Віктор Медведчук: Ми пропонуємо автономію для Донбасу, щоб Україна прийшла на Донбас, а Донбас повернувся до України

Віктор Медведчук. Фото: ZIK

Коли ми пропонуємо автономію для Донбасу як механізм повернення людей і територій і того, щоб Україна прийшла на Донбас, а Донбас повернувся в Україну, то ми виходимо з того, що ми не змінюємо унітарний устрій форми правління. Держава залишається унітарною.

На цьому у програмі "HARD з Влащенко" на телеканалі ZIK наголосив голова політради партії "Опозиційна платформа – За життя", народний депутат України, член Комітету з Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Віктор Медведчук.

Політик детально розповів про своє бачення урегулювання збройного конфлікту на Донбасі,  пояснив, у чому різниця між так званою формулою Штайнмайєра та Мінськими угодами, федерацією та сепаратизмом, чому російський президент називає  його націоналістом і безліч інших цікавих речей.

Про все це далі - у першій частині великого ексклюзивного інтерв’ю Віктора Медведчука.

- Вітаю всіх, в ефірі "HARD з Влащенко", і гостем сьогоднішньої програми є народний депутат і лідер "Опозиційної платформи – За життя" Віктор Медведчук. Вітаю, пане Вікторе. 

- Вітаю.

- Знаєте, коли я готувалася до інтерв’ю, чесно кажучи, трохи хвилювалася, тому що є контекст певний, і ми з вами не бачилися багато років. Останні два роки я, мої редактори постійно надзвонювали вашим і просили про інтерв’ю, але ви відмовлялися. Чому саме зараз погодилися?

- Тому що прийшов час. Завжди для того, щоб щось відбулося, треба час, який може спрацювати на інтерес всіх, у тому числі й телеглядачів. Тому зараз у мене інша вже роль - народного депутата, представника "Опозиційної платформи – За життя", людини, що активно займається політичною діяльністю. Тому що, коли ви говорите, що надзвонювали ваші редактори, я був, займався громадським рухом "Український вибір", і ті питання, які ставилися "Українським вибором", ну, вони були, по-різному сприймалися, у тому числі і вашими телеглядачами. Хоча одне з перших інтерв’ю, треба відмітити, я колись давав, коли починав роботу над громадським рухом "Український вибір", я давав у Львові, у студії ZIK з відомим журналістом, відомим ведучим…

- Остапом Дроздовим?

- Так, Остапом, якому я вдячний за те інтерв’ю, тому що виклав свою позицію, своє бачення. І якщо зараз повернутися до цього інтерв’ю, то хочу сказати, що багато що справдилося у тому, що я говорив, що нас очікує, хоча ми тоді були задовго до 2013-го, задовго до 2014-го і, безумовно, задовго до цьогорічного, уже 2019 року.

- Добре, тоді сьогодні будуть досить жорсткі питання, і я впевнена, що ви до них готові. Вас часто називають проросійським політиком. Чи самі ви себе таким вважаєте, чи ні?

- Ви знаєте, якби я сказав, що себе таким не вважаю, мабуть, це була б відповідь, яка не задовольнила б нікого. Тому що, дійсно, такі звинувачення є, якщо це можна назвати звинуваченням – проросійський політик. Я вам хочу сказати, що я є український політик. Я не проросійський і не проукраїнський, я – український політик. Тому що я сьогодні сповідую ідеологію, яка близька людям, представникам, наприклад, південного сходу, російськомовного населення, людям, які сповідують трохи інші поняття і трохи інші стратегічні завдання, які, наприклад, стоять перед тими, хто сповідує і є прихильником декількох партій, які прийшли у парламент і мешкають на теренах Західної України. Є різні громадяни України, і в різних громадян України є свої погляди. Я представник сьогодні тих поглядів більшості громадян, які мешкають сьогодні на теренах південного сходу, це російськомовне населення по всій країні. І це підтвердили результати виборів парламентських, де наша партія набрала більше 13%. Тобто, є виборець, якому конче потрібні ті погляди, які сповідує сьогодні Медведчук. Тому говорити про те, що я проросійський політик, це все одно, що говорити, що та чи інша частка населення України є проросійською. Це не так. Це не так, бо так склалося історично – є люди, які сповідують одні принципи, другі… А ми всі разом – громадяни України і мешкаємо на теренах сучасної України, і треба виходити саме з цього. Просто різні погляди визначають і різні характеристики. З цим можна миритися, але про це не треба забувати.

