Новини » Суспільство 25 вересня, 2019, 5:10
Пам’ятні дати: У цей день, 49 років тому помер Еріх Марія Ремарк

25 вересня, 49 років тому помер Еріх Марія Ремарк – один з найвідоміших німецьких письменників XX століття. Автор таких романів як «На Західному фронті без змін» (1929), «Три товариші» (1936), «Тріумфальна арка» (1945) і «Чорний обеліск» (1956).

Ремарк народився 22 червня 1898 в місті Оснабрюк (Німеччин) в католицькій робітничій родині. Він – друга дитина в родині, де було п’ятеро дітей. Його батько, Петер Франц Ремарк, працював палітурником. При народженні (хрещенні) хлопцеві дали ім’я Еріх Пауль. 1918 року, після смерті матері, Анни Марії Ремарк – у пам’ять про неї – змінив своє ім’я на Еріх Марія. Позаяк Ремарки були католиками, юнак потрапив до католицького педагогічного училища. Педагогічна освіта пізніше згодилася, коли він вчителював певний час у сільських школах.

Сам багато читав, серед улюблених творів – книги Ґете, Цвейґа, Достоєвського. У 17-річному віці Ремарк сам наважується почати літературну працю, стає членом літературного «Гуртка мрій».

1916 року був мобілізований на фронти Першої світової війни. Тоді йому було лише 18 років. 17 червня того ж року направлений на Західний фронт. Перебування на війні тривало три роки. 31 липня 1917 р. був поранений осколками гранати в ліву ногу, праву руку і шию. Водночас, попри власне поранення, зміг дотягти до медсанбату пораненого товариша. До закінчення війни пробув у військовому шпиталі в Німеччині.

По війні наполегливо шукав себе в суспільстві та в професії. Повернувся в католицьке училище, яке не встиг закінчити, але, пройшовши через втрати юнацьких ідеалів, смерть товаришів, поневіряння післявоєнних років, прикладом покори він уже не був. Покинув вчителювання і часто змінював професії. Був бібліотекарем, бізнесменом, редактором в журналі «Echo Continental» і навіть продавцем надгробків, органістом при каплиці в лікарні для божевільних.

Період пошуків тривав, поки Ремарк не опинився в Берліні. Вів богемний спосіб життя, мав любовні романи. В Берліні зустрів Ютту Інгеборг Елену Цамбона, колишню танцівницю, хвору на туберкульоз. Невиліковна хвороба не стала на заваді, і 1925 року закоханий молодик узяв з нею шлюб. Вона стала прототипом кількох героїнь його наступних творів, зокрема, Пат з «Трьох товаришів». Шлюб тривав лише чотири роки, після чого вони розлучилися. Щоправда, 1938 р. знову побралися. Це зробили насамперед для того, аби допомогти Ютті емігрувати з нацистської Німеччини та отримати швейцарське громадянство (з 1931 Ремарк мешкав у Швейцарії). А 1939 р. вони переїхали до США, 1947 року – отримали американське громадянство. Їхній шлюб протримався до 1957 р. Після розлучення Ремарк щомісяця виплачував Ютті грошову допомогу, крім того, заповів їй 50 тис. доларів.

Ремарк був схильний до широких жестів. Вершиною марнославства та марнотратства молодого Ремарка був титул барона, куплений ним у збіднілого аристократа.

Ймовірно, дотики болючої пам’яті про фронтове минуле були настільки нестерпними, що відбилися в рукописі «На західному фронті без змін». Творче горіння тривало шість тижнів. Лише через шість місяців він наважився передати рукопис у видавництво. Простою, емоційною мовою в романі реалістично описано війну і повоєнний період, побачені очима і пережиті 20-річним представником «втраченого покоління». Протилежну точку зору, яка прославляла війну, було представлено у романі Ернста Юнгера «В сталевих грозах» (нім. In Stahlgewittern). Як і Ремарк, Юнгер також був учасником війни.

Роман Ремарка антивоєнного спрямування, опублікований 1929 року, став сенсацією в Німеччині. За рік було продано півтора мільйона примірників. Роман було перекладено іноземними мовами, за його мотивами в Голівуді у 1930 р. було знято кінострічку. Однойменний фільм, створений 35-річним Левом Мільштейном, отримав премію Оскар. Премію отримав і сам Мільштейн – уродженець України, відомий у Штатах під псевдонімом Льюїс Майлстоун.

