Президент Польщі тішиться перемогою над більшовиками, забуваючи про справжню запоруку успіху – українців

Gazeta Wyborcza
Gazeta Wyborcza
День польської армії у Варшаві за участю голови Міністерства національної оборони Антонієм Мацеревичем (2015-2018 рр) і президентом Польщі Анджеєм Дудою Sławomir Kamiński/Agencja Gazeta

Після розпаду Радянського Союзу Польща першою визнала незалежність України, адже існування суверенного сусіда - запорука зміцнення польської незалежності. Протягом 25 років підтримка України була національним інтересом поляків. Проте все змінилося після приходу до влади президента Польщі Анджея Дуди. Готуючись до урочистостей, присвячених сторіччю Варшавської битви, він забув про українців, які воювали з радянською загрозою пліч-о-пліч з поляками.

Про це пише Gazeta Wyborcza.

Польський президент оголосив про підготовку масштабних урочистостей на честь польської перемоги у війні 1920 року. Таку ініціативу можна було б лише вітати, адже значення цієї події було величезним: поляки відстояли свою незалежність, яка в разі поразки виявилася б малозначним епізодом їх історії.

Ключова роль України в боротьбі з більшовиками

Шкода тільки, що Анджей Дуда (Andrzej Duda), славлячи героїчні події минулого, одночасно демонструє своє схвалення політики, що йде врозріз з суттю тієї війни. Він діє так, ніби не знає, що ставкою в зіткненні з радянською Росією була не тільки незалежність Польщі, але і незалежність України. Глава польської держави і верховний головнокомандувач Юзеф Пілсудський (Józef Piłsudski) бачив головну загрозу для нашого відновленого суверенітету в російському імперіалізмі. Він хотів нейтралізувати її, змінивши розклад сил у Східній Європі. Шанс на зміцнення Польщі він вбачав у створенні власних держав тими народами, які раніше були поневолені імперією. Він активно підтримував зусилля фінів, естонців, латишів, литовців, білорусів, українців та народів Кавказу, спрямовані на набуття державності. Завдяки своєму великому потенціалу ключову роль відігравала Україна, на відновлення якої Росія категорично не хотіла погоджуватися.

Для спільної боротьби з радянською загрозою 21 квітня 1920 року було створено польсько-український союз, що заклав основу для стратегічного співробітництва двох держав. Попереджаючи удар ворога, який хотів принести в Європу комунізм "через труп Польщі", поляки і українці пішли в наступ і в травні 1920 року звільнили більшу частину України разом з Києвом.

Успіх виявився тимчасовим. Радянські сили завдали удару по Білорусі та влітку 1920 року опинилися під Варшавою. Завдяки героїчним зусиллям всього суспільства і армії, якою блискуче командував маршал Пілсудський, ми змогли розбити агресора і в березні 1921 року домогтися в Ризі укладення миру на вигідних для нас умовах.

Незалежність України, однак, відстояти не вдалося. Масштаб польської перемоги дозволив зберегти суверенітет Польщі і балтійських народів, але вона була не настільки велика, щоб, як хотів Пілсудський, розпороти радянську імперію "по національних швах". Росія, зміцнившись завдяки українському потенціалу, зберегла домінуючу позицію в Східній Європі і скористалася цим для наступної хвилі експансії в ході Другої світової війни.

Ідею Пілсудського вдалося втілити в життя через 70 років

Історія дозволила втілити стратегічний задум Пілсудського в життя лише через 70 років, коли розпад Радянського Союзу дав можливість народам, поневоленим спочатку царською, а потім радянською імперією, створити власні держави. Відродилася в тому числі незалежна Україна. І не випадково, що Польща стала першою країною в світі, яка офіційно визнала її. Політики, які стояли на чолі Третьої Польської Республіки, так само як і головний творець Другої Республіки, одностайно вирішили, що існування суверенної України — запорука зміцнення польської незалежності, а тому підтримувати її – їхній обов'язок.

Такий підхід переважав у польській політиці протягом наступних 25 років, і йому були вірні всі правлячі команди, незалежно від того, правий чи лівий політичний фланг вони представляли. Наочно це було видно по кроках президентів від Леха Валенси (Lech Wałęsa) та Олександра Кваснєвського (Aleksander Kwaśniewski) до Леха Качиньського (Lech Kaczyński) і Броніслава Коморовського (Bronisław Komorowski), які вміло грали роль захисників проукраїнського курсу в польській політиці.

Анджей Дуда насолоджується урочистостями на честь перемоги над більшовиками

Все змінилося в 2015 році, коли до влади прийшла партія "Право і справедливість" (PiS). Нова команда налагоджувала все більш тісні контакти з радикальними націоналістами, які завжди бачили в українцях ворогів, а не друзів. Знову спалахнула і затьмарила взаємні відносини польсько-українська суперечка на тему історії, в першу чергу — оцінок Волинської різанини 1943-1944 років. Варшава більше не стоїть стіною за Київ і не грає роль його адвоката в Європейському Союзі. За останні 30 років польсько-українські відносини ще ніколи не були настільки напруженими, і це шкодить нашим національним інтересам.

Президентові Дуді слід було би не впиватися розповідями про масштаб урочистостей на честь перемоги 1920 року, а зайнятися налагодженням відносин між Польщею та Україною, виступити з ініціативою відзначення річниці разом з українськими союзниками, адже ситуація, в якій заходи, присвячені війні 1920 року, проводяться на тлі встановленого стараннями партії "Право і справедливість" льодовикового періоду в контактах між Варшавою і Києвом, є напрочуд нездоровою.

Томаш Наленч

За матеріалами: ІноЗМІ

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...