Колтунович: У 2021 році Україна потребує модернізації, щоб мати майбутнє

Олександр Колтунович Пресслужба "Опозиційної платформи – За життя"

Україна потребує модернізації, щоб наступного року мати майбутнє. Про це йдеться в заяві народного депутата від партії "Опозиційна платформа - За життя", голови підкомітету ВРУ з державної економічної політики Олександра Колтуновича.

Наводимо її текст дослівно:

У 2021 рік Україна входить в стані абсолютної економічної, технологічної і, як наслідок, соціальної відсталості. Граничний обсяг дефіциту державного бюджету України на 2021 рік запланований у сумі 270,3 млрд грн при доходах в 1071 млрд грн (еквівалентно $36,8 млрд). Фінансування державного бюджету України на 2021 рік передбачає запозичення в розмірі 702,4 млрд грн (65,6% доходів), тоді як витрати за держборгом в 2021 році складуть 599,8 млрд грн (45,1% витрат).

У бюджетній політиці пріоритет відданий масштабному будівництву доріг, що є скоріше пасивним активом, інвестицією, яка не дає мультиплікаційного ефекту для прискореного економічного зростання. При цьому, враховуючи особливості тарифоутворення і потребу в субсидіях, зменшення суми на виплату пільг і житлових субсидій до 36,6 млрд грн неминуче призведе до культивування злиднів, пригнічуючи навіть найменші шанси на стимулювання внутрішнього споживчого ринку і подоланні рецесії.

Кілька слів про економічний бекграунд та економічні цикли в сучасній історії України. Так, ВВП країни за підсумками 2019 року склав лише 65,6% від рівня 1990 року. Враховуючи сьогоднішній тренд падіння ВВП за підсумками II кварталу 2020 року на 11,4%, а також виходячи з прогнозів МВФ щодо падіння валового внутрішнього продукту в 2020 році на 8,2%, за нашими попередніми розрахунками, ВВП за підсумками 2020 року становитиме вже 60,2% від рівня 1990 року. А значить, Україна увійшла у фазу довгострокового економічного падіння від 15 до 60 років (від циклу Коваля до Циклу Кондратьєва). Правда, ні про яку зміну технологічних укладів в Україні мова не йде. Частка обсягу реалізованої інноваційної продукції (товарів, послуг) у загальному обсязі реалізованої продукції промислових підприємств скоротилася з 9,4% (у 2000 році) до 1,3% (у 2019 році). А в світовому рейтингу за індексом глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму в 2019 році Україна серед 141 країни опустилася на 85-е місце, пропустивши вперед Шрі-Ланку, Ямайку, Барбадос і багато інших держав. Ми не є не те що лідерами, але навіть повноцінними учасниками глобальної конкурентної боротьби.

А головне – протягом 2019-2020 років нова Зе-команда не змогла подолати негативні економічні наслідки кризи 2014-2019 років, коли ВВП України впав з $183,3 млрд до $153,8 млрд. За цим показником наша країна займає 57-е місце в світовому рейтингу Світового банку за підсумками 2019 року. Наприклад, ВВП Казахстану в 2019 році склав $180,2 млрд (54-е місце), Польщі – $592,2 млрд (21-е), Росії – $1,7 трлн (11-е). У нинішньому році ця цифра буде ще менше. Навіть якщо згідно з необґрунтовано оптимістичним макроекономічним прогнозом Кабміну ВВП країни до 2023 року складе приблизно 5,689 трлн грн, або $182,3 млрд (за розрахунковим курсом 31,2 грн/$), Економіка України за підсумками 2023-го як і раніше не вийде на Параметри докризового 2013-го. Де-факто з 2014 року криза в Україні з короткострокового економічного циклу (циклу Кітчина), з характерним періодом 2-4 роки, плавно перейшла до середньострокового економічного циклу (Цикл Жюгляра), з характерним періодом вже в 7-11 років.

