live

Проєкт закону "Про медіа" як наступ на свободу слова

Антон Візковський
Антон Візковський
Голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики України Олександр Ткаченко Андрій Гудзенко/Liga.net

Законопроєкт створить ще один правовий конфлікт з європейською спільнотою

Законопроєкт "Про медіа", ініційований депутатами від фракції "Слуга народу", викликає занепокоєння, як у діячів сфери, так й у  громадянського суспільства.

Його розгляд у парламенті ініціював колишній гендиректор "1+1 Media" Олександр Ткаченко. Документ складається з 124 статей, частину яких ми і розглянемо в цьому матеріалі.

Заборонити не можна реєструвати

В першу чергу працівників медіа цікавило питання: "Чи необхідно буде реєструвати інтернет-ЗМІ і друковані видання, які випускаються невеликими тиражами". Адже це досить трудомістка і фінансово затратна юридична процедура. Більш того, вона робить власників та працівників медіа відкритими для атак з боку влади та осіб, яким не сподобався той чи інший контент. При цьому напад може носити не тільки моральний, але і фізичний характер.

Відповідно до законопроєкту, ліцензуванню, як і раніше, підлягають лише ті ЗМІ, які використовують радіочастотний ресурс для наземного мовлення - це FM-радіостанції і так зване мовлення Т2.

Обов'язковій реєстрації підлягають суб'єкти, які здійснюють мовлення без використання радіочастотного ресурсу, суб'єкти у сфері друкованих медіа, провайдери аудіовізуальних сервісів, а також суб'єкти у сфері медіа, у тому числі і нерезиденти України, які надають користувачам на території України доступ до своїх медіа-сервісів на умовах, що передбачають оплату користувачами доступу до  медіа-сервісів.

Онлайн-медіа не потрібно обов'язково реєструвати, однак їх діяльність може бути врегульована цим законом у разі його прийняття. Грубо кажучи, реєстрація надає онлайн-медіа додаткові законодавчі привілеї. А ось вказувати фактичного власника ЗМІ доведеться всім, інакше будуть санкції.

У той же час різниця між онлайн та друкованим медіа не прописані. Це вже є проблемою в Україні, де людей судили за пости в соціальних мережах, оскільки їх зараховували до медіа через публічність поширюваної інформації. Хоча соціальні мережі не мають всіх тих атрибутів друкованих ЗМІ, які прописані в Законі "Про засоби масової інформації". 

Більш проблематичною є ситуація, що головним органом, що здійснює нагляд за медіаринком, є Національна рада з питань ТБ і радіомовлення. 

Він і отримає повноваження вирішувати, чи буде медіа потрапляти під юрисдикцію закону. З одного боку, існують певні критерії, такі як робота на українську аудиторію, продаж реклами в Україні, місцезнаходження користувачів і т. д. Однак більшість з них виглядають абсурдно в рамках глобалізованого інформаційного простору, де на українську аудиторію може віщати ЗМІ іноземною мовою з місцезнаходженням в європейській країні і продавати рекламу китайським компаніям. 

Караюча рука правосуддя

Найбільш спірним є розділ, що стосується санкцій. У статті 37 законопроєкту перерахована інформація, заборонена до поширення в медіа. У ній зазначені такі заборони, як: закликати до насильницької зміни влади, ображати громадян за расовими, національними і релігійними ознаками і багато іншого. Причому пункт "інші причини" дійсно присутній і не ясно, як його трактувати. 

Цікаво, чи медіа нестиме відповідальність, якщо опублікує в колонці суб'єктивна думка "гострого на язик" експерта, який негативно ставиться до жителів непідконтрольних територій? А подібне у вітчизняних ЗМІ можна зустріти досить часто. 

Те ж саме стосується і "позитивної оцінки злочинного діяння або ідеалізації злочинця". 

