Новини » Політика 442 Читать эту новость на русском

"Північний потік-2" і газова війна: Розклад сил

"Північний потік-2" і газова війна: Розклад сил
Газова війна

Україна цього року до «газової війни» готова більше, ніж десять років тому, коли тодішній прем'єр Юлія Тимошенко підписала невигідний для нашої країни контракт.

Про це пише Міжнародний кур'єр.

На тлі тривалих близько 80 хвилин тристоронніх «газових» переговорів, що відбулися 28 жовтня в Брюсселі, які, як і передбачалося, закінчилися нічим (обидві сторони висловили свої, в принципі ні в чому практично не перетинаючих побажань) актуальним стає питання: що чекати далі?

По-перше, ще однієї зустрічі в форматі "посиділи - ні про що поговорили - розійшлись", анонс якої вже зробив заступник голови Європейської комісії з Енергетичного союзу Марош Шефчович на прес-конференції в Брюсселі: «Я також висунув пропозицію про проведення наступного раунду тристоронніх переговорів на рівні міністрів, на що також погодилися всі сторони. І ми будемо підбирати дату в листопаді». І, по-друге, з початку 1 січня 2020 року - «газової війни», після чого всі події прискоряться, а «точки дотику» сторін «істотно зблизяться», причому в основному за рахунок Росії.

Суть проблеми

Кремль, дещо увірувавши в свою безкарність в міжнародному масштабі, дуже хоче повторити події 2009 року, коли Ю.Тимошенко, як і свого часу Н.Чемберлен, «привезла мир» уклавши контракт, який призвів до вкрай невигідним для України умов, фактично заганяючи країну в боргову кабалу. Для скептиків уточнимо: бог з ними з експертними оцінками, але «багатомільярдні» рішення Стокгольмського арбітражного суду на нашу користь - повне підтвердження даного факту. Правда, треба бути об'єктивним, не дивлячись на непогані стартові умови, Україна до тієї «газової війни» повністю готова не була, як і її союзники, і в цьому головна відмінність 2019 року від 2009 з чим, судячи з усього і не можуть змиритися в Кремлі, але про це пізніше.

Прямо зараз Росія зіткнулася з вкрай неприємною для неї проблемою: вона не в змозі реалізувати в необхідні для неї терміни будівництво обхідних шляхів навколо України, які дозволили б їй виключити нашу країну із системи експорту російського газу в Європу принаймні найближчим часом.

Незважаючи на оптимізм, що випромінюється компанією Nord Stream 2 AG, хоча б приблизної дати закінчення будівництва «Північного потоку-2» немає, а реалізація проекту в відведений час повністю провалена, адже його зміст полягає в створенні обхідних маршрутів навкруги України, які дозволили б ій  транспортування газу в Європу до, а ніяк не по завершенні дії українсько-російського контракту на його транзит.

Це - «по-крупному», а серед «незначного» але вкрай болючого для Кремля, варто згадати можливі арешти акцій Nord Stream 2 AG через борг «Газпрому» Україні згідно з рішенням Стокгольмського арбітражу і програний суд по газопроводу «OPAL», що обмежує можливість прийому російського газу з обох «Північних потоків» «на суші».

Зрозуміло, що в таких умовах «Газпром» має вкрай жорстку необхідність в збереженні транзиту газу українською ГТС, в іншому випадку - невиконання діючих контрактів зі значними фінансовими і репутаційні збитками. Але є проблема - уклавши новий договір з «Нафтогазом», навіть на вигідних для РФ умовах, головне завдання В.Путіна, яке складається з, кажучи по-простому, в «дотиснути Україну», вирішена не буде, а на таке Новак, Міллер і будь-який з російської «еліти» піти не можуть.

Як результат російська сторона поводиться в форматі, як називають в кримінальному світі «шахрая на довірі», розповідаючи, що вони можуть піти на європейські правила транзиту але через неготовність «Нафтогазу» до анбандлінгу (поділу функцій) РФ може «піти на поступки» і укласти контракт на рік, а через «любові» до України ще й почати прямі поставки нашій країні зі знижкою, аж в 20%. Так, для цього потрібна дрібниця - «обнулити» рішення Стокгольмського суду, який вніс дисбаланс у відносини сторін.

Дійсно вніс, довівши, що чинний контракт укладено на умовах, вигідних винятково Росії, і ліквідація чого і була суттю судового рішення. Питання прямих поставок також вигідне тільки РФ оскільки забезпечує повернення в сферу своїх інтересів великого споживача - України, яку вона втратила через власну дурість. Контракт РФ хоче укласти тільки на один рік, тому, що це дозволить вирішити проблему часу з будівництвом «Північного потоку - 2».

Знижки - теж фейк оскільки основні обсяги закупівель газу для опалювального сезону Україна зробила влітку, при низьких цінах в $ 170-185 за тисячу куб. м., що значно нижчі за російські цін. Адже у своїй «знижки» глава Газпрому виходить з максимальних сезонних цін січня-березня і в цьому контексті радує, що вважати в Нафтогазі навчилися, як, судячи з усього, і відстоювати свою позицію. Але справа не тільки в цьому, «зірки зійшлися» так, що в нашої країни, по в принципі незалежних від неї причин, на відміну від 2009 року з'явилися впливові союзники.

«Розклад сил»

Після розпаду СРСР в Москві, одним з «наріжних каменів» своєї політики бачили так звану «енергетичну дипломатію» суть якої полягає в можливості чинення тиску на країни, не тільки, до речі не Україну, за допомогою «газової палиці» - іншими словами забезпечення можливості для Кремля «вимкнути газ» небажаній державі. Самою можливістю такого розвитку подій стала «радянська спадщина» через яку велика частина країн Східної Європи мала переважний відсоток російського газу в своєму енергетичному балансі, в деяких випадках, між іншим, до 90%.