- Я з інших дверей зайду в це питання. От ви можете зрозуміти ненависть тих людей до Росії у зв’язку з тим, що за ці 5 років загинуло дуже багато людей, анексована частина території української, не відновлені на сході кордони, і багато людей в країні, можливо, більшість, винуватить у цьому Росію?

- Дивіться, я можу зрозуміти ненависть тих людей, які, дійсно, ненавидять Росію, виходячи з того, що ви перерахували. Але сьогодні як будь-який громадянин, а тим більше – як український політик, сучасний політик, депутат Верховної Ради, один із лідерів "Опозиційної платформи – За життя", політичної сили, другої політичної сили в парламенті, яка є опозиційною, я виходжу з того, що ми повинні знайти шлях, який змінив би ситуацію в країні. Що треба головне сьогодні змінити – припинення бойових дій і встановлення миру. Цього хочуть всі – і на заході, і на сході, і на півдні, і на півночі. І якщо жити однією ненавистю, жити одними спогадами, жити тим, що ти когось ненавидиш і з приводу цього, на підставі цього ти не можеш оцінювати об’єктивно якісь інші дії, це не вихід із ситуації. Тому що, ну і що, що є ненависть до Росії, до Путіна чи до керівництва Російської Федерації, але в країні ідуть бойові дії, і їх треба припинити. Без Росії, без домовленості, без прямого діалогу з Росією…

"Нам треба зшивати країну і нам потрібен мир"

- Ну, про це Зеленський говорить.

- Ви знаєте, він говорить, а ми це проходили і в практичних діях, я маю на увазі, наша партія і представники нашої партії. Теж саме із Донецьком і Луганськом, там теж громадяни України, і там теж їхні рідні загинули. Загинули їхні рідні у цих бойових діях. І до цього можна по-різному ставитися, але ми повинні виходити з того, що нам треба примирення. Нам треба зшивати країну і нам потрібен мир. Як без цих людей буде мир?

- Пане Вікторе, давайте предметно про це говорити. Чи можете ви конкретно пояснити, в чому полягає різниця між формулою Штайнмайєра і Мінським процесом? Якщо це пропозиція виконувати Мінськ паралельно, там тільки переставлені пункти, то чому це не робилося досі? Тому що Мінські домовленості давно підписані.

- Дивіться, справа у тому, що не можна виходити з того, що різного у формулі Штайнмайєра і Мінських угодах. По-перше, є одні Мінські угоди, які були підписані 12 лютого 2015 року. 

- Підтримуєте, до речі, їх?

- Я повністю підтримую, і зараз поясню, чому, якщо це потрібно. Вони є безальтернативними для всього світу – від Вашингтона до Москви, Донецька, Луганська, Брюсселя, Парижа, Лондона – всіх. Вони безальтернативні. Що собою представляє формула Штайнмайєра? Формула Штайнмайєра – це план виконання і послідовності реалізації окремих пунктів Мінських угод. Там немає порядку пунктів. Там є комплекс заходів, направлених на мирне врегулювання. Так називається цей документ, який затверджений резолюцією Ради безпеки ООН. Так от, план Штайнмайєра – він був прийнятий, я підкреслюю, він був прийнятий на зустрічі керівників, глав країн "нормандської четвірки" у жовтні 2016 року на виконання і реалізацію Мінських угод. Тоді вони домовилися, але ніхто нічого не зробив. І тому зараз, коли виникає питання щодо формули Штайнмайєра, відношення до неї нової влади, пана Зеленського і його команди. Відношення до формули Штайнмайєра Німеччини, Франції і Росії, то всі підтримують цей план. Але він, по відношенню до якого рішення було прийняте, не був реалізований, він не зафіксований на папері. Тому план Штайнмайєра – це виконання окремих пунктів Мінських угод. Так треба розглядати, і це сьогодні є обов’язковою умовою зустрічі глав, керівників країн "нормандської четвірки".

