Aнонси

усі анонси

Як приборкати українську корупцію: Досвід Польщі

У момент ейфорії, яка настала одразу після розвалу СРСР, мало хто міг припустити, що Україна буде страждати від стагнації наступні 28 років. Сусідня Польща, яка в 1991 році була бідніша за Україну, незабаром зуміла майже потроїти подушний ВВП. Більшість українців знають, чому вони опинилися позаду: країна є однією з найбільш корумпованих у світі. Але корупція виникає не на порожньому місці, тож реальне питання - в чому її причини та як поліпшити ситуацію в країні?

Як приборкати українську корупцію: Досвід Польщі
Фото ZIK

Про це пише Project Syndicate.

Як і в інших радянських республіках, влада в Україні довгий час була сконцентрована в руках партійної еліти, яку часто призначав Кремль. Однак компартія України багато в чому була трансплантуваним органом компартії власне Росії і регулярно діяла на шкоду інтересам корінних українців.

І, як і в більшості інших колишніх радянських республік (за яскравим винятком країн Балтії), український перехід від комунізму очолила колишня комуністична еліта, яка переродилася в націоналістичних лідерів. Це ніде не призвело до чогось хорошого. Але у випадку України ситуація погіршувалася безперервною боротьбою за владу між конкуруючими кланами комуністичної еліти і олігархів, яких ця еліта допомагала створювати і плодити.

Через домінування різних ворогуючих фракцій Україна опинилася в полоні інститутів, які ми називаємо «екстрактивними»: це соціальні механізми, які забезпечують владу вузькому сегменту суспільства і позбавляють усіх інших політичного голосу. Постійно спотворюючи економічне ігрове поле, ці механізми дестимулюють інвестиції та інновації, які необхідні для сталого зростання.

Корупцію не можна зрозуміти без урахування цього більш широкого інституційного контексту. Навіть якби Україні вдалося приборкати хабарництво та зловживання службовим становищем, екстрактивні інститути все одно встали б на шлях економічного зростання. Саме це сталося, наприклад, на Кубі, де Фідель Кастро захопив владу і покінчив з корупцією попереднього режиму, але в підсумку створив екстрактивну систему іншого типу. Подібно вторинної інфекції, корупція примножує неефективність, створювану екстрактивними інститутами. І ця інфекція виявилася особливо заразною в Україні через повну втрату довіри до інститутів.

Сучасні суспільства спираються на складну мережу інститутів для вирішення спорів, регулювання ринків і розподілу ресурсів. Без довіри суспільства ці інститути не можуть виконувати свої функції належним чином. Як тільки пересічні громадяни починають думати, що успіх залежить від особистих зв'язків і хабарів, це припущення перетворюється в здійснене пророцтво. Ринки спотворюють маніпуляції, правосуддя стає предметом для угод («транзакційних»), а політики продаються тим, хто більше заплатить. Згодом ця «культура корупції» починає просочувати все суспільство. В Україні корумповані навіть університети: наукові ступені регулярно продаються і купуються.

Хоча корупція в більшій мірі є симптомом, ніж причиною проблем України, сформовану культуру корупції слід викорінити до того, як з'явиться можливість поліпшити ситуацію в країні. Хтось може подумати, що для цього потрібно просто сильна держава, що володіє засобами для боротьби з корумпованими політиками і бізнесменами. На жаль, все не так просто. Як показала антикорупційна кампанія, розпочата головою КНР Сі Цзіньпіном, подібні дії зверху часто перетворюються на «полювання на відьом», спрямоване проти політичних супротивників уряду, а не на боротьбу з посадовими злочинами в цілому. Чи треба говорити, що використання подвійних стандартів навряд чи є ефективним способом створити довіру.

Для ефективної боротьби з корупцією потрібна активна участь громадянського суспільства. Успіх залежить від підвищення прозорості, забезпечення незалежності правосуддя та надання пересічним громадянам можливості позбуватися від корумпованих політиків. Наприклад, відмінною рисою посткомуністичного перехідного періоду в Польщі стало не ефективне управління зверху або впровадження вільного ринку, а пряма участь польського суспільства в створенні знизу посткомуністичних інститутів країни.

