Aнонси

усі анонси

Психологія "маленького українця": Вказувати іншим, що робити з їх землею

Сергій Фурса
Сергій Фурса

Інвестбанкір.

Закінчив НТУУ КПІ за спеціалізацією "Системний аналіз фінансового ринку".

Працює в інвестиційній компанії "Dragon Capital".

Спеціаліст відділу продажів боргових інструментів

Психологія "маленького українця": Вказувати іншим, що робити з їх землею
Село pixabay.com

Українська земля свята, причому в такому розумінні, що вона може належати кому завгодно, але святе право "маленького українця" вказувати, що з нею можна робити, а що не можна. У підсумку, сам нічого не отримує від цього, але і не готовий дати заробити своєму сусідові.

Про це пише Сергій Фурса на своїй сторінці в Facebook.

Собака на сіні – це українець, у якого немає своєї сільгосп землі, але він готовий порвати сорочку на грудях у кожного, хто виступає за те, щоб у його сусіда, який має землю, з'явилося право цю землю продати.

При тому, що для самого маленького українця нічого не зміниться – у нього як не було землі так і не буде, але зате його сусід міг би заробити грошей, а покупець землі міг би інвестувати і зробити життя країни багатшим. Або його сусід міг би отримувати більше орендних платежів. Але сам пай землі як був на цьому місці, так і залишиться, хто б його не купував. Але ні, маленький українець проти. Не можна, каже, продавати землю.

Чому не можна? Ну от не можна і все. І пояснити комусь, американцю або британцю, чому в Україні не можна розпоряджатися своєю власністю просто неможливо. Треба починати пояснювати з 1913 року, та й то навряд чи вийде. Просто така загадкова українська душа.

Чому не можна? Говорять, тому що це вб'є село. Напевно це означає, що у людини з'явиться можливість отримати більше свободи і не жити в селі. Власне, продовжиться процес урбанізації, який триває останні 5 тисяч років. І в якому Україна суттєво відстає від цивілізованих країн. У нас в селах все ще проживає набагато більший відсоток людей, ніж у Франції або США. І при цьому, маленький українець готовий зробити все, щоб ці люди там і залишалися. Фактично, тримаючи їх на припоні. І це в той момент, коли в містах існує дефіцит робочої сили. І немає ніякої гострої необхідності тримати людей в сільському рабстві. Обмежуючи їх життя городом і пляшкою самогону.

Села вмирають і це нормально. Тому що цивілізація рухається вперед. Де раніше потрібно було 100 чоловік, тепер достатньо одного комбайна. А решта 99 осіб повинні переїжджати в місто і створювати там додану вартість. Бути ІТ-шниками, маркетологами, стоматологами. Ким завгодно. Приносити користь суспільству і собі. Собі в першу чергу. Тому що якість життя в такої людини завжди краще. І якщо вона захоче колись жити на природі, то зробить це, купить будиночок в селі і буде працювати віддалено. Але не треба змушувати його працювати в селі. Це нікому не потрібно.

Якщо маленький українець хоче вберегти село, то нехай їде в село. Купує землю і живе там. Але якщо ви живете в містах, можете продавати свої квартири, то не маєте ніякого морального права вказувати що робити тим, хто володіє землею.

Собака на сіні – це деструктивно. І це відображає глибинну проблему. Відсутність поваги до приватної власності. В успішних країнах приватна власність – святе. В Україні свята українська земля, причому в дикому розумінні, що вона може належати кому завгодно, але святе право маленького українця вказувати цього іншого, що йому можна робити, а що не можна. І якби ще цей маленький українець щось вигравав від цього. А так же ні, нічого. Він програє. Програє від неефективної економіки. Від дорогих продуктів. Від падіння національної валюти. Але не готовий дати заробити своєму сусідові.

Сергій Фурса

Додайте ZIK.UA в обрані джерела Додати в обрані Google News

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.