- Як ви собі уявляєте, як це все має проходити? Просто для глядачів – як на практиці можуть бути відновлені кордони, і що буде із сигналом для їх нього відновлення?

- Справа у тому, що відносно кордонів є відповідний запис у мінських угодах. Я його сформулюю і процитую, тому що я дуже добре знаю Мінські угоди за всі ці роки, тому що брав безпосередню участь у переговорах по мирному врегулюванню. Я ще брав участь у переговорах задовго до Мінських угод не тільки других, тому що у лютому 2015 року це були другі угоди, а ще й до перших, 5 вересня 2014 року. З травня 2014 року ще за проханням в. о. президента України Турчинова, потім президента України Порошенка я брав участь у питаннях мирного врегулювання. Так от, відповідаючи на ваше питання, я можу вам сказати, що питання формули Штайнмайра полягає в тому – і кордонів – що в Мінських угодах безпосередньо вказано – контроль за кордоном між Україною і Росією починається у перший день після місцевих виборів на цих територіях і закінчується після внесення змін щодо особливого статусу цього регіону в Конституцію України. Дослівно вам процитував. Є відповідь на це питання. Вона затверджена…

- У пункті 8 і 11?

- …Главами  держав "нормандської четвірки", і резолюцією Ради безпеки ООН. Це пункти 8 і 11. А якщо бути точними, то 9 і 11, бо 8 – це економічні питання, але вони у комплексі теж розглядаються саме такими, які на виконання Мінських угод.

- До речі, там послідовність розписана, тому  спитала, яка різниця.

- А послідовність не у пунктах, розумієте, Наталіє. Послідовність не в пунктах, вона…

- Ні, після чого, що має відбуватись.

- Саме в цьому так, а в іншому – ні. Тому що, коли кажуть, що треба припинити бойові дії, треба повернути всіх додому, тобто, звільнити у результаті обміну, то я з цим погоджуюсь. Але я у Мінську неодноразово ставив питання, і ставив питання експрезиденту вже сьогодні пану Порошенку. Я кажу – слухай, так, неприпинені бойові дії, і вина у цьому на двох сторонах, не на одній. Ніколи не було вини однієї сторони. Завжди було дві сторони. На різному рівні була ця вина, але вона була з двох сторін, і це підкреслила місія СММ ОБСЄ, яка єдина, хто об’єктивно контролює і об’єктивно інформує про ці події. Я казав, хто нам заважає узгоджувати питання виборів на цих територіях? Тому що модальність всіх цих виборів закладена у Мінських угодах. Хто нам сьогодні заважає розробляти проєкт закону про амністію? Ми повинні напрацьовувати, ми повинні узгоджувати це, бо так записано у мінських угодах.

Віктор Медведчук. Фото: ZIK
Віктор Медведчук. Фото: ZIK

- Мені цікаво, як ви бачите ці два процеси. Дивіться, про послідовність ми тільки що сказали. А процес амністії як ви бачите, яким має бути закон? І другий процес. Не секрет же, що на території "ЛНР" і "ДНР" сформована досить велика армія, і…

- Навіть дві армії.

- …І я думаю, що… Ну так, одна на луганській території…

- Одне об’єднання і друге. 

- Я думаю, що ви зі мною погодитесь, що їм допомагали російською зброєю, їм допомагали російськими інструкторами і російськими добровольцями. І це досить великі сьогодні військові об’єднання. Як буде це роззброєння проходити? Як їх буде стосуватися, скажімо, закон про амністію, тому що практично всі ці люди когось вбивали?

- Дивіться, відразу зауваження, що ці люди когось вбивали. Ті люди, які когось вбивали, під амністію підпасти не можуть.   

