Новини » Політика 316 Читать эту новость на русском

Ексглава МЗС України: Ніхто ще не вигравав війну проти медіа

Ексглава МЗС України: Ніхто ще не вигравав війну проти медіа
ZIK

Коли влада перетворює медіа на свого ворога, намагається його прикрити або обмежити -  це призводить до погіршення довіри, падіння рейтингу і, у кінцевому результаті, втрати посади в той чи інший спосіб.

Про це в ексклюзивному інтерв’ю з Юлією Литвиненко на телеканалі ZIK заявив міністр закордонних справ України (2003-2005, 2010-2012 рр.) Костянтин Грищенко.

- На вашу думку, чи можна було обійти процедуру усунення посади спеціального представника Державного департаменту США з питань України? Наскільки це суттєво, адже Трамп демонструє, що Україна нічим не відрізняється від інших країн, як ви собі це трактуєте?

- Я думаю, що це є свідченням того, що США не будуть настільки залучені у розв'язанні тих проблем, які нас найбільше турбують.

- У випадку з Сирією США вийшли з гри, те саме відбувається сьогодні з Україною?

- У Сирії вони вийшли з гри тільки частково. В тому, що стосується нафти, вони залишили бізнес-інтерес, і стратегічний також, одночасно. А в Україні, вони знову віддають європейцям можливість і обов’язок відігравати більшу роль. Затримування надання військової-технічної допомоги Трамп аргументує тим, що хотів би, щоб європейці робили набагато більше.

Європейці займають позицію, що вони надають економічну допомогу, а безпекову сферу залишають США. В даному випадку Трамп посилає сигнал європейцям, що і в політичному аспекті вони мають бути більш активними. Тому розраховувати на те, що Адміністрація Трампа буде активно залучена в сприятливе для України розв'язання проблеми війни на Сході, буде доволі складно. Це може змінитись, якщо, я переконаний, Трамп відчує, що наближається реальне вирішення, яке буде сприйняте в Києві і в Москві, то він, звичайно, долучиться до будь-якої перемоги, але сприяти досягнення її, у нього, схоже, немає ні бажання, ні часу. Хоча те, яким чином буде грати українська тематика в партитурі імпічменту, може все це змінити.

- Що ви маєте на увазі?

- Очевидно, що Трамп очікує, сподівається, хоча вже більш прямо вимагати цього не буде, але хотів би, щоб президент Зеленський розпочав розслідування ролі молодшого та старшого Байденів і тоді він, можливо б, особисто спробував якось віддячити. Але за цим будуть слідкувати демократи і це може призвести до чергового витоку інформації і нових звинувачень – легкого шляху тут немає.

- На порядку денному в інформаційному просторі було дві новини, які смакували та обговорювали. Одна стосувалася розіграшу Джокера. На вашу думку, чи цей "Джокер-гейт" може перетворитись на щось більше?

- Усе залежить від того, яка буде реакція на те, що привертало увагу українського суспільства. Як будуть діяти, тому  що те, що викликає скандальну зацікавленість не дає можливості переходити до того, що є більш серйозним.

- На вашу думку, відсутність реакції Офісу президента свідчить про неготовність до такої інформаційної атаки і чи можна знехтувати такими фактами та вдавати, що нічого не відбувається.

- На мою думку, це помилка. Коли з Офісу президента лунають сигнали, що журналісти зараз уже ні до чого, що зараз є пряма комунікація із суспільством, ну… Той же Трамп, який перший задав цю тему у США, дуже серйозно реагує на все, що з’являється у публікаціях у "New York Times", "The Washington Post", в інших газетах. Він намагається з цим боротися власними меседжами. Але просто ігнорувати або давати зрозуміти, що це можна пропустити і воно розпливеться саме собою, на мою думку, це величезна помилка.

