Новини » Суспільство 18 травня, 2019, 9:19
Вигнання і смерть: 75 років тому СРСР вчинив геноцид киримли
Кримські татари по прибутті до міст вигнання. Джерело: wikipedia.org
Кримські татари по прибутті до міст вигнання. Джерело: wikipedia.org

Вранці 18 травня 1944 року, до будинків кримських татар увійшли люди зі зброєю. Вони оголосили господарям, що через «зраду батьківщини» їх виселяють з Криму і у них є кілька хвилин на те, щоб зібрати речі. Тих, хто пробував чинити опір – розстрілювали на місці. Переляканих людей загнали у товарні вагони і відправляли далеко від батьківщини: в Росію – на Південний Урал чи в Марійську АРСР, або у Середню Азію – Узбекистан, Казахстан, Таджикистан. Дорога довжиною у кілька тижнів: майже без їжі і води. До місця призначення не доїхали 8 000 людей, більшість з яких – діти і літні люди. Дехто, не витримавши страждань, сходив з розуму. Так, 75 років тому, розпочалося жахіття – депортація кримських татар, яка 12 листопада 2015 року була визнана Україною геноцидом.

Від ханату до радянського «раю»

Кримські татари є корінним народом Кримського півострова. Упродовж 1441-1783 років на його території існувало Кримське ханство, що утворилося як держава-уламок Золотої орди. Мешканці ханства, що були переважно тюркомовними, в XIV столітті прийняли іслам. У 1783 році кримські татари втратили державність, а півострів потрапив до складу Російської імперії. У цей час кримські татари становили 98 % населення Криму. Проте русифікацію півострова і як наслідок – значна еміграція киримли спричинилися до того, що станом на 1897 рік їх кількість зменшилася до 34.1 %. Після розпаду Російської імперії, 18 жовтня 1921 року кримські татари відновили свою державність у складі СРСР і були визнані корінним населенням півострова. У 1920-х роках татарам дозволяли розвивати свою культуру. В Криму видавали кримськотатарські газети, журнали, діяли освітні заклади, працювали музеї, бібліотеки і театри. Кримськотатарська мова, разом з російською, була офіційною мовою автономії. Нею користувалися понад 140 сільських рад. У 1920-1930-х роках татари складали 25-30% від усього населення Криму. Втім, усі досягнення були затьмарені колективізацією 20-х років, що призвела до сильного голоду і загибелі близько 120 000 кримських татар. Становище кримців ще більше погіршилося після того, як до влади остаточно прийшов Йосип Сталін. Спочатку було розкуркулення і виселення кримських татар на північ Росії і за Урал. Потім насильницька колективізація і Голодомор 1932-33 років. Врешті у 1937-38 роках було репресовано майже усю кримськотатарську інтелігенцію. Станом на 1940 рік Кримська АРСР нараховувала близько 1 126 800 жителів, з яких 218 000 осіб, або близько 19,4 % населення, були кримські татари.

«Зрадники» СРСР

За офіційною радянською версією, «виселення» кримських татар із Криму було пов’язане з «масовим дезертирством» 20 000 киримли на початку Другої світової війни, а також з нібито їхнім «тотальним колабораціонізмом» під час нацистської окупації півострова у 1941-1944 роках. Проте, як підкреслив історик і публіцист Сергій Громенко, в офіційному документі за підписом Сталіна немає жодної цифри, що могла би дати уявлення про реальний масштаб кримськотатарського колабораціонізму, натомість за загальними фразами маскується накладання на цілий народ колективної провини за вчинки його окремих представників. Мало того, за 75 років, які минули з того часу, так і не з’явилося жодних архівних підтверджень буцімто масового колабораціонізму кримських татар – лише численні спекулятивні праці, ґрунтовані на особистих здогадах авторів. Насправді ж реальна кількість дезертирів серед кримських татар була порівнянна з кількістю перебіжчиків інших національностей. На думку багатьох істориків, Радянський Союз готувався до війни з Туреччиною за протоки Босфор і Дарданелли й тому у 1943-1944 роках «зачистив» Кавказ і Крим як тилові райони від можливо нелояльного населення.

11 травня 1944 р. Державний комітет оборони СРСР прийняв постанову № 5859 про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку РСР, яку підписав Сталін.

«Детатаризація» Криму

Згідно з графіком операція з «детатаризації» Криму, що здійснювалася силами військ НКВС, мала розпочатися вранці 18 травня. Однак у деяких населених пунктах виселення корінного населення розпочалося пізно ввечері 17 травня.

