9 травня – не День перемоги, це гібридність, яку маємо пережити
Оксана Думанська
письменниця, перекладач

Не знаю, наскільки треба зацементувати собі мізки, щоб навіть зараз, коли більшість таємниць Другої світової оприлюднилася у спогадах очевидців, а не маршалів, за яких активно працювали ідеологія, – вважати цей день особливо переможним. Загалом, це наслідок тривалої роботи все тієї ж комуністичної пропаганди, яка визнавала лише перемогу.

... Я бачила в сільських хатах, як в одній великій рамці сусідилися різні фотографії, і всенепремінно між ними були відретушовані портрети молодих хлопців у пілотках із зірочками. Вони дивилися суворо: це уже місцеві умільці збільшили їхнє зображення з маленької знимки на військовому квитку. Траплялися й рідкісні фото зі шпиталів – стрижені голови після тифу (тоді вилікуваний поранений міг померти від цієї пошесті), винуваті посмішки, милиці...

Дешеві обеліски з викарбуваними іменами загиблих односельців – формальне свідчення, що ніхто не забутий і ніщо не забуте.

Осамотілі діти, дружини й матері цього дня не чулися серед переможців, бо вони були потерпілі. Потерпілими були й ті вцілілі вояки, що прийшли на поруйновані обійстя і до убогих могил рідні.

Ніхто не забутий? Ніщо не забуте?

Бравурні марші призначеного свята не могли заглушити затаєного болю – і сльози були в кожного за своїми втратами, а не з радощів вседержавної перемоги, уособленої в кадрах кінохроніки, коли під мавзолей скидали прапори...

Дєдивоєвалам ніколи не визнати, що насадження сталінщини, придушення спротиву угорців та чехів, нинішня агресія в Україні – це все тоталітарні захцянки всесвітнього панування, якого й хотів сягнути Гітлер. Ну, не вдалося – його вишколену армію закидали «гарматним м’ясом».

День пам’яті за всіма загиблими – і за обдуреними політруками, і за розстріляними «шпигунами», і за студентами, що помчали в мобілізаційні пункти просто з авдиторій, і за цивільними, які рятували поранених з «котлів», і за в’язнями концтаборів, куди втрапляли полонені, – сталінських теж... Тільки скасувавши в пам’яті вкладене туди «ето празднік со слєзамі на глазах», дійдемо порозуміння. Без постановочного фото зв’язкової УПА з офіцером в радянських регаліях (за всієї поваги до патріотизму загиблого його онука). Це гібридність, яку маємо пережити.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-16 15:38 :59