- Мої колеги вже припустили таку думку про те, що Джокер є породженням влади, яка захотіла нових інструментів комунікації і от вона їх і отримала. Вони не захотіли бачити класичних журналістів, тому виникла, з одного боку кумедна ситуація, з іншого трагічна. Яким шляхом мала би піти влада, щоб унеможливити появу таких інструментів: боротися з медіа, обмежувати медіа, контролювати?

- Тут відповідь очевидна. Здається ніхто ще не вигравав війну проти медіа. Коли ти перетворюєш медіа на свого ворога, як би ти не намагався їх прикрити, обмежити, це, зрештою, призводить до втрати довіри до тебе як політичного лідера. Ти втрачаєш рейтинг і, у кінцевому результаті, йдеш з посади в той чи інший спосіб. Це проходили багато держав. Скоріше методом має бути більш проактивна комунікація, коли ти перехоплюєш меседж, який буде на твою користь. Це свого роду мистецтво і, до речі, високе мистецтво, де мають бути залучені високопрофесійні люди.

Мені здається, що мода на молодих дівчат прессекретарів може і мати право на існування, але коли вона стає загальною тенденцією, то це призводить до того, що в якомусь міністерстві чи відомстві виникають проблеми зі спілкуванням з пресою та суспільством, а це стає проблемою для всієї влади.

Зараз уже лунають думки від Кабміну, що Офіс прессекретаря не потрібен, вони зможуть через "смартдержаву" доводити свою думку. Ну, так не працює, принаймні на даному етапі. Тут варто подивитись на досвід інших держав, я щось не бачив таких революційних ідей в тих же європейських країнах.

- Щодо бізнес-інтересів США. Скільки ви років працювали в Америці?

- Я був послом 3,5 роки, а так працював довго.

- Скажіть, на вашу думку, який бізнес-інтерес у США, що може запропонувати Україна і чи може наша країна обмежуватися у цих пропозиціях лише землею?

- Американські компанії не так часто займаються купівлею землі, їх більше цікавить продукція "із землі". І "Cargil", одна з найкрупніших корпорацій у цій сфері себе дуже непогано почуває в Україні вже досить  багато років. Вони заробляють гроші на тому, що скуповують зерно і перепродають на зовнішніх ринках. Займатися обробкою землі вони не схильні - це більше зацікавленість Близького Сходу, Китаю, європейців, але не в таких масштабах. Звичайно, й американці прийдуть, якщо будуть створені такі передумови, коли це буде легко скуповувати.

Тому мене як громадянина теж це питання дуже турбує.

Треба дивитися наскільки відповідає міжнародній практиці те, що вже через чотири роки іноземці зможуть придбати землю. Є багато країн, які серйозно обмежили право саме на власність. Можна отримувати в оренду, можна домовлятися з власниками про спільне її використання, є десятки способів… Але, знаєте, сотні тисяч турків уже в другому поколінні не стають громадянами Німеччини, хоча там проживають, саме тому, що турецьке законодавство забороняє успадковувати землю іноземцям, аби купляти її. Для них це важливо, вони знаходять цей баланс.

- Це єдиний виклик, на вашу думку, перед яким ми постанемо через відкриття ринку землі? Можливо ми б могли піти іншим шляхом, спочатку збільшити капіталізацію землі?

- З іншої сторони, ми мінімум 20 років про це говоримо і нікуди не рухаємося. В нас були різні уряди і кожен з них уникав вирішення ціє проблеми, але її все одно треба буде вирішувати. Я думаю, що зараз слід сконцентруватися на тому, як буде прописано цей закон, кінцева редакція та які можуть бути гарантії, щоб забезпечити інтереси українського фермера насамперед, а не агрохолдингів. Вони, судячи з усього, зацікавлені не стільки у тому, щоб працювати на землі, а щоб за чотири роки скупити за однією ціною. А потім, коли прийдуть ті, в кого грошей повно, продати їм втридорога. Оце, на мою думку, найбільша загроза, бо це може призвести до надмірної концентрації землі у декількох руках, причому не українських. Ми бачимо, що люди з мільярдними статками чомусь намагаються мати щонайменше серйозну домівку в Лондоні, а не десь у Полтаві. Відтак, я думаю, що суспільство має це оцінювати як серйозний внутрішній виклик і зовнішню загрозу, певною мірою, тому що тоді вже вплив буде набагато більший зі сторони тих, хто є, начебто, нашими партнерами, але буде мати свій специфічний, конкретний інтерес, який може зовсім не сходитися з інтересом української держави.

