосподарського призначення, так і зараз "Опозиційна платформа – За життя" ні на йоту не відступить від своєї принципової позиції.

Наша принципова позиція полягає в тому, що стратегія поглиблення земельної реформи має містити наступну базову норму: поки не буде максимальною мірою реалізовано право кожного громадянина України на безоплатне отримання земельної ділянки, запускати процес приватизації земель сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності прямо (купівля-продаж) або опосередковано (розподіл паїв серед працівників державних та комунальних підприємств) не можна, як з точки зору дотримання державних інтересів, так і з точки зору цивілізаційних цінностей.

Землі сільськогосподарського призначення – надбання всього Українського народу. І тільки Український народ шляхом референдуму (а ідею його проведення, згідно з різними соціологічними дослідженнями, підтримують 75% населення) повинен вирішувати долю основного національного багатства. Наші нащадки не пробачать нам того, що ми не зберегли для них нашу головну цінність – благодатну українську землю.