Думаєте, ми забули?
Юрій Михальчишин
народний депутат України VII скликання,
кандидат політичних наук (2009 р.), радник голови СБУ (2015-2016 рр.)

Для наших усе починалося ранньою прозорою весною 1939 року, коли галицькі добровольці-націоналісти перейшли засніжені карпатські перевали, аби захистити Закарпаття від угорських фашистів, і не закінчилося навіть тоді, коли останній ешелон з полоненими стрільцями УПА прибув до Воркути. Не потрібно лякати нас гітлерами, гіммлерами, борманами, ріббентропами, розенбергами, ейхманами, гудеріанами і манштейнами, тому що наші дивились на них точнісінько так само, як на сталінів, молотових, кагановичів, берій, абакумових, малєнкових, жукових, конєвих і ватутіних. Як на гівно.

Нас взагалі не потрібно лякати. Онукам і правнукам тих, хто колов багнетами мадярів під Хустом, чистив волинські ліси від банд «Армії крайової», ганяв есесівських карателів фон дем Бах-Залевського Поліссям, палив танки Конєва під Бродами, відстрілювався з львівських трамваїв від кіллерів Судоплатова, зимував у бункерах на Чорногорському хребті, різав «злодіїв у законі» в таборах ГУЛАГу та злісно не поважав сталінську конституцію, не потрібно розповідати байки дідуся Крилова.

Сплять вічним сном радянські воїни під гранітними  плитами меморіалів і в зарослих травою могилах.  Ті, хто марив світовим пануванням і не рахував мільйонів, піднімають їх пам’ять на свої криваві знамена. Прапори ГУЛАГУ і Голодомору. Прапори Сталіна, Молотова, Берії, Кагановича, Малєнкова, Жукова, Конєва і Ватутіна. Прапори ВЧК–ОГПУ–НКВД–МГБ.

Ми не з тих, хто готовий заради перемоги над Гітлером пробачити дегенератам Голодомор, берієвські катівні, буревій війни, масові облави, концтабори, холодні карпатські бункери, приполярну тундру, казахстанські степи та уранові копальні на Сахаліні. Коли у повітрі пахло розстрілами, надія покидала навіть найзавзятіших, а світанки вмивалися кривавими сльозами відчаю, наші хлопці міцніше затягували портупеї та перезаряджали скоростріли. Це почуття таке грандіозне, аж доходить до абсурду, але прості хлопці у вишиванках під гімнастерками гордо посміхалися назустріч смерті, і чекістські головорізи з дивізії імені Дзержинського лягали покотом у росяні трави.

Загусла кров по кісточки у катівнях НКВС на Лонцького, Замарстинівській і Городоцькій. Замуровані живцем у цегляних стінах священики УГКЦ. Зґвалтовані українські красуні у вишиваних сорочках. Сильні, стильні, мужні та дружні чоловіки з перебитими ногами, відтятими пальцями, знятою живцем шкірою, виколотими очима. Застрелений в потилицю після тортур брат командира батальйону «Нахтігаль» і майбутнього генерала УПА Шухевича Юрій – оперний співак, інженер-геодезист та спортсмен – якого Роман витягнув  з-під гори трупів і ніс на руках ховати на Личаків.

Гавкіт гестапівських вівчарок, розстрільні черги есесівських зондеркоманд і емгебешних опергруп, вологі від сліз сходи церков, гарячі молитви матерів і сестер за тих, хто пішов до лісу, щоб не повернутись, нічні допити в смершівських підземеллях, липкі від страху покази цивільних свідків, вироки військових трибуналів і ридання столипінських вагонів. І ще комусь там як завжди не вистачило останнього набою в магазині. Чи гранати.

Стільки місяців і років не падати духом, тримаючи вогонь, тепло і світло України про запас? Воркута, Норильск, Магадан, Колима, Сахалін – цього всього не було? Мільйони людей за колючим дротом, кулемети на вишках, безіменні могили серед хижого свисту сибірської пурги, вольфрамовий пил у легенях – нагадування про те, що нас би й сьогодні залюбки запхали назад до ГУЛАГу, тільки ж руки короткі.

Війна триває. Наші ж нічого не підписували, якщо хтось забув.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-20 14:32 :20