Новини » Політика 1100 Читать эту новость на русском

Хто кому конкурент на дострокових парламентських виборах 2019 року?

Хто кому конкурент на дострокових парламентських виборах 2019 року?
Фото: Getty Images/Global Images Ukraine

Оголошені Зеленським дострокові парламентські вибори не стали несподіванкою для діючих парламентських фракцій, які ще раніше розпочали боротьбу за місця в новому парламенті дев’ятого скликання.

За результатами опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у квітні, найбільші шанси потрапити до Верховної Ради на дострокових парламентських виборах, які скоріше за все відбудуться через кілька місяців, мають шість політичних партій, і ще дві партії перебувають на межі п’ятивідсоткового бар’єру.

Серед тих виборців, які вже визначилися з вибором і планують прийти на вибори, перше місце може отримати партія «Слуга народу», якій прогнозують 25,9%, далі йде «Опозиційна платформа – «За Життя» – 15,7%, «Блок Петра Порошенка «Солідарність» – 13,9%, «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» – 12,1%, «Громадянська позиція» – 5,1% і за вердиктом соціологів долає виборчий бар’єр партія І.Смєшка «Сила і Честь» – 5%. Ще дві партії дуже близькі до цієї позначки: Радикальна партія Олега Ляшка (4,8%) і ВО «Свобода» (4,6%). Водночас, «Опозиційного блоку» прогнозують лише 2,3%, а от партії Святослава Вакарчука прогнозують наразі лише 1,5 %.

Чи візьмуть на службу «Слугу народу»?

Поки що політична ситуація розвивається для Зеленського надзвичайно сприятливо, а дострокові парламентські вибори дозволять завести до Верховної Ради власну фракцію та отримати сотню підконтрольних депутатів, перш ніж виборці почнуть розчаровуватися новим президентом. А за кілька місяців до дати виборів громадяни не встигнуть цього зробити, й навіть особливо не критикуватимуть президента, даючи шанс новому гаранту себе показати.

Однак, попри прогнози соціологів, партії Володимира Зеленського ще буде потрібно докласти зусиль, щоб набрати чверть прогнозованих парламентських місць. Соціологи прогнозують «Слузі народу» трохи менше набраного результату Зеленського у першому турі, який він набрав самостійно у боротьбі з десятками кандидатів, орієнтуючись на те, що багато виборців розуміють, що сам Зеленський і партія – це різні речі. Поки що партія Зеленського не має ні відомих партійців, ні платформи – нічого, окрім бренду свого лідера та сюжету комедійного серіалу. Однак, цього їм наразі достатньо, аби переконати потрібну частину виборців підтримати президентську партію та команду.

Проте, час зараз грає проти партії Зеленського, і з кожним місяцем його президентства популярність «Слуги народу» спадатиме. Секрет політичного успіху Зеленського полягав у його таємничості для виборця та підміні реального кандидата художнім персонажем. Зеленський, очевидно, пробуватиме грати роль народного лідера й на президентській посаді, критикуватиме депутатів та чиновників й апелюючи до простого народу. Це мало б підтримати певний час на плаву рейтинг партії та переконати виборця підтримати президентську політичну силу. Якщо Зеленський у перші кілька місяців президентства не зробить грубих помилок чи не вляпається у скандали – рейтинг президентської партії спадатиме дуже повільно, і партія дійсно зможе отримати четверту частину мандатів. Якщо ж Зеленський себе покаже не на стільки ідеальним лідером, як персонаж його серіалу, чи поставить на посади кандидатури від Коломойського, то рейтинг його партії може різко обвалитися.

Рух 25 %?

Відчайдушну боротьбу за парламент вестиме партія Петра Порошенка, яка де-факто, розпочала її ще в другому турі президентських виборів. В новому парламенті Порошенко планує стати главою великої парламентської фракції, яка в ідеалі повинна була б набрати 25 % голосів – саме стільки, скільки проголосували за Порошенка в другому турі виборів. Цією цифрою – «25%» у Порошенка намагаються «прикріпити» українських виборців, які проголосували проти Зеленського і сформувати стійку приналежність до електорату екс-президента. Саме з цією метою ведеться популярна інтернет-кампанія розміщення в соцмережах фото з написами «Дякую» чи «25%». Тобто відбувається класична мобілізація електорату кандидата до осінніх парламентських виборів, яка має на меті посіяти почуття довіри, вдячності та підтримки екс-президента, який тепер кілька місяців мусить зникнути з вершини української політики.

Риторика останнього періоду президентства Петра Олексійовича засвідчує, що він планує мобілізувати під егідою своєї партії «Солідарність» (хоча, можливо, партія ще зазнає ребрендингу) весь націонал-патріотичний та націоналістичний електорат, насамперед у Галичині, яка дала за нього найбільшу кількість голосів на президентських виборах. Екс-президентська партія виступатиме під державницькими гаслами «мови, віри, армії» та становитиме пряму конкуренцію ВО «Свободі», «Громадянській позиції» Анатолія Гриценка та презентуватиме себе партією патріотів та прихильників захисту української мови. Адже саме закон «Про мову» поруч з томосом партія Порошенка вважає своїми чи не найбільшими національними заслугами.

Боротьба за російськомовний електорат

Колишнім регіоналам та їх ідеологічним спадкоємцям з «Опозиційної платформи – «За Життя» доведеться серйозно поборотися за своє традиційне електоральне поле – російськомовних виборців та прихильників добрих стосунків з РФ. Новим конкурентом на цьому полі стала партія «Слуга народу», адже до Зеленського ще на президентських виборах перейшла частина електорату колишніх регіоналів. Російськомовність коміка та русофільські висловлювання, сказані шоуменом у серіалі та на сцені, жарти в проросійському стилі, де він порівнював Україну з проституткою, а українців називав «хохлами» стали привабливою темою для проросійської частини українських виборців. Обіцянки актора стати на коліна перед Путіним, критика українізації та декомунізації в серіалі «Слуга народу», глузування із українців заходу України і україномовних стали якраз вираженням тих латентних поглядів, які ці виборці давно хотіли прямо почути.