Для посилення своєї позиції в даному питанні, Кремль додатково скупив практично всі експортні газопроводи, а єдиним реальним незалежним оператором транзиту російського газу в Європу весь цей час залишалася газотранспортна система України, що завжди викликало в Москві сильне роздратування.

Оскільки нашій країні, не дивлячись на часом безпрецедентний тиск з боку Росії, вдалося «відстояти» свою незалежність в даному питанні, в Кремлі, саме в ньому, а не «Газпромі» звичайно, було прийнято виключно політичне рішення будівництва шляхів транспортування російського газу в обхід України. Були обрані «північний» і «південний» маршрути, причому реально реалізовано тільки перший за рахунок «Північного потоку», а другий був фактично заблокований ЄС на законодавчому рівні. Треба враховувати, що як раз в силу «політичної складової» проектів, грошей на них не шкодували, незважаючи на багатомільярдні втрати для «Газпрому» від їх реалізації.

У Європі та США теж не сиділи «склавши руки» і багато чого робили для забезпечення енергонезалежності хоча б «нових членів ЄС». Не завжди все виходило, в тому числі через жорстокий опір РФ, яка, наприклад, заблокувала проект поставки в Європу газу з Середньої Азії, але повністю «зупинити процес» так і не змогла.

Дійсно, за ці роки Європі вийшло зробити багато чого: організувати поставки з незалежних джерел (в основному скраплений газ), власне побудувати заводи для його приймання з значним профіцитом потужностей, налагодити систему реверсного транспортування газу по всьому континенту і, головне - забезпечити необхідну «прозорість ринку». Саме останнє, до речі, найбільш сильно вдарило по Росії так як, по-перше, зробило важковиконуючу «зовнішньополітичну корупцію» при укладанні контрактів на поставку газу і, по-друге, призвело до масового програшу в міжнародних судах в питанні перегляду вже діючих угод на поставки «блакитного палива».

Ситуація досить довгий час перебувала в «точці рівноваги» поки «соломинкою  яка зламала спину верблюдові» не стали США з їх сланцевим газом. Навіть не розглядаючи ситуацію в ретроспективі, вкажемо, що тільки за останню добу поставки американського скрапленого газу в Європу зросли в 4 рази, а потенціал розширення експорту по-справжньому величезний. В даний час найбільшими споживачами СПГ зі США стали країни, в яких частка російського газу невелика, - Великобританія, Франція, Нідерланди і Іспанія, однак, його закуповували і в традиційній «російської вотчині» - Італії та Туреччини, а можливість його поставок до Польщі та України в Кремлі викликає сказ. Причому, цінова політика вже також не аргумент - як зазначає агентство ICIS ціни американського СПГ вже найближчим часом можуть знизитися до рівня або навіть нижче вартості російського газу і це ще не почалися його масштабні поставки.

По суті, прямо зараз ми спостерігаємо битву за європейський енергетичний ринок, на який в 70-і роки ХХ століття СРСР «пустили людей», мабуть, що б він міг трохи заробити і не «утнути» щось нехороше з голоду, але сучасна Росія увірувала в свою велич, повела себе на ньому як «слон в посудній лавці». Таке не прощають.

Що далі для України

Для України в даному «розкладі сил» найголовніше, що в такий «системі» координат наша країна є не суб'єктом, а об'єктом цієї «великої гри». В тому і є головна відмінність від подій 2009 року, коли, залишившись з Росією фактично один на один (суб'єктні відносини) Україна вийшло «дотиснути», але для Кремля це була «піррова перемога» він перейшов «червону лінію» в розумінні Європи, яка , як описано вище, реагуючи на ті події, за останні десять років зробила надзвичайно багато для недопущення можливості їх повторення. А ось те, що Україна в 2019 році «об'єкт» і в даному питанні фактично йде в «фарватері» США і Європи - це дуже великий плюс, по-перше, у нас є сильні союзники, які не дадуть «згорнути з вірного шляху» і, по-друге робить можливість вирішення Кремлем завдання «дотиснути» Україну зникаюче малореальною.

Найяскравішим свідченням цього факту є те, що «нова команда» прийшла до влади в Україні влітку 2019 року заявивши про «своє бачення» безлічі процесів, що відбуваються в нашій країні, питання газового контракту «обходить стороною». Ні, заяви з цього приводу присутні, але не більше того, адже це питання занадто важливе для «сильних світу цього.

Разом з тим, Україна як завжди «затупила» в деяких важливих моментах, наприклад, дійсно анбандлінг НАК «Нафтогаз України», не дивлячись на обіцянку його глави А.Коболева в січні 2019 р завершити його до кінця року, поки так і не проведено, як і залучення до управління газотранспортною системою України міжнародного партнера. Але питання - вирішується, як завжди «зі скрипом» і проект закону № 2239-1 «Про внесення змін до деяки Законів України у зв'язку з відокремленням ДІЯЛЬНОСТІ з транспортування природного газу» був прийнятий за основу, за що проголосували 286 депутатів Верховної Ради. Таким чином, можливо, що і «під ялинку», але він буде прийнятий і останній реальний аргумент «Газпрому» розвіється «як роса на сонці».

Далі, з 1 січня 2020 року «газова війна» - хочемо ми цього чи не хочемо, адже Росія не бачить з ким домовлятися оскільки з самим фактом існування України погодитися не може. Радує, що в порівнянні з 2009 роком «стартові умови» явно не на користь РФ, адже українські та європейські газові сховища «забиті під зав'язку», є альтернативні постачальники «блакитного палива» і, головне - союзники, котрі переслідують звичайно ж свої, але співпадаючі з українськими, інтереси.

Владислав Аніськін

Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...