Психологія "маленького українця": Вказувати іншим, що робити з їх землею

Сергій Фурса
Сергій Фурса

Інвестбанкір, спеціаліст відділу продажів боргових інструментів в інвестиційній компанії "Dragon Capital"

Село

pixabay.com

Українська земля свята, причому в такому розумінні, що вона може належати кому завгодно, але святе право "маленького українця" вказувати, що з нею можна робити, а що не можна. У підсумку, сам нічого не отримує від цього, але і не готовий дати заробити своєму сусідові.

Про це пише Сергій Фурса на своїй сторінці в Facebook.

Собака на сіні – це українець, у якого немає своєї сільгосп землі, але він готовий порвати сорочку на грудях у кожного, хто виступає за те, щоб у його сусіда, який має землю, з'явилося право цю землю продати.

При тому, що для самого маленького українця нічого не зміниться – у нього як не було землі так і не буде, але зате його сусід міг би заробити грошей, а покупець землі міг би інвестувати і зробити життя країни багатшим. Або його сусід міг би отримувати більше орендних платежів. Але сам пай землі як був на цьому місці, так і залишиться, хто б його не купував. Але ні, маленький українець проти. Не можна, каже, продавати землю.

Чому не можна? Ну от не можна і все. І пояснити комусь, американцю або британцю, чому в Україні не можна розпоряджатися своєю власністю просто неможливо. Треба починати пояснювати з 1913 року, та й то навряд чи вийде. Просто така загадкова українська душа.

Чому не можна? Говорять, тому що це вб'є село. Напевно це означає, що у людини з'явиться можливість отримати більше свободи і не жити в селі. Власне, продовжиться процес урбанізації, який триває останні 5 тисяч років. І в якому Україна суттєво відстає від цивілізованих країн. У нас в селах все ще проживає набагато більший відсоток людей, ніж у Франції або США. І при цьому, маленький українець готовий зробити все, щоб ці люди там і залишалися. Фактично, тримаючи їх на припоні. І це в той момент, коли в містах існує дефіцит робочої сили. І немає ніякої гострої необхідності тримати людей в сільському рабстві. Обмежуючи їх життя городом і пляшкою самогону.

Села вмирають і це нормально. Тому що цивілізація рухається вперед. Де раніше потрібно було 100 чоловік, тепер достатньо одного комбайна. А решта 99 осіб повинні переїжджати в місто і створювати там додану вартість. Бути ІТ-шниками, маркетологами, стоматологами. Ким завгодно. Приносити користь суспільству і собі. Собі в першу чергу. Тому що якість життя в такої людини завжди краще. І якщо вона захоче колись жити на природі, то зробить це, купить будиночок в селі і буде працювати віддалено. Але не треба змушувати його працювати в селі. Це нікому не потрібно.

Якщо маленький українець хоче вберегти село, то нехай їде в село. Купує землю і живе там. Але якщо ви живете в містах, можете продавати свої квартири, то не маєте ніякого морального права вказувати що робити тим, хто володіє землею.

Собака на сіні – це деструктивно. І це відображає глибинну проблему. Відсутність поваги до приватної власності. В успішних країнах приватна власність – святе. В Україні свята українська земля, причому в дикому розумінні, що вона може належати кому завгодно, але святе право маленького українця вказувати цього іншого, що йому можна робити, а що не можна. І якби ще цей маленький українець щось вигравав від цього. А так же ні, нічого. Він програє. Програє від неефективної економіки. Від дорогих продуктів. Від падіння національної валюти. Але не готовий дати заробити своєму сусідові.

Сергій Фурса

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...