- Ну, це ж люди зі зброєю.

- Дивіться, люди зі зброєю і ті, хто вбивав, - це різні люди. Це перше. Друге, коли дискутують питання щодо того, якою має бути амністія, моя особиста точка зору – амністія має бути така, ідентична тій, що була прийнята 21 лютого 2014 року відносно подій, протестних акцій проти влади, починаючи з листопада 2013-го і закінчуючи моментом прийняття ВРУ амністії відносно звільнення від відповідальності осіб. Під цю амністію не потрапили ті, які звинувачуються у вбивствах. Не повинні потрапити і там, тому що коли дискутується, так всі вони потраплять під масову амністію? Не знаю, що таке масова амністія. Амністія завжди масова. Вона не торкається однієї людини, тому що це акт помилування. А амністія торкається багатьох людей. Так от, амністія повинна бути такою, що не протирічить діючому законодавству. А в нас є ці червоні лінії, рамки, де амністії не вийти. І коли мова йде про умисні вбивства, вони не підпадають під жодну амністію, і тут це не може бути винятком. Тому і ті, хто вбивав, повинні нести відповідальність. 

Тепер відносно зброї і озброєнь. Мова йде в одному з пунктів Мінських угод про те, що озброєння повинно бути виведене. Задається питання – коли це має відбутися? Нам, українській стороні, безумовно, хотілося б, щоб це відбулося якомога раніше. Але ж там люди теж виходять з питань особистої безпеки. Вони кажуть – давайте домовимося, давайте приймемо рішення, давайте почнемо процес виборів, почнемо процес напрацювання особливого статусу, процес того, що записано сьогодні безпосередньо у Мінських угодах щодо законодавчих актів, а це розблокування закону про особливий статус, це зміни до Конституції. І ми, коли запропонували мирний план по Донбасу, наша партія і це було затверджено рішенням нашої партії, хоча було дуже багато критики і продовжується ця критика, ми виходили з того, що треба повертати людей, їх свідомість, переконати людей, що вони будуть у безпеці в Україні. 

Не вбивці, вбивці повинні відповідати по закону. А ті люди, які заслуговують на амністію, точно, як і ті люди, що заслугували цю амністію у лютому 2014 року, тому що там теж було багато порушень і ознак дій кримінальних злочинів із ККУ, але їх простили, їм пробачили це. І тут треба зробити саме так. І тут, якби ми це напрацьовували, якби ми йшли вперед, якби ми побачили оцей промінь світла, для всіх показали і робили це через гарантії безпеки для людей, то тоді було б інше питання. Думаю, ми повинні повернути людей, а з людьми повернуться території. А якщо ми ставимо перше питання або на перше завдання повернути території, то у нас все виходить навпаки.

- Знаєте, все ж таки це непросте питання…

- Всі складні питання.

- …але ці процеси йшли після будь-якої війни. Скажімо, у США після Другої світової війни вони були дуже такі  болісні, тому що там писали доноси один на одного…

- Це звичайні людські стосунки.

- І в Німеччині, до речі, і так далі. Як будуть вирішувати – хто військовий злочинець, а хто ні? Який механізм? Хто будуть ці люди?

- Ну, почекайте. Коли ми говоримо про питання, які пов’язані з тим, що Донбас, а наше завдання стратегічне, що Донбас повинен повернутися до України, а Україна повинна повернутися до Донбасу, то тут закладений цей зміст і ця направленість, цілеспрямована направленість у тому, що, безумовно, прийдуть наші суди українські, наше законодавство. Хто говорить, що там буде окреме законодавство? Хто говорить, що закон про вибори будуть приймати хтось, а не ВРУ? Цього ніхто ніколи не говорив, і в Мінських угодах записано, що модальності умов виборів це відбувається у процесі дискусії із представниками Донецька і Луганська. Але остаточно нормативний акт законодавчий приймає ВРУ. Тому, хто заважає, у тому числі і в амністії передбачити, хто буде застосовувати? Тим більше, ці механізми є. Це ж сьогодні Донецьк і Луганськ – це територія України, і там повинні діяти українські закони, які діють сьогодні на теренах всієї держави. 

