Новини » Політика 166 Читать эту новость на русском

Доларова дипломатія, або Як будувалася фінансова могутність Америки

 Павло Вернівський
Павло Вернівський

Експерт Інституту суспільних досліджень, радник Голови ФРУ з економічних питань.

Фахівець відділу продажів боргових цінних паперів Capital Times.

Доларова дипломатія, або Як будувалася фінансова могутність Америки
wallhere.com

США почали кредитувати та інвестувати країни зі слабким економічним і політичним становищем, за необхідності погашаючи борги перед іншими, щоб ті знизили передусім свою залежність від Європи і стали більш залежними від Штатів.

Про це пише Павло Вернівський на своїй сторінці в Facebook.

У 1823 у своєму щорічному зверненні до Конгресу президент США Джеймс Монро виступив із заявою, яка сильно вплинула на майбутню зовнішню політику США і на багато років стала її основою. Ця заява стосувалася поділу сфер впливу на західну і східну півкулі. Таким чином, США визнавали і не втручалися в інтереси і справи європейських держав, але в той же час вважали виключно своєю зоною впливу Північну і Південну Америку. Будь-яке втручання Європи у справи країн цього континенту вважалося "недружніми". Ця заява в 1850 отримала назву "Доктрина Монро".

Незважаючи на грізність заяви, вона не підкріплювалась реальною силою. У США не було ні сильної армії, ні флоту, щоб у разі необхідності показати силою всю серйозність заяви. Єдиною причиною, що цієї доктрини негласно дотримувалася, була підтримка з боку Великої Британії, яка не хотіла, щоб Іспанія повернула назад свої колонії, і то суто номінально.

Оскільки доктрина була лише формальною заявою, то вона часто ігнорувалась європейськими державами. В середині 19 ст. британці анексували Фолклендські острови, пізніше так само вели морську блокаду Аргентини, намагаючись вибити борги. Безумовно, це суперечило положенням доктрини і американці протестували, але далі голослівного протесту справа не пішла. Пізніше Наполеон ІІІ вторгся в Мексику, і знову окрім засудження США не вжили жодних заходів.

Все змінилося після кризи у Венесуелі в 1902-му. Вона була пов'язана з тим, що президент Венесуели відмовився платити за зовнішніми боргами і відшкодовувати збитки, завдані британським інвесторам від Громадянської війни. Так, ставлення до боргів і збитків тоді було зовсім інше. Не стерпівши такого ляпаса, європейці повернулися до свого улюбленого методу навіювання - дипломатії канонерок. Об'єднаний військовий флот Британії, Італії та Німеччини, наїжачившись гарматами, заблокували основні порти Венесуели.

Венесуела в той час дуже розраховувала на підтримку США, думаючи, що цей інцидент змусить їх втрутитися. Проте американці, не бажаючи доводити справу до відкритого конфлікту, виступили з пропозицією сісти за стіл переговорів, будучи при цьому арбітрами. Після низки загроз і попереджень сторони погодились. За підсумками зустрічі, що відбулася у Вашингтоні, сторони досягли угоди, за якою Венесуела зобов'язувалася виплачувати 30% митних зборів своїм кредиторам. Так само країну обклали рядом виплат, що по суті робило Венесуелу залежною від цих країн.

Після вирішення конфлікту Рузвельт побачив роль грошей і зрозумів необхідність внесення поправок в концепцію доктрини. У своєму зверненні до Конгресу він заявив, що якщо країни Латинської Америки будуть мати труднощі з виплатою боргу, то США мають їм допомогти в цьому. Це доповнення до доктрини Монро дістало назву "наслідок Рузвельта" (Roosevelt Corollary, - ред.).

Яким чином це зробити? Потрібно самим кредитувати і інвестувати країни Латинської Америки, за необхідності погашаючи борги перед іншими, щоб ті могли знизити свою залежність від Європи, у свою чергу все більше стаючи залежними від США. Дану політику фінансової підтримки після Рузвельта продовжив Вільям Тафт. Завдяки йому з'явилося таке поняття, як доларова дипломатія.

Першою країною, де була застосована така політика, був Гондурас. Американці викупили там британські борги, ставши таким чином господарями становища у країні. Далі була Нікарагуа. В обмін на повалення президента США гарантували кредити уряду країни. Однак народні заворушення призвели до необхідності військового втручання США, внаслідок чого Нікарагуа була окупована американцями з 1912 по 1933. За допомогою доларової дипломатії американці намагалися інвестувати в Гаїті, що теж призвело до заворушень і подальшої окупації США з 1915 по 1934. У Домініканській Республіці, щоб знизити корупцію, США взяли під контроль митницю, і знову це призвело до заворушень і подальшої окупації США з 1916 по 1924. Такі конфлікти отримали назву Бананових війн і по суті не принесли миру, стабільності і процвітання в жодній країні. Хоча Америка досить успішно опанувала методи Британської імперії. А згодом США стали найбільшим кредитором Великої Британії.

Павло Вернівський

Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...