- Нагальне питання, яке ми не зможемо обійти – це стосунки України та Росії. Сьогодні в України немає посла в РФ, формально, за дипломатичними нормами, це означає, що між нашими країнами війна.

- Між нашими державами щонайменше є конфлікт, який створює перешкоди для підтримання нормальних дипломатичних відносин. В даному випадку Україна, все ж таки, пішла більш м’яким шляхом, тому що Грузія під час війни 2008 року розірвала дипломатичні відносини. Це не означає, що інтереси Росії в Грузії, чи Грузії в Росії не представлені. Там ввели візовий режим з обох сторін, а потім грузини в односторонньому порядку пішли на зустріч, але не відновили дипломатичних відносин. Існують, так звані, групи інтересів під прапором Швейцарії. Україна на це не пішла, в нас збереглось посольство, яке не відіграє жодної серйозної ролі, так само як і російське тут, тому що політичні контакти здійснюються виключно через високих представників. В даному випадку це з українського боку, наскільки я це розумію, пан Єрмак, а з російського – Сурков. І відновлення дипломатичних стосунків на рівні послів було б наступним логічним кроком після того, як ми знімемо гостроту питання у припиненні вогню, відведенні сил і початку політичного процесу. Це було б дуже важливим кроком, який сигналізував би про те, що ми переходимо від загострення, або від продовження гострої фази конфлікту, до реального пошуку миру. Тому, я вважаю, що про це варто думати вже зараз, бути готовим запропонувати того, хто відповідатиме масштабу і рівню завдання представляти Україну у Москві. Але це треба прив’язувати до якогось нового "вікна можливостей" у розв’язанні хоча б частини цих проблем, які досі залишаються в конфліктному стані.

- В історії світової дипломатії були різні конфліктні ситуації і різні інструменти вирішення цих конфліктів. Ви для себе дали визначення, який інструмент варто було б використати, аби пришвидшити вирішення конфлікту?

- Я думаю, що треба було пройти той шлях, який згідно з деклараціями і з української сторони і певними сигналами з російської є погодженим: розведення сил, розв'язання питання про послідовність проведення виборів, зустріч у "Нормандському" форматі, де треба остаточно з’ясувати для себе, чи є у нас можливість домовитися з Росією на умовах прийнятних не для меншої, а більшої частини України. Комунікація з суспільством тут буде принципово важлива, але й важлива сутність такої домовленості.

Якщо можна обійтись без миротворців, то я тут згоден, буде краще. Миротворці це складна, обтяжлива структура. Треба багато зусиль для забезпечення логістики контингентів, які мають надати країни. Там, де миротворці, там конфлікт дуже рідко швидко припиняється. Звичайно, є приклади дуже ефективних розв’язувань ситуації, але є приклад Кіпру, де вже безліч років стоять миротворці, але нічого не зрушується в жодну сторону. Для цього потрібна політична воля, довіра і відсутність взаємної алергії на все, чим є Україна для росіян і навпаки. Над цим треба попрацювати. Певні позитивні сигнали вже є, градус негативу на російських каналах зменшився, наскільки я знаю. Кількість українців, які ставляться позитивно до Росії, достатньо висока попри те, що ми знаємо, що відбувається на сході України. Мені здається, що від цього позитиву треба намагатися відштовхуватися. Наскільки це вдасться, залежить від дуже великого спектру обставин, але, перш за все, від політичної волі українського керівництва і готовності Росії дослухатись до очевидних аргументів.

Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...