Новини » Світ 9 липня, 2019, 16:19
Дезінтеграція ЄС: Роль США та загрози для України
Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

В оновленій редакції Конституції України проголошено "європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України". Натомість, прагнення Києва одночасно в ЄС і НАТО має логічне протиріччя. Раніше між зазначеними організаціями не було відкритого протистояння. Однак через дії Вашингтону на послаблення ЄС ця ситуація поступово міняється, адже НАТО є інструментом США, який буде використано у їх боротьбі проти ЄС для обмеження його суверенітету.

Оригінал на сайті Міжнародний Кур’єр

Європейське минуле України

В історичній ретроспективі Україна була частиною Європи до середини 17-го – початку 18-го століття. До того часу вона була частиною Речі Посполитої, у межах якої будувала власні, більш або менш успішні політичні проекти. Для уявлення про ступінь інтегрованості тогочасної України в європейське життя варто пригадати кілька найбільш відомих з них.

Найперше варто згадати князя Костянтина Острозького, Великого Гетьмана Литовського (1497–1500, 1507–1530). Він був можновладцем волинським та литовським, військовим і державним діячем Великого Князівства Литовського. Через його вплив на життя України його називали «некоронованим королем Русі». Таке порівняння свідчить про найвищий рівень досягнень української шляхти в рамках Великого Князівства Литовського.

Про рівень досягнень української шляхти в рамках Речі Посполитої варто згадати князя Ярему Вишневецького, Воєводи Руського (1646–1651), магната, державного діяча Речі Посполитої та України, Регіментара Великого Коронного. Князь Ярема Вишневецький об’єднав українську шляхту у боротьбі за її політичні права. Очолював польсько-литовські війська у війні проти війська Богдана Хмельницького, через що особу князя Вишневецького було демонізовано у Козацькій Україні.

Однак, у попередню добу, коли Україна була невідємною частиною Речі Посполитої, його діяльність представляє інтерес для дослідників. У боротьбі за політичні права української шляхти він доходив до збройного протистояння з Сенатом та королем Речі Посполитої, у 1646 році водив 6 тисяч власного війська на Сенат з метою його розігнати, наказавши своїм воєводам «рубати кожного, навіть короля». У 1651 році після перемоги під Берестечком здавалося, ніщо вже його не зупинить на шляху до королівського престолу Речі Посполитої, однак, незабаром він несподівано помирає. Згодом його син Михайло Корибут Вишневецький став королем Речі Посполитої (1669–1673). Ставленик української шляхти на королівському престолі – чи це не успіх політичного проекту?

Як намагання повернутися до Європи можна розглядати й Гадяцьку угоду 1658 року Гетьмана Івана Виговського, згідно якої Україна під назвою Велике Князівство Руське входила до складу триєдиної польсько-литовсько-української федерації – Речі Посполитої. Цей політичний проект не був реалізований через Руїну, яка розпочалася в Україні.

Сьогоднішня Україна, проголосивши європейський курс, не відкриває цим для себе нічого принципово нового, натомість, реалізує свої традиційні наміри.

Криза ЄС та Україна

Реалізація європейського напряму України відбувається в умовах наростання кризових явищ в самому Союзі. Прогнози про його розпад можна зустріти у багатьох авторів, що пишуть на тему ЄС. Не будемо давати їм оцінку, однак зауважимо, що сьогодні в Євросоюзі діють як доцентрові, так і відцентрові сили.

Слід взяти до уваги й зовнішній чинник, пов’язаний з економічною конкуренцією: успішний Євросоюз буде економічним та політичним конкурентом наддержавам (Superpower), які, природньо, зацікавлені у його послабленні. У сильному Євросоюзі не зацікавлені насамперед його найближчий партнер США та найближчий сусід Російська Федерація.

