Щемить серце
Анничка Королишин
письменниця, пластова виховниця

Колись...моїм двом синам важко було одразу засинати після цілого дня досліджень і відкриттів світу. Старший завше просив: ма, заспівайте про Довбуша. Другий, зазвичай, тихо сопів поруч, але так втішено зблискували оченята при перших рядках пісні, – а вона довга-предовга, двадцять з чимось куплетів.

Згодом, на якийсь час, встановилась навіть традиція: будете чемно лягати – заспіваю про Довбуша. Засинали під мотив «ой, попід гай зелененький» швидко, а, ще згодом, наймолодший не спав, мав чути всю пісню.

І, хоч-не-хоч, мама співала, співала...

Не знаю, чому згадалося.

Щемить серце.

Ще мить цього світу – і наші пісні стануть забутим минулим дивного народу, який нищив своїх героїв і пишався покидьками.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-25 09:12 :25