- Безперечно. За вашим відчуттям, уявлення про мирний план Зеленського і ваш мирний план – вони дуже відрізняються? 

- Я не знаю нічого про мирний план Зеленського. Мені про це нічого не відомо. Якщо хтось про це знає, я хотів би послухати. Я думаю, що будь-який план заслуговує на увагу, але треба виходити з того, що можливо зробити. Так от, не знаючи плани Зеленського, я кажу про план, який сьогодні є планом мирного врегулювання нашої партії, автором якого я є. Так от, цей мирний план проговорювався і в Донецьку, і в Луганську, і в Москві. І я неодноразово про це говорив, і не тільки говорив, а наголошував, що це переговорна позиція, що може привести до позитивного результату, до успіху. Тому я вважаю, що це той варіант, який може бути розглянутий і може закінчитися миром і припиненням бойових дій. Якщо є інший план, який більш ліпший, більш кращий, то, безумовно, будь ласка, але не забувайте, що це не може бути план однієї сторони, це план, який узгоджується всіма сторонами. 

"Обмін і звільнення "35" на "35" – високо оцінюю як позитивний факт"

- Пане Вікторе, я спитаю інакше. Дивіться, то факт, що поміняли "35" на "35". Це ж просто так не буває. Це означає, що за лаштунками цього дійства вже були якісь домовленості пролонговані про те, що буде далі. Чи може це означати, що Володимир Зеленський погодився на виконання формули і виконання Мінських домовленостей?

- Дивіться, по-перше, обмін і звільнення "35" на "35" – це, дійсно, я високо оцінюю як позитивний факт. Але я повинен розчарувати вас, Наталіє, і всіх телеглядачів. Це не має ніякого стосунку до Мінських угод. Абсолютно ніякого. 

- Це просто окрема ситуація?

- Ні, це не окрема ситуація, це окремі відносини суб’єктів. Мова йде про домовленості двох держав – є Україна, є Росія. Вони домовилися про звільнення тих людей, які перебувають у місцях позбавлення волі, що в одній, що у другій державі. І до Мінська це абсолютно ніякого відношення не має. Тому цей термін "всіх на всіх" не працює там. "Усіх на всіх" – це термін, узгоджений Мінськими угодами і затверджений резолюцією Ради безпеки ООН і діє по відношенню до тих стосунків, які складаються Київ – Луганськ – Донецьк. Все. Крапка. Тому, коли ви говорите, що, мабуть, якісь плани є. Так, є плани, є розмови, є прямий діалог – це те, на чому наполягала наша партія весь час, і ми говорили – прямий діалог з Москвою, з Донецьком і Луганськом – це той шлях, через який, посередництвом якого ми можемо вирішити проблеми припинення бойових дій і мирного врегулювання. І те, що такий мирний прямий діалог є, це дуже добре. А говорити про плани, ну, якщо судити про плани з подій декількох останніх днів, наприклад, на Ялтинській зустрічі YES, коли в один день представник закордонного відомства нашого, міністр закордонних справ говорить про формулу Штайнмайєра, потім говорить, ні, ця формула не може бути затверджена; коли він говорить про різні плани того, яким чином буде діяти українська влада і команда Зеленського, а потім говорить про те, що, якщо це не вийде, то ми будемо застосовувати інші радикальні заходи… Знаєте, як людина, що має певний досвід у проведенні переговорів і державницької діяльності, я можу сказати, що подібні заяви вони не покращують шлях переговорів, і тим більше, прямого діалогу. Думаю, що спочатку треба зробити все і застосувати всі зусилля для того, щоб досягнути якого результату, а потім говорити про цей результат. Приблизно так, як було з обміном між Росією і Україною. Так і в інших питаннях, бо позиція щодо того, що ми не визнаємо особливий статус, не визнаємо формулу Штайнмайєра – не визнавайте. Що ми не будемо застосовувати масову амністію… Хоча, я не знаю, що пан Пристайко думає про масову амністію. Може, він не розуміється на питаннях, про які він говорить. Складається у мене особисто враження як у фахівця. Тому ці питання треба не проголошувати про них, а треба працювати. Якщо ти заперечуєш, то не треба їх публічно заперечувати, треба намагатися їх змінити на користь твого бачення і твоєї думки, а раптом у тебе це вийде. Мабуть, не пробували це зробити, а заявляти вже пробують.

