Новини » Суспільство 31 травня, 2019, 15:14
Наказ згори: Як авторитет комбата впливає на результат бойового завдання, – «Стежками війни»
ZIK
ZIK

Їхні рішення визначають успіх операцій, а помилки – шкодять репутації армії. Хто і на підставі чого призначає офіцерів на керівні посади в бойових бригадах? Чи мають значення «зв’язки» у війську?

Про це йдеться в програмі військових розслідувань «Стежками війни» в ефірі телеканалу ZIK.

Українська армія – не колонія?

Кандидатів на посади командирів бригад розглядають на засіданні атестаційної комісії ЗСУ. Загальною вимогою при призначенні на посади є обов’язкове поступове зростання, черговість проходження на командних, штабних посадах.

«З одного боку це достатньо суб’єктивний процес. Адже враховуються родинні зв’язки, академія, спільне навчання, поле бою тощо. Ці фактори мають вплив. Втім, існує і об’єктивна система оцінювання – цілий комплекс заходів», – зазначає військовий експерт Олексій Арестович.

Командир першого механізованого батальйону 72-ої ОМБр Віктор Скатерной наголошує: авторитет командира має бути абсолютним. Про невиконання наказів навіть мови не може бути.

«Злісних порушників в нас не було. Але до кожного військовослужбовця треба свій підхід: когось погладити, когось нагородити», – пояснює Віктор Скатерной.

Каже, якщо когось щось не влаштовує, є відповідні структури, куди можна звернутися із скаргою та пояснити ситуацію. Українська армія – не колонія.

«Солдат може звернутись з цим питанням до командира бригади чи підрозділу, батальйону, роти. Є і гарячі лінії до Міноборони», – розповідає Віктор Скатерной.

Нещодавно в 72-й бригаді через конфлікти з підлеглими звільнили командира – Руслана Татуся

Слідкує за призначеннями і координаторка медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова. Вона каже, що їй незрозуміло, як так довго на посаді комбрига 72-ї перебував Руслан Татусь.

«Генерал 72-ї бригади казав, що в них нема кращих командирів за Татуся. Але коли Татусь прийшов, понад тисячу військовослужбовців звільнилося», – пригадує Ольга Решетилова.

Колишній заступник Руслана Татуся Олександр Самарський добре пам’ятає ті часи.

«Під його керівництвом я прослужив аж три-чотири місяці. Більше просто не було сенсу. Людина не хотіла чути і бачити. Мені здається, що він прийшов з метою зламати систему. Він діяв дуже «совково»: з дня на день ми проводили по кілька нарад», – ділиться командир 72-ої ОМБр з морально-психологічного забезпечення Олександр Самарський.

Як наслідок, багато військових, начебто, почали писати скарги та добровільно звільнятися з бригади.

«Скарги писали журналісти, волонтери і навіть особовий склад. Вони не були почуті. А тому й звільнилося дуже багато людей», – коментує Олександр Самарський.

Скільки людей, стільки й думок – не всім очевидні закиди Татусю

Приміром, Віктор Скатерной не розуміє таких звинувачень у бік Руслана Татуся.

«Полковник Татусь зберіг не одне життя на Світлодарській Дузі. Він постійно був в зоні проведення бойових дій, на передовій. Надавав багато методичних рекомендацій», – говорить командир першого механізованого батальйону 72-ої ОМБр Віктор Скатерной.

Сам Руслан Татусь коментує ситуацію так: «Півтори роки я командував 72 бригадою. Ми успішно виконали завдання у Світлодарському напрямку. Фактично, обстановка була стабільною».

Він пояснює, чому його колишній підопічний Олександр Самарський говорить  про нього у такому тоні.

«Якщо у нього були до мене претензії, він міг би прибути у бригаду і спокійно зі мною порозмовляти», – зазначає екс-командир 72-ої ОМБР Руслан Татусь.

Татусь – прямий, як лом, – Арестович

Військовий експерт Олексій Арестович припускає, що знає причину, чому деякі військові не сприймали методів роботи комбрига.

