Новини » Суспільство 12 травня, 2019, 16:12
Тиверіада: чорний базальт і риба Св. Петра
Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Сучасна Тиверіада – дуже дивне місто в Ізраїлі, де святість поєднується з відпочинком. Правда,у квітні сезон ще не розпочався і місто було порожнє.

Дощ падав щопівгодини і невдовзі на нас уже не знайти було сухого місця. Доводилося ховатись то в зруйнованій вежі, то під навісом на цвинтарі або на автобусній зупинці. Шум дощу і недоступне Генісаретське озеро, на берег якого перешкоджали ступити замкнені брами в мурах набережної, а я так хотіла торкнутись води, по якій ступав колись Ісус. Над блакитним озером повисла імла. І вдалині виднівся рибальський човен чи, може, то було видіння.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Я вже писала, що Галилея нагадує Галичину. Все було мокре, у жовтій глині чорніли шматки базальту, з якого тепер не будують, а тільки зі світлого каменю. Цілком облаштовані куточки для відпочивальників – пансіони, вілли, кафе межували з розритими ямами, калюжами і напіврозваленими будинками, які чекали на реконструкцію.

Місто заснував персонаж наших вертепів – цар Ірод у 16 році від Різдва Христового, і назвав його на честь не менш одіозного імператора Тиберія. У чому святість Тиверіади? Для євреїв – це духовний центр юдаїзму і святі могили світочів талмудизму. Коли заснували Тиверіаду, євреям дуже не сподобалось це місце: тут було багато старих поховань, які вони знищили. Однак, тепер це одне з чотирьох святих міст після Хеврона, Цфата та Єрусалиму, прив’язане також до патріарха Якова. Втім, на славнозвісному цвинтарі, що поруч з набережною, того дощового ранку не було єврейських прочан, і нагадував цей цвинтар не місце тихого спочинку, а будову. Старі гробівці принишкли серед риштувань, нових могил, а над цвинтарем нависала галерея, очевидно, щоб прочан не ходили між могилами й не наступали на пам’ятники. Ми там сховались від дощу, який перетворився на зливу. Внизу ще догоряли свічечки у металевих скриньках, отже, хтось вже побував до нас. Взагалі, на безлюдному цвинтарі не варто затримуватись, це затягує і забирає сили. На карті, що нам дали в сервісному центрі, ми відшукали храм святого Петра. Для християн Тверія теж святе місто. Неподалік майбутній апостол ловив рибу (Капернаум), Емаус, Йордан… Християнський гід показав би нам усі святині. Але його не було. Поблизу, захований між будинками, знаходився найвизначніший християнський храм Тверії – костел св.Петра, збудований хрестоносцями к 1100 році, перетворений на мечеть, а потім караван-сарай мусульманами, врешті відновлений францисканцями. З огляду на безпеку і на особливості монастирського життя, туди треба було телефонувати і домовлятися,щоб впустили. Костел був у романському стилі, що мене дуже втішило, бо я цей стиль люблю за простоту і затишну атмосферу, прикрашений рибами і сценами рибальства з Нового Заповіту. На подвір’ї, поміж квітів, ми несподівано надибали шматочок Польщі – меморіал полякам армії Андерса, які перебували у Тверії під час Другої світової війни. З копією ікони Матері Божої Ченстоховської, скульптурами і зворушливими написами. Серед вояків, яких закинула доля на Святу Землю, були, напевно, і наші земляки з Галичини.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Якби не безліч квітів, що росли повсюди, місто нагадувало б ілюстрацію до творів Лавкрафта. Величезні чорні мури, що нависали над містом, циклопічні вежі, сходи, які вели в небо, і тепле імлисте озеро, з якого могли вилізти водяні монстри. Тим більше, що ми майже не зустрічали людей, а офіс туристичного центру знаходився акурат над ямою, з якої виглядали потрощені базальтові стовпи, покриті водою. Весь Ізраїль – це поле археологічних розкопів.

Але реклама ресторанів, що запрошували скуштувати рибу Святого Петра, контрастувала з містикою. Ця риба, пласка, сріблиста з ледь золотавим відтінком і слідами від пальців Святого Петра, продавалась і на вулиці в сирому вигляді. До речі, риба тіляпія не проста собі. Вона живе і в солоній, і в прісній воді, а самка якийсь час зберігає ікру в роті, а потім переносить її у затишне місце, де обоє батьків охороняють своє потомство. Ви ж усі пам’ятаєте, що п’ятьма рибинами Ісус нагодував цілий натовп голодних людей? Так-от, то була тіляпія. У наших крамницях вона є також і можна знайти рецепт її приготування в Інтернеті. Гарячі джерела і риба Святого Петра – це джерело достатку міста ще з 18 століття.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

До речі, дороги прекрасні навіть у диких місцях, автобуси дуже зручні й пунктуальні. Тут комфортно всім: і мешканцям, і мандрівникам, а східна недбалість щодо побуту, вулична торгівля аж ніяк не відштовхують, бо ніколи не переходять межі.

Галина Пагутяк,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-05-22 21:37 :30