Про «Гру у радість» та інші причини прочитати «Поліанну»
Наталія Фанок
журналіст, заступник головного редактора ІА ZIK
Фото: ZIK
Фото: ZIK

«Ти не бачила вистави про «Поліанну»? І книжки не читала?», – кілька років тому спитала мене подруга. І мені стало дуже соромно. І от на минулорічному Форумі видавців таки придбала цю книжину. Для своїх малят. Та й сама залюбки прочитала. Ні на секунду не пожаліла, що так пізно відкрила ії для себе. Бо вона виявилась ну дуже вчасною. І читати її вперше – неймовірне задоволення.

Книга Елеонор Портер «Поліанна» – шедевральний твір. У мене – переклад Володимира Панченка, видавництво «Рідна мова» (2018 рік), із серії «Класна класика», у гарній твердій палітурці, хоча є сила-силенна інших видань.

Поліанна – одинадцятирічна дівчинка з янгольським характером, яку батько навчив у будь-якій ситуації шукати позитив і за все дякувати. Вона залишилась сиротою і переїхала жити до своєї суворої тітки, яка все робила «з обов’язку». Здавалося б, з чого б тут особливо радіти. Однак пошуки хорошого або «Гра у радість», як називала цю забавку Поліанна, приносить приголомшливі результати.

Попри те, що «тато зараз у раю, разом із мамою та іншими дітьми», дівчинка умудрялась радіти, адже тепер у неї є тітка Поллі. «Я така рада, що у мене є ви!», – говорила вона тітці.

«Я така рада!», – мабуть, найуживаніша фраза Поліанни. Вона її виголошувала у найнесподіваніші моменти і приголомшувала всіх довкола.

Чи не найбільше мене усміхнули і зворушили філософські роздуми дівчинки про життя. «Просто дихати – це ще не жити», – впевнено заявляє Поліанна, коли тітка перелічує дівчинці її новий розпорядок дня. «Мені ж не вистачить часу… на життя!, – з сумом каже дитина.  «Жити, – за словами сирітки, – це означає робити те, що тобі хочеться: гратися надворі, читати книжки – які сама схочеш, – лазити по горах, розмовляти в садку з дядечком Томом і Ненсі, а ще дізнаватись все, що можна, про будинки й про людей на цих чудових вулицях, якими я вчора їхала».

Поліанна бавилась у свою гру сама і долучала до неї усіх охочих або й не дуже. Легко забавлятись, коли все добре. Але коли усе летить шкереберть, навіть Поліанна втрачає інтерес до гри. Хоча і в кульмінаційний момент дівчинка все ж знаходить у собі сили і не занепадає духом.

Про «Гру в радість» вперше довідалась з книги, хоча сама люблю шукати позитив там, де ним і не пахне. І, знаєте, допомагає. Не завжди, бувають скрутні часи, коли, здається, що просвітку не видно. Але райдуга з’являється лише після дощу. Розповідь про Поліанну – доказ цьому.

Кожна сторінка роману зігріває, розчулює і пробуджує найніжніші почуття. Це з тих книг, які хочеш зачитати до безкінечності, і дуже сумуєш, коли перегортаєш останню сторінку.

Чудова книга про добро, любов, радість і віру у людей. Читайте дітям і самі. Твір на всі часи для будь-якого віку. А я книгу прочитала, фільм подивилась, залишилась вистава. І ще дуже захотілось прочитати продовження. Уже знаю що точно куплю на цьогорічному Форумі.

Якщо хто раптом ще не має подарунка до Дня матері, як на мене, цілком гідно.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-05-19 11:20 :38