Новини » Суспільство 14 червня, 2019, 12:49
Серіал «Чорнобиль»: Українцям легше мовчати про це, аніж бути неупередженим і небанальним, – Забужко
Чорнобиль
Чорнобиль

Після серіалу «Чорнобиль» несподівано пішов розгін теми «чому це знято не в нас». Отож кілька маркерів, для пам’яті.

Пише відома літераторка та громадська діячка Оксана Забужко на своїй Фейсбук-сторінці.

1998 р. – виходить українською (в моєму перекладі і з моєю післямовою) «Чорнобильська молитва» Світлани Алексієвич (під назвою «Чорнобиль: Хроніка майбутнього») – та сама книжка, що лягла в основу серіалу. Наклад – 1000 прим. – розходиться приблизно 15 рр. (коли 2013 р. С. Алексієвич приїздить до Львова на Дні білоруської культури, залишки книжки ще є на продаж!). Висновок експертів: українську аудиторію тема Чорнобиля не цікавить. (Тільки в 2016 р., вже після Нобелівської премії для Алексієвич, вийшло 2-ге українське видання)

2011 р. – на екрани виходять 2 фільми, що в різний спосіб (прямий і метафоричний) піднімають тему катастрофи: «У суботу» Александра Міндадзе і «Меланхолія» Ларса фон Трієра. Перший невдалий, другий вдалий. Обидва фатально провалюються в українському прокаті. Висновок експертів той самий: тема не цікавить. (Що українці її просто «витіснили», як більшість інших своїх травм, нікому чомусь не спадає на думку.)

2012 р. – на замовлення австрійського видавця я пишу велике (в кількох країнах виходило окремою брошурою, в Україні надруковане в зб. «З мапи книг і людей») «чорнобильське есе» під назвою «Планета Полин: Довженко – Тарковський – фон Трієр, або Дискурс нового жаху», де, окрім проговорювання свого досвіду «киянки травня-1986», пробую, серед іншого, відповісти на питання, чому про пережиті катастрофи вижилим легше мовчати, ніж говорити, – нижче шматок якраз про це. (І, ні, – моя думка звідтоді не змінилась: найбільш «чорнобильським» фільмом, за світовідчуттям, для мене й далі лишається фон Трієрова «Меланхолія», – нинішній американський серіал знято «про катастрофу на АЕС в СРСР», але НЕ про «планету Полин» – не про те, як ми переживали «сурму третього янгола»).

«Чому не в нас», кажете? Тому що – щоб хтось, народжений у 1980-ті, зміг таке зняти в нас, треба, щоб той хтось вчив у школі напам’ять «Dies Irae» Ірини Жиленко (це її голосом – «Убили землю» – уперше заговорила Україна у відповідь на Чорнобиль), – щоб читав, там-таки в школі, Щербака й Шовкошитного, щоб виростаючи бачив по телевізору «Хроніку важких тижнів» Володимира Шевченка і знав, що ця стрічка коштувала режисерові життя, – та взагалі, щоб був «підключений» до своєї історії й культури: ось така перша умова, хоч і не достатня, але, як кажуть математики – необхідна, якщо її не виконано – тоді про все інше можна не говорити, тоді, що ж, тоді, як казав класик – «Хай німець покаже» (с)… Чи то пак – американець.))

Аж доки навчимось говорити «своїм голосом».

Читайте більше новин на тему: Чорнобиль

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-25 05:09 :26