Крім того, забороняється публікувати матеріали, які пропагують або популяризують діяльність країни-агресора. У законопроєкті не дається ні точного визначення, ні точного розмежування цих термінів, що дозволяє трактувати їх досить "широко". Також не вказується, що слід розуміти під ємним поняттям "мова ненависті", оскільки українськими законами цей термін не врегульовано.

У пункті 11 статті 37 сказано, що "забороняється поширювати матеріали або інформацію, в яких заперечується або виправдовується злочинний характер комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, злочинний характер націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, створюється позитивний образ осіб, які займали керівні посади в комуністичній партії (посада секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади і управління СРСР, УРСР, інших союзних і автономних радянських республік". 

На цей пункт під час чергового засідання Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики звернув увагу колег представник фракції ОПЗЖ Ренат Кузьмін.

"Якщо який-небудь відомий телеканал запросить колишнього секретаря ЦК КПУ з ідеології, а згодом - першого президента Незалежної України Леоніда Кравчука до себе в ефір і Кравчук буде розповідати глядачам про абсолютно правильні речі, буде це створенням позитивного іміджу?", - запитав Кузьмін, на що Ткаченко так і не спромігся відповісти.

А як бути в тій ситуації, якщо є матеріал про історичні події в УРСР та, наприклад, позитивно охарактеризована політика десталінізації Хрущова? Закон про це не повідомляє. 

Важливо відзначити, що  Національна рада з питань ТБ і радіомовлення має право розширити і уточнити норми-приписи і санкції.

Контроль. Скрізь контроль

За недотримання положень законопроєкту Національна рада буде спочатку попереджати, потім штрафувати, позбавляти ліцензії та/або блокувати. 

При цьому блокування онлайн-медіа в суді буде проходити за спрощеною процедурою. Тобто присутності відповідача або встановлення фактичного місця знаходження" медіа не потрібно. При цьому рішення про блокування може бути винесено протягом 2 днів.

Блокування сайту навіть на нетривалий термін може його просто "вбити". 

Розмитість деяких формулювань лише надає суду і Нацраді широкі можливості в скоєнні тиску на неугодні медіа, що вже відбувалося не раз в нашій країні.

Важливо згадати, що при Нацраді буде створено журналістське об'єднання, в яке увійдуть представники зареєстрованих медіа. Основне його завдання - розробити правила поведінки для журналістів. Також колеги будуть оцінювати порушення в інформаційному просторі. 

В цій всій ситуації радує, що не прийняли кримінальну відповідальність за інформацію, про що говорили. А також відмовилися регулювати діяльність соцмереж і примушувати блогерів до обов'язкової реєстрації.

При цьому чіткого визначення, хто є блогером, а хто журналістом - немає. По суті, невеликі друковані видання, розраховані на невелике коло читачів, можуть потрапити під санкції, але блогери з великою кількістю передплатників, що порушують норми цього законопроєкту, можуть і уникнути покарання. 

А що робити, якщо існує група блогерів, яка регулярно публікує інформацію під певною загальною назвою?

Адже законопроєкт визначає медіа як "засіб поширення масової інформації в будь-якій формі, який періодично або регулярно виходить у світ під постійною назвою". 

Під це визначення, як би це абсурдно не звучало, потрапляють і українські торгові майданчики.

Основна загроза законопроєкту полягає в тому, що занадто багато повноважень надається органам влади, які будуть вирішувати "долю" того чи іншого медіа. При цьому ЗМІ втрачають правовий захист через юридичну невизначеність, оскільки банально не зможуть зрозуміти, порушили вони законодавство чи ні. Більш того, проблеми можуть торкнутися всіх, хто займається поширенням інформації в мережі в тому чи іншому вигляді.

В результаті це створює досить неприємні умови для свободи слова і плюралізму думок. Влада може отримати в руки інструмент для тиску на "незгодних". Цілком ймовірно, що цей законопроєкт буде розглянутий і розкритикований Венеціанською комісією, що створить ще один правовий конфлікт з європейським співтовариством. 

Антон Візковський



Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...