Зовсім інше ставлення до ЄС має Україна, яка, в силу свого курсу в Європу, об’єктивно зацікавлена у сильному Євросоюзі. Більш того, для України ЄС має екзистенційне значення, на відміну від НАТО, куди також прагне Україна. Якщо уявити, що раптом зникне НАТО, для України це стане прикрою обставиною. Якщо ж уявити, що раптом зникне ЄС, для України зруйнується Світ і згасне світло вкінці тунелю.

Отже, на заваді реалізації європейського курсу України можуть стати не лише кризові явища її внутрішньополітичного та економічного характеру, а й процеси, які відбуваються в Європейському союзі та навколо нього.

Брекзит – не криза ЄС, а виклик

Вихід Британії з ЄС прийнято розглядати як кризу останнього. Якщо дивитися на світ британськими очима, то, можливо, це саме так і повинно виглядати. Однак першу реакцію Брюсселя, Берліна й Парижа на результати референдуму в Англії про її вихід з ЄС можна висловити відомою українською фразою: «Нехай щастить». Очільники держав – членів ЄС та очільники самого ЄС не драматизують рішення свого вже напівколишнього члена залишити їхнє товариство.

Брекзит має політичну основу. В його основі лежить політична боротьба за вплив у ЄС між Англією та континентальними державами, передусім, Німеччиною та Францією. Англію обтяжує необхідність узгоджувати свою позицію з континентальними країнами та поступатися своїм суверенітетом на їхню користь. Це стало головної причиною її рішення про вихід з Євросоюзу, який перетворюється на союз континентальних держав.

Тому реакція на Брекзит єврочиновників та лідерів деяких країн, які розуміють мотив Англії, є показовою. На Континенті всі розуміють, що в результаті її виходу Євросоюз стане згуртованішим. З цього погляду Брекзит, навпаки, консолідує ЄС. Це аж ніяк не схоже на кризу Союзу.

Небезпека Брекзиту для ЄС криється в іншому

Вихід Англії несе нові виклики для ЄС. Адже, Англія стає тепер вже відкритим конкурентом ЄС. І виходить з Євросоюзу саме для того, щоби проти нього боротися, не шкодячи при цьому сама собі, як би було, як би вона залишалася членом Союзу. Після завершення Брекзиту у Англії будуть розв’язані руки для боротьби проти ЄС. В історії таке вже траплялося: Англія вела боротьбу проти єдиної Європи в ході двох світових війн у минулому столітті, і при тому, успішні.

Отже, Брекзит не є кризою ЄС, а є серйозним викликом для нього.

Кризові явища ЄС

Про кризу ЄС заговорили після боргової кризи Греції. Заради уникнення дефолту Греція у квітні 2010 року запросила фінансову допомогу ЄС, який не був готовий до таких обсягів допомоги. В результаті впав курс «Євро» та відбувся крах світових фінансових ринків. Грецька криза засвідчила певну неефективність економічної моделі Союзу. В умовах конкуренції зі США, Китаєм, Росією з її Митним союзом, економічна неефективність є чинником дезінтеграції економічної основи Євросоюзу. Наслідки грецької кризи було подолано лише у 2018 році.

Погані показники економічного розвитку Італії є перманентною загрозою для Євросоюзу. На відміну від Греції, однієї з найбідніших країн ЄС, наслідки кризи в якій спричинили кризу в усьому Союзі, Італія є третьою економікою Союзу, і її економічні проблеми матимуть значно серйозніші наслідки. Такими проблемами є бідність, безробіття, дефіцит бюджету, споживчий характер витрат, суверенний борг, повільне зростання економіки. Вкінці травня 2019 року Заступник Голови Єврокомісії Валдіс Домбровскіс констатував, що Італія має найнижчі темпи економічного зростання в Європі. В силу економічних проблем Італія займає політичну позицію, яка часто йде врозріз з політикою ЄС. Наприклад, всупереч вимогам ЄС Італія не погоджується на зменшення дефіциту бюджету. Агентство Bloomberg писало у квітні 2019 року «Ми всі знаємо, що в Італії очікується криза, питання лише в тому, коли вона станеться».