Водночас, довіряти старим проросійським політикам ці виборці також більше не мають бажання. Російськомовний електорат втомився від своїх корумпованих депутатів, які здобували мандати, експлуатуючи проросійські гасла і десятиліттями засідали в парламенті, експлуатуючи одні й ті ж гасла. Російськомовні виборці розчарувалися у Партії регіонів, «Опозиційному блоці» чи партії «За життя», за якою стоїть одіозний олігарх В. Рабинович, і шукають когось не заплямованого корупцією та розкраданням держави. Й водночас – виразника проросійських поглядів, на противагу кандидатам, які орієнтовані на українізацію та євроінтеграцію. Зеленський для них – щось на зразок «чесного русофіла», який в позитивному та веселому стилі висміює українців з їхньою нав’язливою для них українізацією. Звісно, екс-регіонали збережуть ядерну частину свого електорату, володіючи також фінансовими та медійними ресурсами, зокрема телеканалами Рабиновича. Але боротьба за російськомовний електорат з партією Зеленського на виборах стане для «опозиціонерів» визначальною щодо кількості депутатських мандатів, які їм вдасться здобути.

«Нові і чесні» проти «старих і досвідчених»

Для «Батьківщини» Юлії Тимошенко поразка на президентських виборах стала важким ударом по амбіціях, однак не поховала частки її політичного рейтингу та не позбавила підтримки ядерного електорату на рівні 8-10 %. А для парламентської фракції цього цілком достатньо, щоб впливати на ситуацію в країні. Однак Юлії Володимирівні доведеться боротися за голоси виборців і з політичною силою Зеленського, і з іншими «новими» та «чесними» генераціями політиків, залізним аргументом яких є їхня «незаплямованість». Протиставити цьому Юлія Тимошенко, яка в українські політиці вже понад 20 років, може лише власну харизму та лідерські якості у дискусіях на політичних шоу, в яких сама виступає в образі «молодої й інтелектуальної реформаторки».

На межі прохідного бар’єру перебуває й «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, якій прогнозують 5,1 %, однак це зовсім не гарантує автоматичного потрапляння в парламент. Тим більше, що «чесних і демократичних» на цих виборах з’явиться багато, і Гриценкові доведеться доводити, що його люди найчесніші та найдостойніші. За цю нішу доведеться боротися і зі «свободівцями», і з «Голосом» Святослава Вакарчука, і з іншими «молодими та незаплямованими демократичними силами» на зразок Української Галицької Партії, «Демократичного Альянсу», «Демсокири» та інших, які проголошують боротьбу з олігархами, реформи та захист інтересів громадян. Конкуренцію партії Гриценка за націонал-патріотичний електорат також становитимуть партія Порошенка, і «Батьківщина» Юлії Тимошенко, і «радикали «Ляшка», які також виступають за «порядок» з проукраїнських позицій.

Пряму конкуренцію команді Гриценка, Порошенка, та прихильників «порядку» становитиме й новий гравець у політиці – партія «Сила і честь» Ігоря Смєшка, який несподівано набрав високий показник на президентських виборах. Партія має скорочену назву «Січ», що є прямим викликом усім націонал-патріотичним силам, яким буде важко поступитися часткою виборців, аби «Січ» була в парламенті. Партія орієнтується на всіх патріотів, націонал-консервативних виборців, військових та прихильників «порядку» й «професіоналів у владі». Саме на цих виборців орієнтується й Петро Порошенко, однак перевагою «Січі» Смєшка є її «незаплямованість» у політиці та відсутність владного минулого. Прихильників цього нового політичного бренду можуть лише відштовхнути перебування лідера «Січі» на посаді глави СБУ за часів правління Л. Кучми та номінальна причетність до отруєння Віктора Ющенка у 2004 році.

На межі барєру

Водночас таким зрілим у політиці партіям як ВО «Свобода» та «Радикальній партії Олега Ляшка», які перебувають на межі виборчого бар’єру доведеться серйозно боротися за парламентський статус з новими партійними проектами. Електорат Ляшка відтягуватиме на себе партія Зеленського, тож популістам «простонародного типу» доведеться боротися з «віртуально-телевізійними» популістами. Прихильникам «народної влади» доведеться вибирати між кращими постановками агітаційних роликів двох природжених шоуменів, кожен з яких виходитиме за рамки класичної й нудної політичної дискусії. Очевидно, що корови та вил Олегу Валерійовичу для проходження своєї партії у парламент цього разу буде недостатньо.

А кандидатам від ВО «Свободи» доведеться боротися за виборця проти партій Порошенка, Гриценка, Смєшка та частково Святослава Вакарчука, який презентує себе представником зі Львова. Участь у виборах може взяти й «Національний корпус», який претендує на частку націоналістичного електорату й презентує себе в привабливій для виборців ролі об’єднання патріотів та учасників АТО.

Одне очевидно, – на відміну від Порошенка, який сконцентрував у своїх руках великі повноваження та вплив, Зеленський, ймовірно таких значних повноважень не матиме, з огляду на сильну протидію депутатів та олігархічних сил, то ж центром прийняття рішень в країні залишатиметься парламент. Тому боротьба за контроль над парламентом на цих дострокових виборах буде особливо запеклою.

Валерій Майданюк,
політолог, для IA ZIK

Читайте більше новин на тему: парламентські вибори

Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...