Новини » Суспільство 11 червня, 2019, 11:59
Студентський мер Львова про студраду, освіту та гроші для студентів
Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK
Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK

Для чого існують студентські організації та яка з них користь? Які переваги і недоліки наших закладів вищої освіти? Що може запропонувати держава замість «забраної» стипендії? Про це та інше журналістка ІА ZIK поспілкувалась із Студентським мером Львова Олександром Николяком.

Захопився діяльністю студентського самоврядування одразу

Як тільки я вступив у 2012 році у Національний університет Львівська політехніка – одразу ж захопився діяльністю студентського самоврядування. Вже на другому курсі студенти обрали мене керівником профспілки, яка теж є в інституті, і, власне, така робота закрутила до того, що в 2016 році студенти політехніки обрали мене головою студентського самоврядування всього університету. Після цього балотувався на студентського мера, ким і є сьогодні.

Мета – захищати права студентів

Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK
Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK

Це дуже цікава діяльність, основна мета якої – захищати права студентів, а також організовувати різноманітні ініціативи для студентської спільноти, зокрема соціальні проекти. Тобто робота є захопливою. Звичайно, вона на громадських засадах, і за неї нікому не платять, але це дуже хороший досвід на перспективу.

Чим же займається студентський мер?

Передусім, в обов’язки студентського мера входить моніторинг ситуації у всіх ВНЗ нашого міста, чи є якісь порушення, які стосуються проживання студентів в гуртожитках, хабарів під час сесій і таке інше.

Насправді, у нас корупція в університетах завжди була – це ні для кого не секрет. І часто є такі випадки, коли викладачі самі вимагають від студентів, щоб їм зробили якусь винагороду за той чи інший іспит/ залік. І основне – це моніторинг цієї ситуації.

Тобто студентська рада складається з 22 керівників органів студентського самоврядування, які є в кожному ВНЗ. І коли до нас надходить інформація про якусь проблему чи порушення, ми досліджуємо цю ситуацію, піднімаємо розголос у ЗМІ, проводимо зустрічі із начальством навчального закладу і обговорюємо, як можна цю проблему вирішити.

Загалом, вони бояться розголосу якихось скандальних випадків, тому більшість ситуацій вдається швидко вирішити.

Куди звертатись студентам

Передусім, кожен студент має звертатися до студентського самоврядування свого власного університету. Якщо ж представники самоврядування не можуть впоратись, то питання виноситься на загальноміський рівень. Потім вже через Студентську раду Львова намагаємося вплинути на ректорів чи адміністрацію університетів.

Механізм впливу на хабарників

Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK
Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK

Якщо до нас надходить меседж від студентів про проблему, то спочатку спілкуємося з органами студентського самоврядування цього навчального закладу: запитуємо, чи знають про ситуацію, яка склалась, тоді обговорюємо, як її можна було б вирішити. Консультуємось із самоврядуванням про викладачів. Намагаємось вивчити ситуацію з усіх сторін, адже часто сторона студентів є дуже суб’єктивною, багато просто хочуть поскаржитись на викладачів, які їм ставлять низькі оцінки.

Отримавши всю інформацію, організовуємо зустріч з ректором, і, власне, на цьому етапі більшість очільників університетів роблять попередження викладачам, і, як показує практика, впродовж наступних кількох сесій, або ж років – ситуація нормалізується.

Найшла коса на камінь

За два роки моєї каденції випадків із хабарями було чотири – вони були справді серйозними, так сказати, заходила коса на камінь. Я б не хотів зараз озвучувати навчальні заклади, де це траплялося, але скажу, що після того як ми спілкувалися з ректорами, – викладачі припиняли вимагати хабар.

Крім цього, багато ректорів турбуються про свою репутацію, тому вони повністю нам сприяють і проводять виховні роботи з такими викладачами.

Гуртожитки – діло темне

Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK
Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK

Дуже багато проблем пов’язано з умовами в гуртожитках. Ні для кого не секрет, що більшість з них не тільки у Львові, а й у всій Україні – мають погані умови проживання. Нові гуртожитки не будуються, а старі є занедбаними і потребують негайного капітального ремонту. Але студенти вимушені в них проживати, тому що іншого виходу немає – квартиру знімати занадто дорого.

Я пам’ятаю, коли до нас подзвонив студент і попросив допомоги через жахливі умови в гуртожитку (абсолютно непридатні для користування душові). Після нашого втручання та екскурсії для журналістів – за тиждень керівництво гуртожитку почало ремонт. Іноді для того, аби щось змінити – достатньо просто привернути увагу, адже всі бояться розголосу.