Також не сприяє консолідації ЄС політичний чинник країн Східної та Південної Європи. Частина з них є членами ЄС, частина є кандидатами або прагнуть цього. Відповідно, ті й ті зацікавлені у тому, щоб справи ЄС йшли добре. У цьому полягає їхній національний інтерес. Водночас, деякі з цих країн, насамперед, Польща, країни Балтії, Україна, паралельно йдуть у фарватері політики США, направленої на послаблення та, навіть, дезінтеграцію ЄС. Відтак, ці країни, підтримуючи США проти ЄС, одночасно шкодять в такий спосіб і собі. Про згадані дії США варто сказати докладніше.

Дії США, спрямовані на послаблення та дезінтеграцію ЄС

Дії США, спрямовані на послаблення та дезінтеграцію Євросоюзу можна розглядати як зовнішній чинник його кризи. США бачать в Союзі свого конкурента і вживають певних дій для його послаблення. До таких дій можна віднести:

Перше. Вторгнення в Ірак у 2003 році. До війни в цій країні у партнерстві з країнами ЄС динамічно розвивалася економіка, зокрема, нафтова галузь та машинобудування. Головним європейським партнером Іраку у нафтовій галузі була Франція, у машинобудуванні – Німеччина. Після знищення Іраку зазначені галузі було зруйновано, а партнерство з країнами ЄС у цих галузях припинено.

Друге. Пониження в кінці 2018 року Вашингтоном статусу Представництва ЄС в США з рівня держави-члена до рівня міжнародної організації. Про це не було офіційно повідомлено Брюссель, тому точна дата цієї події невідома. На запит дипломатів ЄС у Держдепартаменті США відповіли, що «забули повідомити» їх. Цей крок США не був добре сприйнятий у Брюсселі. Дипломат однієї з країн ЄС у своєму коментарі зазначив: «Очевидно, що йдеться не просто про протокольне питання, у нього є очевидний політичний мотив». У січні 2019 року попередній статус Представництва ЄС в США було відновлено.

Третє. Намагання США перетворити ЄС на ринок свого зрідженого газу. Заради цього США вдалися до підтримки війни у Сирії, щоби перешкодити шляху катарського газу в Європу, який лежить через Сирію; до підтримки Майдану в Україні, щоби поставити її під свій контроль та створити перешкоди використанню її газотранспортної системи для російського газу, що тече до Європи; до ініціювання санкцій проти компаній, які беруть участь у будівництві Північного потоку – 2. Тут йдеться не тільки про конкуренцію на ринку газу. Йдеться про усунення конкурента, оскільки значно дорожчий американський газ зробить усю продукцію країн ЄС неконкурентоспроможною на світовому ринку.

Зазначені дії США на Близькому Сході та в Європі, направлені проти ЄС, мають підтримку на європейському континенті з боку Польщі, країн Балтії, України. Тут маємо парадокс: Україна, йдучи в ЄС, об’єктивно зацікавлена у його зміцненні, натомість, діючи в інтересах США, послаблює його.

Напрям європейський чи євроатлантичний?

З огляду на викладене, прагнення України одночасно в ЄС і НАТО має логічне протиріччя. Раніше між зазначеними організаціями не було відкритого протистояння. Однак з початком дій США на послаблення ЄС ця ситуація поступово міняється, адже НАТО є інструментом США, який буде використано у їх боротьбі проти ЄС для обмеження його суверенітету.

Колективний Захід залишився у минулому (вже сам цей термін свідчить про наявність у ньому багатьох різних інтересів). А євроатлантичний напрямок розділився на європейський та атлантичний. Що вибере Україна? Знову на двох стільцях.

Питання відкрите, адже в Україні діють як проєвропейські, так і проамериканські сили. Видається за доцільне при визначенні позиції України по відношенню до США враховувати позицію офісу Верховного представника ЄС в іноземних справах. 

Володимир Бичек

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-07-21 03:15 :36