- Але ж всі звернули увагу на те, що у Зеленського це досить швидко вийшло, а в Порошенка зовсім не вийшло. Я звернула увагу...

- А що вийшло?

- Обмін людьми.

- Ну чому ви так говорите, у Порошенка теж виходило. Я організовував звільнення 489 громадян України за цей період. І були масштабні обміни, були обміни 306 на 74, були 225 на 165 і були інші обміни. Чому? Виходило. Виходило – питання у тому, що у Порошенка не було мети досягнути миру, тому що його політика останніх років, яку він хотів, яку він використовував на виборах, вона…

- Ви Карпюку сказали, пам’ятаєте, що Порошенко заважав вам працювати. Що ви мали на увазі?

Я мав на увазі тільки одне – що коли пропонували ті чи інші обміни, то він заперечував це і в нього були для цього підстави. Які підстави? Все дуже просто. Він як провідник політики антиросійської істерії і печерної русофобії, він же не міг продемонструвати, що Росія і Україна могли домовитися і зробити такий обмін, як зробили зараз Зеленський і Путін "35 на 35". Тому тоді б не повірили у щирість його відношення до тієї політики, яку він сповідував, і це йому не підходило. Чому не було обмінів з грудня 2017 року? З грудня 2017-го, а зараз 2019 рік. Та тому, що він відмовлявся виконати другий етап, про який була досягнена домовленість, особисто мною. Ми домовилися із Путіним провести цей обмін, і там підпадали ще більше 100 чоловік. Але він цього не робив, бо у нього були інші плани, інша стратегічна мета, за допомогою якої він ішов на вибори, президентські вибори, і тому це все не підходило. Тому, коли ви говорите, що вийшло у Зеленського. Так, вийшло, і хвала, позитивна оцінка, дуже добре і так треба продовжувати, але говорити про те, що це вперше – я би не став, бо це дійсно, не вперше, і такі можливості були. Більше того, коли ми говоримо про обмін між Україною і Росією, повірте, міні було кілька варіантів, близько 10, звільнення і того ж Сенцова, і багатьох інших, і Сущенка, і багатьох тих, в яких була зацікавлена Росія, які були і знаходилися у місцях позбавлення волі на теренах України. Тому все це було можливо, але не було політичної волі. А тут результат цього обміну – це політична воля двох президентів, президента Зеленського і президента Путіна.

"Я ніколи не був проти націоналізму. Я проти радикального націоналізму"

- До речі, коли я готувалася до програми, я знайшла ролик, де Путін вас називає українським націоналістом.

- Так, є таке.

- А ви самі як себе відчуваєте?

- А він же там, де він про це говорить, він каже – але він з цим не згоден. 

- А ви з цим не згодні?

- Так, тому що…

- А що таке націоналізм, на вашу думку? Чому ви не згодні? Є польський націоналізм, є сингапурський націоналізм…

- Дивіться, я ніколи не був проти націоналізму. Я проти радикального націоналізму. І коли він далі приводить там приклади Драгоманова, який був соціал-демократом, Франка, який був наполовину націоналіст, наполовину – соціал-демократ, того ж В’ячеслава Чорновола… Там же питання йде про федеративний устрій і можливий устрій як форма правління для України як держави. Він про те згадував. І тому він говорив про те, що Медведчук, як він бачить Медведчука у цьому контексті. Але дійсно, це наша історія – і той же Драгоманов, і той же Грушевський, і той же Франко, і той же В’ячеслав Чорновіл покійний, як і всі вони. Вони сповідували те, що це краща форма державного устрою для України. 

