Новини » Політика 134 Читать эту новость на русском

Річниця Майдану: Чого досягли та чи всі сподівання справдилися?

Євген Магда
Євген Магда

Політичний експерт

Річниця Майдану: Чого досягли та чи всі сподівання справдилися?
pinterest.com

Події 2014 року продемонстрували здатність населення до самоорганізації та створення дієвих інструментів громадянського суспільства. Відбулася суттєва зміна влади у персоналіях, проте вплив олігархів на суспільно-політичні та економічні процеси залишився значним, а часом і визначальним.

Про це пише Євген Магда на своїй сторінці в Facebook.

Гідність без компромісів

Третя декада листопада в Україні пов’язана з подіями початку Революції Гідності. Їх відзначають традиційно на державному рівні, хоча останнім часом про "ідеали Майдану" говорять переважно двічі на рік – у річницю початку революції та під час вшанування пам’яті Небесної Сотні.

Відсутність результатів офіційного розслідування трагічних подій у середмісті Києва, що відбулися у лютому 2014 року, тепер є проблемою для Володимира Зеленського і його оточення. На жаль, суспільство поки не має відповідей на болісні запитання про замовників безпрецедентного злочину, і ця ситуація створює простір для спекуляцій та інсинуацій. Не обходиться і без "турботливих сусідів" з власним інтересом: Росія, нагадаю, почала висовувати вимоги федералізації України ще наприкінці 2013-го, коли шальки терезів у протистоянні влади і опозиції перебували у стані постійного неспокою. Тому відкидати вплив Кремля не варто.

Три революції протягом 25 років (Революція на граніті 1990 року, Помаранчева революція 2004-го та вже згадана Революція Гідності), за великим рахунком, не є досягненням України. Цей історичний факт свідчить, з одного боку, про тривалий перехідний період до демократії від авторитарного суспільства, у якому Україна жила протягом тривалого часу, з іншого – є складовою процесу творення української політичної нації, у якому немає збірника рецептів або книги скарг та пропозицій. Ми самі повинні дати відповідь на питання про майбутнє України, не забуваючи, що живемо у конкурентному світі, де не варто розраховувати на поблажки.

Революція Гідності продемонструвала здатність активної частини населення до самоорганізації, створення дієвих інструментів громадянського суспільства. Несподівано, наче зі сторінок шкільного підручника історії, зійшло поняття "інтервенція", щоправда у 2014 році вона полягала у анексії Криму та гібридному розпалюванні конфлікту на Донбасі. Росія підтвердила, що амплуа "жандарма Європи" несе крізь віки і не має намірів від нього відмовлятися. Існування "слабких ланок" державної політики ще з моменту проголошення незалежності України стало очевидним саме після революційних подій. І сьогодні саме Кремль керує тими, хто обіцяє реванш прихильникам Революції Гідності.

Дозволю собі припустити, що українське суспільство наразі перебуває на стадії усвідомлення важливості подій 2013 – 2014 років, що суттєво змінили вектор розвитку нашої держави. Саме Завдяки Революції Гідності Україна вийшла із часом комфортного для представників її еліти російського затінку та зуміла збільшити власну зовнішньополітичну суб’єктність. Справді, вона сьогодні ще не повністю відповідає потенціалу нашої держави, але сприйняття України в оточуючому світі помітно змінилося – з нами змушені рахуватися.

Каталізатором початку Революції Гідності стала відмова Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Сьогодні вона повноцінно діє, ЄС перетворився на головного торговельного партнера України, а відданість прагненню України стати членом НАТО та Європейського Союзу знайшла відображення у Конституції України. Необхідно розуміти, що шлях на Захід для нашої держави буде тривалим через власну нереформованість, примхи політичної кон’юнктури та спротив Росії, проте досягнення на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції залишаться здобутками українського суспільства.

Завдяки революційним подіям відбулася суттєва зміна влади у персоналіях, люстрація, попри її не завжди однозначну доцільність, виконала функцію очищення влади. Шкода, що завищені очікування, з одного боку, та квотний принцип розподілу владних портфелів – з іншого, не дозволили втілити в життя багато задумів. Доступ до державної годівнички виявився більш спокусливим за можливість здійснювати зміни. Маємо констатувати, що перетворення 2014 – 2019 років вище оцінюють наші західні партнери, ніж громадяни України. "Вміла готувати, та не вміла подавати" - одна з базових характеристик тих, хто претендує на роль української політичної еліти.

Проте нам є про що згадати у контексті перетворень, спричинених Революцією Гідності. Збройні Сили стали не лише численними, але і боєздатними, вони продовжують спиратися на підтримку значної частини громадян України. Позиції української мови, на монопольний статус якої як єдиної державної навряд чи хтось наважиться зазіхати, зміцнюються у суспільстві та інформаційному просторі. Постала Православна Церква України – попри відділення церковних інституцій від держави, її поява демонструє зміни у суспільно-політичному дискурсі. Боротьба з корупцією, хоча і носила часом характер кампанійщині, обмежує сваволю чиновників у боротьбі за власні статки, які тепер доводить декларувати у відкритий широкому загалу спосіб. Постали нові антикорупційні та слідчі органи, які, щоправда, зараз намагаються дискредитувати та знерухоміти, дискредитуючи тим самим перетворення останніх років. Україна змінила характер енергетичних відносин з Росією, які завдавали державі значних збитків. Децентралізація влади стала реальністю, і чимало ОТГ демонструють ефективність управління та розгортають владу обличчям до пересічного громадянина. Триває боротьба за ефективний державний менеджмент, без якого говорити про ефективну конкуренцію з іншими країнами регіону не випадає.

Потрібно визнати і помилки та недоліки останніх років. Державна влада як така далеко не завжди виступала ефективним гарантом прав та свобод громадян, недовіра до суду стала значною суспільною проблемою. Вплив олігархів на суспільно-політичні та економічні процеси всередині країни, нехай і зменшився, але залишився значним, а часом – визначальним. Конфлікти між різними владними групами не зникли після президентських та парламентських виборів, хіба що змінили форму: тепер вони розривають на шматки політичну силу, яка здобула по суті всю повноту влади у країні. Реформування правоохоронних органів виявилося швидше вітринно-показовим, ніж реальним. Приватні інтереси для сильних світу цього залишаються більш важливими за державні.

Протягом останніх років ми мали усвідомити головне: гідність як категорія є необхідною і для кожного громадянина, і для суспільства в цілому. Вона не належить до матеріальних цінностей, але зміцнює суспільство, надає йому нового сенсу. Громадяни України показали, що цінують свою державність та готові її захищати. Саме гідність складає хребет держави, який потрібно тримати в умовах, коли випробування йдуть неначе хвилі у бурхливому морі – одне за одним. Україна вистояла завдяки гідності у 2014 році, і цей елемент повинен і надалі залишатися основою державної політики та світосприйняття громадян. Без жодних компромісів.

Євген Магда

загрузка...
загрузка...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...