«З вечора 17 травня 1944 р. у Сімферополі з’явилося багато вантажних машин, – пригадує Ділявер Еннанов. – Їх розмістили по обидві сторони вулиці. Одночасно у місті з’явилося багато-багато солдатів. Ми, маленькі хлопчики, бігали вулицями і рахували. Починали і збивалися з рахунку. Чи ми могли собі уявити, для чого вони призначені? У місті не було скасовано комендантської години, і ми з мамою лягли спати раніше. Раптом серед ночі сильний гуркіт у двері. Прокинувшись, я побачив, як заспаній матері офіцер сердитим голосом щось читав на папері. Поряд з ним стояло двоє солдатів. Офіцер квапився. Повідомив, що на збори є 10 хвилин. Нас вивели з будинку у двір. Під дощем в оточенні солдатів внутрішніх військ сиділи зі своїм скарбом наші сусіди, також кримські татари. Разом з ними ми просиділи до світанку. Підігнали машини і нас відвезли на окраїну міста, до залізничної станції. Пам’ятаю, нас посадили в подвійний вагон № 44. Сльози, стогін, крики – і поїзд рухається з місця. Коли перетинали кордон Криму, всі, хто був в ешелоні, заспівали якусь пісню. Співали і плакали, оглядалися назад».

18 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія звітував Й. Сталіну та В. Молотову про початок депортації кримських татар: для завантаження в ешелони підготували 90 тис. осіб, з яких 48 тис. відправили на схід. Наступного дня з усього півострова було зібрано спецконтингент у 165 тис. осіб, з яких 136 тис. 412 осіб депортували

20 травня 1944 р. заступник наркома внутрішніх справ СРСР І. Сєров та заступник наркома держбезпеки СРСР Б. Кобулов у звіті вищому партійно-державному керівництву підбили підсумки проведеної операції – депортація кримських татар була завершена о 16-ій год., за її результатами було переселено 180 тис. осіб. Впродовж трьох діб каральні органи відправили з півострова понад 70 залізничних ешелонів, у кожному з яких було по 50 вагонів, ущент заповнених переселенцями.

«Дорогою в Сімферополь проїжджали в темноті безлюдні села. В кожному з них сумно і страшно вили собаки, вили корови – просто страх брав. У Сімферополі нас битком набили в товарні потяги, можна було тільки сидіти. Проїжджали ми різні міста та села, часто у відкриті двері вагонів летіло каміння, доносилися крики: «Везуть зрадників Батьківщини!», – пригадувала виселенка Лілія Яртубашева.

У телеграмі на ім’я Сталіна НКВС прозвітував про виселення 183 155 осіб. В основному, це були жінки, діти і люди похилого віку. Бо чоловіки в цей час ще воювали на фронтах Другої світової війни у лавах Червоної армії. Самі кримські татари нарахували 423 100 депортованих. Крім депортованих татар, радянська влада вигнала з півострова 9620 вірмен, 12420 болгар і 15040 греків. Усіх їх колективно затаврували зрадниками і протягом багатьох десятиліть в СРСР вважали за громадян другого сорту. Серед депортованих були і 283 особи інших національностей: італійці, румуни, караїми, курди, чехи, угорці і хорвати, що також вказує на те, що у Криму була проведена етнічна чистка

Дорога смерті

Депортація кримських татар відбувалося у важких санітарно-побутових умовах. Їх перевозили у вагонах, де не було свіжого повітря, оскільки двері і вікна були зачинені. Кримські татари назвали ці потяги «крематоріями на колесах»

Тамара Протасова пригадувала умови свого транспортування: «До самої смерті не забуду почуття приниження, коли нас, як стадо тварин, заштовхали в товарні вагони і довгі дні та ночі везли зацькованих, завошивлених, голодних. Люди помирали. На коротких зупинках солдати викидали трупи із вагонів. Хоронити було ніколи: паровоз давав гудок і ешелон рухався далі».

Дорогою засланців годували рідко і переважно солоною їжею, що викликало сильну спрагу. У деяких ешелонах отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Оскільки воду, яку набирали з водойм поблизу станцій, не було можливості кип’ятити, то засланці почали хворіти дизентерією, черевним тифом та малярією. Про медичне обслуговування не могло бути й мови.

«Вранці замість привітання – добірна лайка і запитання: трупи є? Люди чіпляються за померлих, плачуть, не віддають. Солдати викидають тіла дорослих у двері, дітей – у вікно...», – згадували очевидці тих страшних подій.

За офіційними радянськими даними, в дорозі загинула 191 людина. За підрахунками ж дослідників – 7 889 осіб.

За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.

Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених блокпостами з воєнізованою охороною і огороджених колючим дротом територій, що більше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей. Переселенців використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тим, хто без дозволу НКВД виходив за межі спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, загрожувало 20-річне ув’язнення. Діти переселенців не могли отримати освіту кримськотатарською мовою. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії навіть вилучили статтю про кримських татар і заборонили вписувати цю національність в паспорт. Режим спецпоселень для татар проіснував до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді – неформальна заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.

12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар геноцидом. 9 травня 2019 року сейм Латвії ухвалив аналогічне рішення.

Читайте більше новин на тему: окупований Крим

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-05-19 17:25 :20