- А ви що сповідуєте?

- А я сповідую саме це, тому що Україна як держава вона склалася як сучасна держава на теренах геополітичного простору, що колись належав і входив у різні державні утворення. І це було протягом останніх десяти віків, починаючи з Київської Русі, Великого Литовського князівства, Речі Посполитої, Кримського ханства, Австро-Угорської імперії, Російської імперії, Османської імперії і багато інших. Тобто були інші територіальні об’єднання на тих теренах, які сьогодні, на щастя, входять у склад сучасної України. І тому ментальність, філософія способу життя людей вона склалася по-різному. Чому ми почали наше сьогоднішнє інтерв’ю з того, що є погляди, які мають особливості, південного сходу? Тому що це була колись Російська імперія. Тому що сьогодні Західна Україна – це більше ті терени, що були під владою Австро-Угорської імперії, це колись були землі Чехословаччини, перед Другою світовою війною. Тому це все складалося. Шлях людей – це їхня історія, ментальність життєва, тому такі різні погляди. Але ми живемо у сучасній Україні, і ми повинні зшивати країну. Ми повинні враховувати: ті, що живуть на сході, інтереси тих, хто живе на заході, а ті, хто мешкає на заході, інтереси тих, хто живе на сході. А якщо немає такої ментальності, а це намагався зробити спочатку Ющенко, а потім уже Порошенко. Він хотів вибудувати політику сьогодні ідентифікування населення на базі поглядів однієї частини населення. А так не вийде. В Україні так не може бути. Те, що близьке сьогодні Західній Україні, продовжує залишатися відстороненим для Східної. Як можна у такій державі, де люди ходять у різні церкви, розмовляють різними мовами і по-різному оцінюють історичні факти України, у тому числі і того, у складі яких держав колись була Україна, як можна вибудувати, щоб ця ідентифікація була близька тільки одній частині. Це не вийде.

- Але ви розумієте, багато хто між федерацією, ставить знак рівності між федерацією і сепаратизмом.

- Це ставлять ті, хто не розуміється у правових питаннях і взагалі у питаннях розвитку держави і суспільства, тому що федеративність і сепаратизм – це різне. Там об’єднання, а там відокремлення, це навіть закладено у корені цих термінів. Це перше. І друге, я ще раз повторюю і хочу акцентувати увагу, Наталіє, у тому числі, наших телеглядачів: Драгоманов, Грушевський, Франко, Чорновіл були не останні люди як мислителі, як історичні постаті нашої держави, які на сьогоднішній день заслуговують дуже високої оцінки, які виходили саме із цієї теорії, виходили з того, щоб зшити країну, федеративний устрій є набагато кращий за те, що у нас є сьогодні унітарний устрій. І хотів би окремо підкреслити, що коли ми пропонуємо автономію для Донбасу як механізм повернення людей і територій і того, щоб Україна прийшла на Донбас, а Донбас повернувся в Україну, то ми виходимо з того, що ми не міняємо унітарний устрій форми правління. Держава залишається унітарною. Автономний статус не змінює її на будь-яку іншу форму, у тому числі і на федеративну. Тому що у нас сьогодні у складі є Крим як автономна республіка, буде ще автономний Донбас. І це нічого не змінюється для державного устрою і для Конституції. Не змінює форму правління корінним чином, але це може бути шляхом для мирного врегулювання, для припинення бойових дій і вирішення головної проблеми для наших громадян. 

- …Якщо б наші в’язні політичні, трошки раніше був цей обмін, не виключено, що Олег Сенцов, Карпюк і багато інших пішли б у Верховну Раду, як колись це зробила Надія Савченко, а це дуже яскрава…

- Ні, вона пішла тоді, коли вона була у місцях позбавлення волі у РФ.

- Так, і от Надія Савченко – це такий яскравий приклад. А чомусь вона сьогодні не в парламенті, а на біржі праці? Як ви думаєте, чому вона приїхала героїнею, а зараз так сталося?.. 

