Мешканка селища на лінії розмежування розповіла, як виживають люди під час бойових дій

Фото з відкритих джерел

Жінка підкреслила, що крім багатьох проблем, люди вже просто втомилися і хочуть миру

Сім років жити під час бойових дій на Донбасі - люди вже просто втомилися і хочуть миру. Про це заявила під час Міжнародного форуму "Люди миру" Олена Попова - мешканка селища Жованка, що знаходиться в Донецькій області безпосередньо на лінії розмежування.

"Я житель, звичайний житель Жованки - це таке містечко поблизу Зайцевого, - це те місце, де лінія розмежування йде по середині нашого села. Ви розумієте, що це таке? Я сім років прожила на цій війні. У нас розбомблені були всі будинки, ми в магазин ходили під бомбардуваннями.

Знаєте, я до війни була здоровою людиною, тепер я інсулінозалежна, важкі форми, тому що я постійно перебуваю в стресі. Я діабет отримала, коли був обстріл і коли мого сина просто завалило уламками разом з невісткою. І я прибігла вранці, вони всю ніч були під завалами, а вранці він повинен був до мене прийти.

Ми зазвичай вранці завжди по перекличці знаходили ближніх, зв'язку у нас не було, а тут він не прийшов. Я туди біжу і бачу, що все завалено. І я своїми руками це все розгрібаю! Уявляєте, поки я це все розгребла, що я пережила як мати? Слава Богу, вони залишилися живі, їх врятувала просто балка. Ну, природно, вони були контужені, вони були трошки не при собі. Ми отримали цей стрес, але я це пережила, і не одна я переживаю це і сьогодні.

Ви знаєте, у нас в цьому нашому чудовому містечку жило до війни вісімсот чоловік, зараз у нас залишилося сто п'ять. У нас загинуло мирних людей сімнадцять чоловік, сімнадцять чоловік мирних людей і тридцять три людини у нас поранених, розумієте, ось на цьому маленькому проміжку", - зазначила жінка.

При цьому вона підкреслила, що в селищі дуже багато проблем.

"Ми зараз, слава Богу, під час "режиму тиші" почали відновлювати будинки, там "гуманітарники" виділили гроші, люди трохи зажили, почали ремонтувати вікна, дахи. Ми боїмося, якщо почнуться знову бойові дії, то все знову буде зруйновано. Розумієте, ми знову залишимося в зруйнованих будинках перед зимою! Для нас дуже важливі три питання, це болючі питання!

Перше: нас пов'язує з довколишнім селищем, де є магазин, лікарня, школа, "дорога життя" - дорога, розбомблена війною і там не чиститься з узбіч, чи то пак, дерева зрослися і "гуманітарники" туди не можуть проїхати, так як вантажівки не можуть проїхати! Дійшло до того, що наші місцеві чоловіки двадцять третього числа вийшли самі з лопатами, з секаторами і почали рубати дерева, не чекаючи погоджень офіційних сторін. По узбіччю там мінні розтяжки, у нас там загинув хлопчик. Він просто йшов по вулиці і захотів по нужді, зробив крок з дороги і загинув. А ми зараз там рубаємо ці дерева і засипаємо ці ями, тому що вже неможливо по цій дорозі просто їздити. Розумієте, у нас вже школярів відмовляються возити в школу по цій дорозі! Для нас ця дорога - це точно дорога життя!

Друге питання у нас те, що ми півтора року жили взагалі без світла, півтора року жодного дня немає світла, ви розумієте, як ми жили? Нам дали світло, але у нас всі дроти скручені, у нас немає живого місця, у нас тридцять стовпів, вони побиті. Чи то пак, найменші повислі дроти - у нас замикання відбувається, у нас горить техніка. Ось почнеться зараз зима, це все буде обмерзання, ось це все буде іскрити. Знову ж ми будемо без світла, нам потрібно поміняти ці дроти, щоб не було скручування на скручуванні.

І третє: щоб жити, нам потрібно розмінувати наше село. Це дуже страшно, я вам кажу дійсно як є. У мене чоловік пішов за глиною, потрібно було грубку почистити, приходить і каже "а там розтяжка поставлена посередині села", - це добре, що він побачив!

Ми навчилися дивитися під ноги, і поля наші - є у нас на полях, де ми могли би худобу свою випасати, тому що роботи-то немає і ми перейшли на сільське господарство", - сказала Олена Попова.

Однак при цьому жителі не можуть розширити сільське господарство, тому що біля селища є міни, які не розірвалися.

"Їх потрібно розмінувати. У нас живе сім діток, ми намагаємося за ними, щоб вони без нагляду не були, але діти є діти, можна не угледіти. Дитина може кудись бігти, в сторону, де стоїть табличка "обережно: міни" - у нас по селу стоять. Це ми знаємо, що це означає. Діти ж не розуміють. Тому я хочу, я закликаю до миру, розумієте, я ось особисто сім років живу на війні. У нас люди просто втомилися. Розумієте, ми звичайні люди, ми хочемо миру", - резюмувала вона.

Як повідомлялося, 21 вересня у Свято-Успенській Святогірській Лаврі на Донеччині розпочався Форум "Люди миру". Організаторами форуму є жителі Донбасу та інших регіонів України, які відгукнулися на звернення Української Православної Церкви. Ідея форуму полягає в тому, щоб включити в переговорний процес по Донбасу звичайних людей, безпосередньо постраждалих від війни на сході України.

Як зазначив митрополит Антоній, митрополит Бориспільський і Броварський, керуючий справами Української Православної Церкви, Форум " Люди миру" має показати всім "сильним світу цього", як прості українці, які живуть у прифронтовій зоні, хочуть миру.

Loading...