Багато західних економістів, які приїжджали до Варшави після падіння Берлінської стіни, агітували за проведення ринкової лібералізації зверху. Але перші раунди західної «шокової терапії» привели до масових звільнень і банкрутств, що спровокували масову реакцію суспільства на чолі з профспілками. Поляки почали виходити на вулиці, а кількість страйків різко збільшилася - з приблизно 215 в 1990 році до понад 6 тисяч у 1992 році і понад 7 тисяч в 1993-м. Всупереч  порадам західних експертів, польський уряд пригальмував політику нав'язування рішень зверху і, замість цього, сфокусувався на виробленні політичного консенсусу навколо підтриманої всім суспільством концепції реформ. Профспілки запросили за стіл переговорів, держсектору стали виділяти більше ресурсів, був введений новий прогресивний прибутковий податок. Саме ці рішення уряду допомогли вселити довіру до посткомуністичних інститутів. І з часом саме ці інститути не дозволили олігархам і колишній комуністичній еліти захопити контроль над перехідними процесами, поширити і нормалізувати корупцію.

Україна ж (як і Росія), навпаки, отримала повну дозу «приватизації» та «ринкових реформ» зверху. Під час цього перехідного процесу ніхто навіть не робив вигляд, що намагається посилити громадянське суспільство, і він передбачувано виявився під контролем олігархів і колишніх співробітників КДБ.

Чи можлива ще мобілізація всього суспільства в країні, яка страждала під владою корумпованих лідерів і екстрактивних інститутів так довго, як Україна? Коротка відповідь - так. В Україні живе молоде, політично активне населення; ми побачили це під час Помаранчевої революції 2004-2005 років та Майданної революції 2014 року. Не менш важливо і те, що український народ розуміє: корупцію треба викорчувати, щоб побудувати якісніші інститути. Новий президент країни Володимир Зеленський вів виборчу кампанію, пообіцявши боротися з корупцією, і він був обраний з великою перевагою голосів. Тепер він зобов'язаний дати старт процесу очищення.

Спроби президента США Дональда Трампа втягнути Україну в власні корупційні справи  дають Зеленському чудовий шанс для символічного жесту. Йому слід публічно відмовитися мати справи з американцями до тих пір, доки вони не розберуться з власними корупційними проблемами (навіть якщо це означає, що доведеться відкинути їх корумповану допомогу). Справа в тому, що США сьогодні - це одна з останніх країн, які має читати Україні лекції на тему корупції. І щоб Америка знову могла виконувати цю роль, її судам і виборцям доведеться ясно показати, що не терпітимуть зловживанням адміністрації Трампа, її нападки на демократичні інститути і обман суспільної довіри. Лише тоді США стануть рольовою моделлю, гідною до наслідування.

Переклад: ІноЗМІ

Додайте ZIK.UA в обрані джерела Додати в обрані Google News

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

програми телеканалу ZIK

Ринок землі. Перспективи членства України в НАТО | Треба поговорити | 12.11.19
Ринок землі. Перспективи членства України в НАТО | Треба поговорити | 12.11.19 Треба поговорити
Іван Шинкаренко | 12.11.19 | HARD з Влащенко
Іван Шинкаренко | 12.11.19 | HARD з Влащенко HARD з Влащенко
Бійки депутатів. Корупція в Раді. Яка небезпека закладена у бюджет? | Народ проти | 08.11.2019
Бійки депутатів. Корупція в Раді. Яка небезпека закладена у бюджет? | Народ проти | 08.11.2019 Народ проти
Антон Геращенко | 11.11.19 | HARD з Влащенко
Антон Геращенко | 11.11.19 | HARD з Влащенко HARD з Влащенко
Бійка в суді Києва. Ринок землі в Україні. Скандали за участі
Бійка в суді Києва. Ринок землі в Україні. Скандали за участі "Слуги народу" | Треба поговорити Треба поговорити
Ринок землі в Україні.
Ринок землі в Україні. "Слуга народу" без монобільшості? | Деталі дня | 12.11.19 Деталі дня