- Ну, ви знаєте, може це так би і сталося, але ось цей негативний досвід Надії Савченко – я з повагою до неї ставлюся як до громадянки, як до людини, що захищала інтереси України – я мав безпосереднє відношення до її звільнення, не тільки переговорів, але й остаточного рішення. І я можу сказати, що коли її включили у список партії "Батьківщини" і вона пройшла народним депутатом і її принципова позиція, а може, не принципова, особиста якась, суб’єктивна позиція, скажімо, пішла у протиріччя із лінією партії. Мабуть, так це відбувалося, наскільки це відомо і ми з вами знаємо зі ЗМІ. І тому таких прикладів більше не було, тому що будь-хто із тих, кого ви перерахували, теж могли бути включені у списки тих чи інших партій. Це не заважало і законом це можна було, допускалося, але цього не відбулося саме тому, що цей досвід був негативним Надії Савченко. Але ці люди не позбавлені можливості і права брати участь у політичному житті. Я думаю, що дехто з них точно буде брати участь у політичному житті. Я навіть знаю, хто.

- Хто?

- Наприклад, Микола Карпюк, з яким я спілкувався і знаю його такі сталі політичні погляди. Оце, дійсно, людина, яку можна назвати, він – націоналіст у позитивному контексті. Це людина, що довгий час сповідувала ці цінності, і вона буде продовжувати їх відстоювати. Я думаю, що такий раціональний нормальний націоналізм, не націонал-радикалізм, він повинен бути…

- В якій партії ви його побачили?

- Я не знаю, думаю, достатньо партій правого сектору, правих партій, які могли би взяти його як активного сьогодні політика.

- Мається на увазі, праві, а не Правий сектор, я так розумію?

- Партії правого сектору – це не Правий сектор.

- Колись він же був у Правому секторі…

- Він був навіть одним із керівників, але Правий сектор об’єднував декілька об’єднань у тому числі…

- Ми пам’ятаємо, там декілька партій було. До речі, а як ви думаєте чому всі ці партії за 5 років вони не піднялися, вони ж мали тріумфально зайти у ВРУ – і Свобода, Січ, і Правий сектор, і Азов. Чому не сталося?

Ви знаєте, якби за рік до виборів, якби мене запитали, то я був упевнений, що "Свобода" і всі, хто об’єднався з ними, повинні пройти, бо ця ніша політично ніким не зайнята. Особливо, ми знаємо, з представників, тих, хто потрапив – там немає представників. "Голос" назвати не можна, "Європейська Солідарність", думаю, що навіть якби я, скажімо, передбачив, що це може якось відповідати, то на мене образились би націоналісти і були би праві, тому нічого спільного нема. І чому вони не потрапили, хоча оцей сектор у поглядах наших громадян він близько 16-20%, чому це об’єднання і вони змогли об’єднатись, це, між іншим, дуже позитивний фактор для України, коли об’єднались Правий сектор, "Свобода" і Національний сектор Азов…

- Все ж таки Володимир Зеленський забрав ці голоси. Чому?

- Вони всі… Ну, ви знаєте, Володимир Зеленський був більш перспективний у контексті боротьби з Порошенком. Тому що голоси "Слуги народу", у даному випадку на президентських виборах пана Зеленського, вони були більш реальні і більш ефективні, на думку наших виборців, у тому, що саме він може перемогти Порошенка. Тому це не відбулося на президентських виборах, а потім це автоматично не відбулося вже і на парламентських виборах. Тому що така підтримка – 73%, хоча ми розуміємо, є ті, хто голосував проти Порошенка і автоматично за Зеленського. Але вже коли пішов партійний розклад і коли були дострокові парламентські вибори, уже міняти на переправі коней було пізно у своєму виборі.

Продовження розмови з головою політради партії "Опозиційна платформа – За життя", народним депутатом України Віктором Медведчуком читайте невдовзі у другій частині великого інтерв'ю.

Спілкувалася із політиком телеведуча, генеральний продюсер телеканалу ZIK Наташа Влащенко.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...