Новини » Суспільство 9 червня, 2019, 10:17
Таємниці Січеславщини: Магічний театр Кам’янського
Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Ви ніколи не були у Дзержинську? І вже не побуваєте. Тепер це Кам’янське на Січеславщині, з великим металургійним комбінатом і ще більшим Дніпром. Не знаю чому, але в містах, які мені подобаються, я швидко починаю орієнтуватись, запам’ятовую дорогу.

У мене дивні вподобання: я ціную стару промислову архітектуру, її вишукану й, водночас, практичну естетику. Солеварні, нафтові заводи, навіть такі малі архітектурні форми як телеграфні клепані стовпи. Такого у Кам’янському багато, як і старої призаводської забудови. Верхня та Нижня німецькі колонії мене просто потрясли. Такого немає ніде. Понищені часом, але на них, на щастя, ніхто не посягає, як у нашому славному Львові, що перетворився з порядного міста на якийсь пришелепкуватий Діснейленд. Ти йдеш темною вулицею, суцільно заставленою будинками початку ХХ століття, чи раніше, і, розуміючи їх цінність, не знаєш, з чим порівняти. Релікти недобитої декомунізації у вигляді табличок з назвами вулиць, якісь мури, замкнені брами, дуже багато кованого металу, старі дерева, під якими дрімають зморені спекою пси. Воно все не прилизане, не гламурне, не спаскуджене пластиком – тому й не чуже. Я вилила в сумку півпляшки води і змушена була повертатись до готелю, який називається «Прометей». Найзатишніший готель, який я коли-небудь зустрічала. Він був аж біля вокзалу, що на горі, і я сіла в старенький трамвай. Тут і маршрутки старенькі, як в 90-і роки.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Дивна назва для готелю? Що ж, Кам’янське єдине місто на світі, де в центрі стоїть колона з пам’ятником Прометею, до якої вліплена цитата з Лєніна. Прометей тут у якості металурга.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Але це ще не все. «Зустрічаємося завтра вранці біля Голгофи», – нагадали мені в Музеї історії міста. Де ви ще таке почуєте? Отож біля нової церкви, дуже барвистої, є штучний пагорб з гігантським чорним розп’яттям. Голгофа. І на цій площі, де стоїть Розп’яття, вранці почалась театралізована екскурсія, що запровадила нас у 1913 рік. З танцями, співом Шаляпіна і модерним балетом. Я ніколи не бачила нічого подібного – вишуканого, красивого, дотепного та ще й щоб екскурсантів охороняла наша поліція, перекриваючи рух. Ясна річ, такі екскурсії потребують справжніх акторів, і можуть їх проводити тільки вряди-годи. А сценарій склали працівники музею історії міста, який очолює Наталія Буланова. Цей музей уже вдванадцяте проводить Мамай-фест, найбільш україноцентричний фестиваль в Україні. Без комерції, без пафосу. Не у Львові, не в Києві, а в колишньому Дніпродзержинську. То наша патріотична місцева влада жаліє копійку на дослідження національних традицій, на етноекспедиції, а тут це фінансують без проблем. Як і елітарний культурологічний фестиваль з виставками, науковими конференціями, національною музикою. Чотири години концерту Тараса Компаніченка скінчились грозою і буревієм, я повернулась до готелю опівночі. В моїй голові відбувся переворот. Я усвідомила, що пісні часів Директорії слухав, либонь, мій дід Григорій Басараб, коли воював під проводом Петлюри. А тепер я маю таке щастя. І де? В Кам’янському, на батьківщині Брежнєва, і кожного разу, повертаючись на Мамай-фест, бачу погруддя генсека. І тут же головна площа міста носить ім’я Петра Калнишевського. Божевільна еклектика, магічний театр з попередженням «Не для всіх», як у романі Германа Гессе «Степовий вовк». І я знаю, що ворог не спить, а думає, як би повернути історію назад, хоч вона вже покрита іржею і частини монументів вождів валяються за музеєм. Я ще намагалася вгадати, чиї то ноги, руки – Володимира Ілліча чи Фелікса Едмундовича. Совок викликає у мене стійку відразу, та й тут з ним не носяться, як у Харкові, наприклад.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

А є ще могутній Дніпро з величезним мостом, від якого аж перехоплює подих. Як це все співіснує? А отак – повільно еволюціонує в український бік, виринаючи з совкового болота, бо це ж край козацтва, все-таки. Напевно, без характерників не обійшлося, є щось в Кам’янському дійсно магічне. Не хочеться його покидати.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Потяги, що йдуть до Дніпра зі Львова зупиняються і в Кам’янському. На дві хвилини. Звідти зовсім близько до Петриківки, але про неї окремо.

Галина Пагутяк, для IA ZIK.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-17 11:59 :07