Інформувати про те, на що маєш право

Ми також активно працюємо над тим, щоб інформувати студентів про пільги. Насправді, дітей, які можуть їх отримувати, багато – сироти, напівсироти, діти війни, чорнобильці, діти учасників бойових дій на Сході України. Ці студенти мають право на матеріальну допомогу від університету.

Ми намагаємось максимально інформувати студентів, щоб вони писали заяви на матеріальні допомоги. Також, якщо говорити про Львівську політехніку, то в нас є бази відпочинку, де сироти можуть їхати безкоштовно, а інші пільгові категорії за зниженою вартістю.

Насправді, пільгами користується мало дітей – їм незручно визнавати, що вони їх потребують

Насправді пільгами користується мало дітей. Я зауважив, що багатьом незручно зізнатися в тому, що вони мають потребу у певній допомозі. За останні декілька років було багато студентів, яким я і мої колеги говорили, про те, що в них є можливість поїхати безкоштовно відпочити на бази Львівської політехніки чи написати заяву на матеріальну допомогу, але одиниці цим справді користувались.

Але зараз у Львові навчається багато внутрішньо переміщених осіб – от вони ознайомлені з тим, на що мають право, пишуть заяви і отримують допомогу.

Усе залежить від студента, який очолює Студентську раду

Студентське самоврядування намагається вирішувати багато різних питань, і якщо не завжди вдається достукатись до влади, то, як мінімум, залучити журналістів і надати проблемі розголосу, а там вже, хочеш-не-хочеш, а щось робити з цим доведеться (чи це питання транспорту, чи студентських пільг, чи законодавчих ініціатив).

Ми можемо багато робити, але це все залежить від студента, який очолює Студентську раду. Тому що кожен обирає свій вектор роботи: хтось, можливо, бачить всього лише якусь політичну перспективу для себе

Наші навчальні заклади дають якісну освіту, але все в руках студента

Відверто кажучи, року так до 2017 я працював, вчився, і всім говорив, що система освіти в Україні є надзвичайно жахливою. Після 2017 року у моєму житті відбулось певні зміни, і я подивився на систему освіти і на діяльність університетів під іншим кутом зору.

Я зрозумів, що насправді наші навчальні заклади надають досить якісну освіту, але все залежить від студента: якщо він готовий і хоче здобути знання, то він їх здобуде. А є студенти, які закінчують престижні факультети, де дають справді хорошу базу, але вони не зацікавлені в тому, щоб це вивчити. Їм просто потрібен диплом, аби сказати, що в мене одна вища освіта, друга, третя…

Мені взагалі здається, що зараз чим більше в людини дипломів, тим менше вона знає. Це звучить навіть смішно. Не розумію цих колекціонувань. Потрібно збирати знання, а не дипломи.

Більше цінувати студентів

Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK
Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK

Мені здається, що університети мали б більше цінувати студентів, аспірантів. Багато тих, хто йде в аспірантуру, не бачать після цього майбутнього в університеті. Я знаю кандидатів наук, які занедбали своє життя тим, що залишились в університеті і почали займатись науковою діяльністю на ті кілька тисяч гривень, у той час, коли їм пропонували високооплачувану роботу закордоном.

Студенти досліджували, аналізували, працювали – і… в архів

На мою думку, усі наукові роботи (бакалаврські, магістерські, кандидатські) не мають реалізації. А якщо б університет вкладав свої кошти у роботи, які можна десть впровадити в найближчому майбутньому в Україні, то це було б значно краще.

У нас практично всі студентські дипломні роботи припадають пилом в архівах: студенти досліджували, аналізували, працювали – і… в архів. Однозначно потрібно, щоб університет обирав кращі роботи студентів і вкладав у їх реалізацію кошти. І якщо б ВНЗ це робили, то в студентів і аспірантів було б більше бажань і можливостей залишатись в нас і не працювати на інші країни.

Я знаю науковця, який придумав геніальну річ, але яку не оцінили у Львові. Зате нею зацікавилась німецька компанія, і наш науковець разом із сім’єю відправився до Німеччини.

Хороші менеджери, а не науковці

Я вважаю, що університетами мають керувати хороші менеджери, а не науковці. Тобто якщо людина займається наукою, то її не повинні навантажувати іншою роботою. Вона має сама цікавитись наукою і зацікавити нею студентів. Але не вирішувати управлінських питань.