«Татусь робив все по закону, по статуту. Він прямий, як лом. Розуміє, що таке невиконаний наказ і бойове завдання. Це не всім подобається», – пояснює Олексій Арестович.

Ще однин командир, на якого вилилось чимало бруду – Юрій Головашенко

У минулому році Головашенко очолював 57-му окрему мотопіхотну бригаду. 

«Я отримувала багато скарг від 57-ї бригади про порушення прав військовослужбовців, підробку документів», – розповідає координаторка медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова.

Ще один фактор який зіграв проти командира, каже Ольга Решетилова – ДТП, в яку він потрапив.

«Очевидно, ДТП поставило хрест на його кар’єрі. Він збив військовослужбовця на автомобілі, свого підлеглого, і намагався приховати цей факт. Головашенко завіз його далеко від місця розташування бригади. Родичі шукали службовця два дні», – говорить Ольга Решетилова.

Чи справді екс-командира Головашенка «злили»?

Після того, як Юрій Головашенко покинув 57-му бригаду, він влаштувався на роботу в Нацгвардію. Він розповів, що його просто «злити» ті, кого намагався привчити до дисципліни.

«Людина, яка була командиром бригади до мене, мала зовсім інший стиль керування», – зазначає Юрій Головашенко.

Роботи в комбрига було чимало. Відповідно, мимоволі, він нажив чимало ворогів.

«Всі думали, що я зарозумілий. Але ні. Насправді я тримав дистанцію з підлеглими. Іноді змушував працювати», – пригадує Юрій Головашенко.

Аварію Головашенко також прокоментував: «Пані Решетилова зацікавлена тільки в одній стороні конфлікту, яка їй ближча. Вона почала працювати з ображеними на мене людьми. Очевидно, для всіх хорошим я не буду».

Свої методи роботи офіцер вважає правильними. Каже: вони давали результат. Ще коли він був командиром гірсько-піхотного батальйону 36-ї бригади, що базувалася в Криму, під час анексії півострова зміг вивести на материк більше 150 військових із свого батальйону.

«Чотири роки я жив з цим батальйоном: на полігоні, в горах  – завжди був поряд. Коли я йшов, зі мною покинуло батальйон 150 осіб», – каже Юрій Головашенко.

Якими ж все таки повинні бути стосунки між командирами та рядовими?

Олександр Терещенко сьогодні займає посаду заступника міністра у справах ветеранів. В 2014-му він захищав Донецький аеропорт.

«Мені здавалося, що там було пекло», – коментує Олександр Терещенко.

Там же в аеропорту він отримав важке поранення.

«В наше укріплення кинули гранату. Я намагався її викинути, але вона зірвалася в моїй руці», – говорить Олександр Терещенко.

Пригадує, через те, що було багато добровольців без досвіду служби, багатьом важко було виконувати все за статутом. Командирам в аеропорту було дуже нелегко, але від виконання цих рішень залежало не одне життя.

«Командирам треба було довести свої знання і авторитет», – зазначає Олександр Терещенко.

Й додає, що служба на передовій і в тилу відрізняються. Приміром, не можна було віддавати вітання командиру. Так ворог міг це помітити і визначити для себе пріоритетну ціль.

«Важливо було не афішувати хто командир. Коли людина говорила про наказ, було зрозуміло, хто перед тобою. Та на полі бою гратися в шикування не можна. Це вже не полігон», – пояснює Олександр Терещенко.

Чи переймають наші командири стандарти НАТО?

«Величезна проблема – це боулінг молодших офіцерів. Їм доводиться відвойовувати авторитет», – каже військовий експерт Олексій Арестович.

Але в будь-якому випадку все залежить від командира. Якщо керівник відповідальний, в його підрозділі такі речі апріорі – неможливі.

«Армія – це специфічна організація. Якщо ти не готовий виконувати накази – краще пошукати іншу роботу», – додає Олексій Арестович.

Нагадаємо, в попередній програмі «Стежками війни» журналісти розповіли про нагороди у вищому офіцерському складі ЗСУ, які в останній місяць президентства роздавав Петро Порошенко. 

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-20 22:10 :03