Новини » Суспільство 16 червня, 2019, 10:15
Таємниці Січеславщини: Символи Петриківки
Фото: Галина Пагутяк
Фото: Галина Пагутяк

Був собі триголовий змій, який вимагав у людей данину хлопцями та дівчатами. І був собі Козак Мамай, який сидів під деревом і медитував, чи, може, просто спав. Попросили люди його вбити змія, став Мамай з ним битися і відрубав дві голови. Був би відрубав і третю, але змій став проситися і виторгував собі життя.

Домовився, що проведе межу, за яку ніколи не переступить, хоч би там що. І вирив рів, і так з’явилася річка Оріль. Село Петриківка за тією річкою. Відділене мальованими квітами-оберегами, ховається від змія. Дуже велике село з білими хатами і синіми віконницями. Там немає травників з гіпсовими гномами і капличок, критих золотою бляхою. Тут живуть майстри, які малюють квіти. Не все, що називається петриківським розписом, є ним. Класичний розпис – це білі стіни, білий папір і дерево. Все. Основні мотиви: дерево життя або вінок,всередині якого птахи, хати, козаки й козачки, а також Козак Мамай. Домінує червоний колір. Квіти розростаються до безмежності, малюнок не завершується ніколи.

Фото: Галина Пагутяк
Фото: Галина Пагутяк

Навіть у неділю майстри сидять у Центрі петриківського розпису, стандартному будинку з білої цегли, бо сюди приїжджає дуже багато людей дивитися, купувати і навчатися. А при вході – здоровенний дерев’яний кіт з пензликами. Саме з котячої шерсті роблять пензлики для розпису. Котів тут шанують, захисники тварин можуть не переживати.

Фото: Галина Пагутяк
Фото: Галина Пагутяк

Ясна річ, усі тут мають городи, садки й корівок. Звичайне село, яке славиться пишним високим хлібом, борщем без буряка і дрібними, але дуже солодкими вишнями. Є в селі зелена садиба з музеєм, де проводять майстер-класи. Коли заходиш до цієї хатини, то починаєш розуміти, для чого всі ці розписи. Не тільки для краси. Це – захист. Круглий малюнок на стелі, гірлянди попід стелею і по кутах. А також розмальована піч. Кожен елемент декору має символічне значення, тепер, здебільшого втрачене.

Фото: Галина Пагутяк
Фото: Галина Пагутяк

Що спонукало мешканців Січеславщини створювати такі складні розписи? Виготовляти рослинні барвники, змішувати їх із жовтком, розписувати хати, щороку поновлюючи малюнки? При тому ще вишивати, ткати килими, майструвати з дерева іграшки, і виконувати тяжку селянську працю. Коли це виникло? Найдавніші зразки збереглись на скринях, а розписи – на папері ХІХ століття нітрохи не поблякли. Я бачила подібний розпис у Синельниково, теж на Січеславщині, де домінував синій колір, це менш відомий бренд.

Та й на Поділлі у селі Самчики теж є школа самчиківського розпису, він не такий яскравий і більш прозорий. Це свідчить, що розпис подібного типу був колись поширений там, де будували глинобитні хати. Він зник ще задовго до приходу більшовиків і втримався лише у Петриківці, за втручанням вищих сил, бо на Петриківці теж хотіли поставити хрест.

Автентичність виробів нині забезпечують підписи майстрів, які стоять навіть на ложечках і маленьких дзиґах для «заспокоєння», як сказали мені в Петриківці. Бо підробок багато, а канонічний петриківський розпис потребує захисту від дилетантів. Хоча для душі кожен, звісно, може малювати акриловими фарбами і гуашем.

Вишивці пощастило менше, вона поволі перетворюється на ремесло і руйнує традиційні стилі, перестає оберігати і промовляти. У Петриківці дівчина на виданні, якщо хотіла відмовити парубку, то дарувала йому рушник з вишитими голубами, які відвернулись один від одного. Мусила і такий надбати, а на рушнику для обранця голуби дивились дзьоб у дзьоб. Спілкуватись образами замість слів – це частина етикету шляхетних давніх українців. Така сама куртуазність властива і традиційній культурі японців.

Фото: Галина Пагутяк
Фото: Галина Пагутяк

Наостанок. Мене чомусь найбільше вразила розповідь про те, як у Петриківці майбутня мати робила ляльку-мотанку, клала її в колиску, гойдала і співала їй колискову. Яка прірва між нами і нашими предками. Ті дійсно знали таємниці життя і смерті. Для них усі часи сплелись в єдиному візерунку. Ось ще дуже нестандартна робота XIX століття зі всевидячим оком замість сонця. Що хотів сказати безіменний автор,від чого застерегти? Ці петриківські квіти зів’януть в сучасний інтер’єрах, вони вимагають цілковитого послуху, білої порожнечі, яку їм належить завоювати. Тому обережніше з ними. Для початку потрібно походити по землі, яка їх породила, скуштувати її плодів, поговорити з людьми, які тут живуть. Вони все ще можуть ненароком видати таємниці життя і смерті, прикриваючись усмішкою і жартами.

Доїхати можна потягом до Кам’янського, а вже звідти автобусом до Петриківки.

Галина Пагутяк,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-07-17 19:21 :40