А от ВНЗ має очолити хороший менеджер, бізнесмен, який перетворить його на бізнес-структуру. Але, на жаль, бачимо таку ситуацію, що університетами керують науковці, люди, які мають займатись зовсім іншим.

Безліч безробітних, зате з вищою освітою

Стереотип, що кожен повинен обов’язково мати вищу освіту, – не можливо зруйнувати. Має пройти не одне покоління, щоб це зрозуміти. Наші батьки не мали змогу отримувати вищу освіту так, як зараз це маємо ми. А батьки завжди намагаються дати дітям те, чого не було в них: все найкраще і якомога більше. Я вважаю, що швидко ми цей стереотип не зруйнуємо і, в результаті, у нас буде безліч безробітних, зате з вищою освітою.

Дуже недобре позбавляти студентів стипендії

Після того як знизили відсоток студентів, які отримують стипендію, із 71% до 45% – в нас на одних спеціальностях, де є середній бал 95, багато відмінників позбавлені стипендії.

Моя думка полягає в тому, що стипендія має бути у якомога більшої кількості студентів. Тому що стипендія для них – це не просто додаткові, а реально необхідні гроші. Це кошти, за які студент може хоч трохи перекрити свої першочергові потреби, тому дуже недобре різати їх.

Я також не можу сказати, що нова стипендійна система збільшує якість освіти, проте вона породжує конкуренцію (і зараз я говорю не про «здорову» конкуренцію, а страшну конкуренцію, коли люди між собою в групі б’ються, сваряться за те, в кого буде на один бал вище з того чи іншого предмета).

Я знаю такі ситуації, коли студенти особисто підходили до викладача і намагалися заплатити гроші, за те, щоб він замість, наприклад, 97 балів – поставив 99, оскільки ті 1-2 бали відігравали значну роль.

Звичайно, це дуже недобре. Але немає на це ніякої ради. От зараз в нас є 45% стипендіатів, а найближчим часом, найімовірніше, цей відсоток зменшиться ще.

Через відсутність стипендії студенти закинуть навчання і підуть на роботу

Упевнений в цьому, адже сам є свідком таких випадків: студенти, які могли б вчитись і мати стипендію, але не отримають її через скорочення відсотку, – просто йдуть на роботу з першого курсу. Тобто перший семестр вони повчаться поки отримуватимуть стипендію, але потім будуть працювати, намагаючись поєднувати з навчанням.

Це взагалі нонсенс, коли вже з першого курсу студент йде на роботу. Скільки там батьки можуть виділити? А декому і на гуртожиток не вистачає. І студент шукає підробітки. А яку він може знайти роботу на першому курсі?! Низькооплачувану, важку, здебільшого, абсолютно не дотичну до обраного фаху. І ось, відпрацювавши на роботі, у студента просто немає ні бажання, ні сил йти на пари.

Що з цим робити?

Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK
Олександр Николяк. Фото: Микола Тис/ZIK

Я вважаю, що стипендію мають отримувати значно більше студентів, ніж зараз є, але відновити це неможливо. Тому єдиним шляхом є впровадження дуальної системи освіти, коли студент має на тиждень, наприклад, три дні навчання та два рази роботу за фахом (на підприємствах, які мають контракт з ВНЗ). Тобто студент і вчиться, і практикує вивчене, і йому за це ще й платять.

Якщо ми візьмемо вектор на впровадження дуальної системи освіти у всіх ВНЗ України, то це змінить ситуацію. Адже тоді студент, який не отримує стипендію, також зможе заробляти гроші на роботі, яка не тільки не заважатиме його навчанню, а, навпаки, вводитиме в курс справи обраної спеціальності.

В Україні вже є такі заклади, де впроваджена дуальна система освіти, і вони – успішні. Хоч буде важко, але ми маємо хоча б спробувати. Міністерство освіти стало на цей шлях, але все ж цей процес треба пришвидшувати і масштабувати.

Впровадження такої системи у деяких університетах – це насамперед заслуга очільників цих університетів. Не міністерства, не комітетів, а очільників навчальних закладів, які дбають про своїх студентів. Усе залежить від керівника – добрий керівник, добрий менеджер, він буде робити все, щоб студенту було комфортно вчитися, щоб йому це подобалось, щоб він цим горів.

Проте, у нас залишається багато університетів, де керівники не мають такого чіткого бачення, як можна було б покращити умови студентам.

Це моє бачення, як звичайного студента, а як це реалізувати – залежить від експертів. Бо радити – дуже легко, але коли йдеться про роботу над цими змінами, то вже зовсім інше…

Розмовляла Олена Водвуд,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-23 07:39 :26