За показником ВВП в розрахунку на душу населення за підсумками 2019 року наша країна також не вийшла на Параметри докризового 2013 рік – $3659 проти $4035, займаючи в світовому рейтингу Світового банку 122-е місце за підсумками 2019 року. До слова, за цим параметром Україна поступається навіть Молдові ($4498) і займає останнє місце в Європі. ВВП на душу населення Польщі за 2019 рік, за даними Світового банку, склав $15595, Угорщини – $16476, Румунії – $12919, Болгарії – $9737, Білорусі – $6663.

Сировинна економіка України – це коли в структурі валового внутрішнього продукту України за 2019 рік питома вага сільського господарства склала 9,1%, добувної та переробної промисловості – 16,4%, будівництва – 2,7%, а в товарній структурі експорту в 2019 році частка сільського господарства, мінеральних продуктів і недорогоцінних металів склала немислимі 74,5%. Наприклад, в 2004 році частка машинобудування в товарній структурі експорту перевищувала продукцію сільського господарства (близько 13%), що забезпечило зростання ВВП на 12,4%. Втім, це вже історія. На сьогодні країна навіть частково не готова відповідати викликам щодо критичного зносу водопровідно-каналізаційного господарства (знос понад 80%), аварійного стану житлового фонду, енергетики і транспортної інфраструктури, низької продуктивності праці, не кажучи вже про такі стратегічні питання, як глобальне потепління і зміна клімату, дефіцит водних ресурсів та інше.

Результатом економічних "успіхів" останніх шести років є соціальна і демографічна криза. З урахуванням багатомільйонної трудової міграції та населення неконтрольованих територій реальне населення України, за оцінками експертів, обчислюється вже не 41,5 млн, а 28-32 млн осіб. А якщо враховувати той факт, що на 100 померлих в Україні припадає 50 новонароджених і лише 49% зайнятих у віці від 15 років і старше, ми – країна, у якої немає майбутнього.

Говорити про те, що Україна потребує структурно-технологічних реформ економіки, відродження державних інститутів і модернізації – це, як мінімум, бути неоригінальним. Ще 20 років тому президент РФ В. В. Путін запропонував фундаментальний вектор, спрямований на модернізацію країни.

"...Наша країна потребує реконструкції для того, щоб мати майбутнє. Потрібно розуміти, що йде жорстка конкурентна боротьба не тільки на ринку між фірмами, а й між державами на міжнародній арені", – сказав Володимир Путін.

Через 20 років в інтерв'ю телеканалу "Росія-1" російський лідер підтвердив, що скрізь, де тільки це можливо, країни намагаються підвищити рівень своєї конкурентоспроможності за рахунок об'єднання зусиль. Для республік колишнього СРСР це природна справа…

"У нас спільна, що дісталася від єдиної країни, інфраструктура транспорту, енергетики, зв'язку. Це колосальна перевага при інтеграції. Використовуючи всі ці напрацьовані десятиліттями, якщо не століттями переваги, ми підвищуємо свою конкурентоспроможність", – резюмував президент РФ.

Для України на сьогодні, мабуть, єдиним шансом з подолання тридцятирічного економічного і соціального занепаду є відновлення і подальший розвиток економічних відносин в рамках Євразійського вектора інтеграції. Фундатором Євразійського вектора розвитку країни в Україні в останні десятиліття, безсумнівно, є голова політради партії "Опозиційна платформа - За життя" Віктор Медведчук.

Саме сформульований Віктором Медведчуком Євразійський вектор економічної інтеграції України забезпечить високотехнологічний експорт і кооперацію, зростання виробництва, зайнятості та реальних доходів населення, збільшення бази оподаткування та підвищення соціальних стандартів. Через підвищення конкурентоспроможності, зростання доходів і добробуту громадян України. Ну і найголовніше - Україна потребує інноваційно-технологічної модернізації, щоб йти в ногу з часом і мати майбутнє, як і в економічних інструментах, спрямованих на стимулювання структурних трансформацій всіх сфер життєдіяльності країни.