Прибутки від книги й фільму дозволили Ремаркові заробити чималий статок, велику частину якого він витратив на придбання картин Сезанна, Ван Гога, Ренуара, Гогена.

Відгуки на нову книгу були неймовірно суперечливі. В політичних колах, близьких до нацистської партії, її не сприйняли, а у її лідера Гітлера пацифізм твору викликав лють. Безглуздість звинувачень на адресу Ремарка сягнула абсолютної вершини, коли Гітлер зарахував письменника до французьких євреїв Крамерів (саме так читається прізвище Ремарк з кінця наперед). Почалося цькування письменника націонал-соціалістами. По всій Німеччині видання Ремарка кидали у вогнища, звинувативши письменника в антипатріотизмі.

1931 року Ремарка номінували на Нобелівську премію. Проте, через спротив з боку політичних сил Німеччини, Нобелівський комітет нагороди йому не дав. 1933 року невідомий прихильник письменника, рятуючи йому життя, передав клаптик паперу з написом «Негайно покинь місто». Ремарк, що й сам відчував небезпеку, сів у машину й того ж дня перебрався до Швейцарії. З приходом Гітлера до влади в Німеччині Ремарка примусово позбавили німецького громадянства[3].

Його фінансовий стан був досить стабільним, адже п’ять творів письменника-емігранта було екранізовано. Він навіть встиг вивезти до Америки приватну колекцію картин. Але комфорт і успіх не давали душевного спокою. Ремарк почав хворіти, втрачав повагу до себе як особи й письменника.

У житті Ремарка було багато жінок, але найбільшим його коханням стала Марлен Дітріх. Вони вперше зустрілися у вересні 1930 року в Берліні, в барі готелю «Еден», але тільки через сім років вони стають близькими. Продовжуються їхні стосунки до самої смерті письменника у 1970. Листи, які писав закоханий Ремарк, в результаті розібрали на цитати. Але їхні стосунки не були простими, адже Марлен не могла обмежитись самим Ремарком, – їй потрібно було постійно змінювати партнерів. Їхній зв’язок був довгим, але страждальним для Ремарка. Роман був переповнений образами, взаємними скаргами та амбіціями. Але, завдяки цьому роману, було написано один з найкращих творів Ремарка « Тріумфальна арка». Ремарк присвятив цей роман Марлен, списавши з неї головну героїню роману Жоан Маду.

Коли 1953 року Ремарк вирішив одружитися з Полетт Годар, Дітріх відмовляла його від цього кроку. Проте Ремарк одружився, можливо, для того, щоб помститися своїй коханій.

Закінчилася ця сумна та красива історія у 1970 році, коли письменник помер у клініці «Сант-Аньєс» у Локарно. Дітріх пережила його на 22 роки. Вона залишила знімання у кіно, вела закритий спосіб життя та зловживала алкоголем. Померла вона, за деякими даними, від прийняття великої дози снодійного. Після її смерті дочка Дітріх знайшла листи Ремарка, на яких чітко видно сліди сліз. А незадовго до своєї смерті Марлен зізналася своєму секретареві, що дуже кохала письменника.

В Нью-Йорку він зустрів 40-річну Полетт Годар (англ. Paulette Goddard), американську кінозірку, колишню дружину Чарлі Чапліна. 1948 року Ремарк повернувся у Швейцарію, де прожив решту життя. Полетт Годар і алкоголь були разом з ним. По закінченню війни він відвідав Німеччину, де не був декілька десятиліть. В Оснабрюку Ремарк застав ще живого батька та сестру Ерну. Рідне місто він не впізнавав, як і повоєнну Німеччину, де зустрічав руїни. 1957 року Ремарк офіційно розірвав шлюб з Юттою, але забезпечив її старість. 1958 року письменник одружився з акторкою Полетт Годар. Разом вони прожили до його смерті.

Помер 25 вересня 1970 року у віці 72-х років у місті Локарно. Похований на швейцарському цвинтарі Ронко в кантоні Тічіно. Полетт, що пережила письменника, поховано поруч із ним.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
Top
2020-12-04 05:25 :47