У фільмі «Вавилон ХХ» Іван Миколайчук зумів підняти історію про провінційне українське село до рівня універсальної притчі

У фільмі «Вавилон ХХ» Іван Миколайчук зумів підняти історію про провінційне українське село до рівня універсальної притчі
Іван Миколайчук

Один з кращих класичних творів українського кінематографа, фільм Івана Миколайчука «Вавилон ХХ» – це філософська розповідь про ціну особистого людського життя та силу людяності в обставинах суспільних катаклізмів і боротьби ворожих політичних ідеологій. Вавилон у фільмі – це вигадане українське село в глухій провінції у час колективізації. Це арена боротьби поміж прихильниками більшовиків та їхніх суспільних експериментів і селянами, які хочуть зберегти традиційний суспільний лад.

Як і личить глухій провінції, ідеологічна боротьба в тому сільському Вавилоні має мало спільного з високими матеріями філософій, а являє, по суті, місцеву колотнечу, конфлікт особистих інтересів і бійку за маленьку владу в маленькому селі. А водночас це метафора і символ чогось неспівмірно більшого. Насамперед України в її новітній історії, України, в якій, наче в біблійному Вавилоні, Бог перемішав мови людей, щоб вони не розуміли одне одного і щоб не могли домовитися і об’єднати сили для досягнення спільної мети. Хіба ж це не влучна метафора для роз’єднаного народу України і його вічно розсварених вождів? І в минулих століттях, і у ХХ ст., коли вирішувалася доля української державності, і сьогодні, коли йде боротьба за цивілізоване майбутнє України.

Іван Миколайчук
Іван Миколайчук

А проте, фільм «Вавилон ХХ» піднімається теж і понад цей національний контекст, і в тому сила і постійна актуальність фільму. Він торкається універсальних дилем ціни окремого людського життя в обставинах, коли суспільна боротьба відбувається за нібито більші і важливіші речі. Він розглядає силу, а інколи й відсутність сили таких вічних, здавалося б, цінностей, як любов, доброзичливість, моральна стійкість характеру в суспільстві, в якому центральне місце посідає боротьба за багатство, конкуренція за владу, сліпий конформізм.

У фільмі «Вавилон ХХ» між ворожими таборами більшовиків та противників совєтської колективізації опиняється двоє непересічних персонажів. Це сільський філософ Фабіян, ніби модерний Григорій Сковорода, який проводить свої дні за читанням Біблії, грою на скрипці і прогулянками у товаристві незвичайного цапа, а на прожиття заробляє копанням гробів для покійників. І друга це сільська красуня Мальва, яка шукає собі коханців в обох таборах, ставлячи любов і пошук любові понад усі політичні кон’юнктури.

І якщо Фабіян з ніким у селі не знаходить спільної мови, то Мальва неспроможна знайти щастя із чоловіками з обох таборів. Адже як революціонери, так і контрреволюціонери в Миколайчуковому Вавилоні виявлються боягузами, обмеженими егоїстами, затурканими провінціалами, що не толерують в своєму оточенні непересічних особистостей, які лише й нагадують їм про їхню ницість. Закономірно Фабіян і Мальва гинуть в останній сцені, адже для них нема місця в тому глухому до вищих людських почуттів соціумі. Перед смертю Фабіян вимовляє слова «Я проклинаю вас», і у вирізаному в льоді на Йордан хресті душі убитих перетворюються у пару лебедів.

 

Прокляття Фабіяна – це прокляття суспільству, яке у суєті боротьби за владу і особисті інтереси не лише забуває про цінність окремого людського життя, але й цілеспрямовано нищить неповторну людську особистість. Таким було суспільство СССР у час, коли Іван Миколайчук творив фільм «Вавилон ХХ». Та чи не схожою є сьогоднішня Україна? І хіба не таким є мало не увесь сучасний глобалізований світ технологічних масових ілюзій?

Іван Миколайчук
Іван Миколайчук

«Вавилон ХХ» був режисерським деб’ютом Івана Миколайчука у 1979 році, якийн аж ніяк не був початківцем в українському кіно, а, либонь, найпопулярнішим актором України свого часу. Він одразу здобув світове визнання, зігравши головну роль у шедеврі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», а згодом він підкорив серця глядачів цілою низкою майстерних акторських портретів, – молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон», Петра у класичному фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», козака-характерника в химерній кінокартині «Пропала грамота» тощо. Водночас він був співавтором сценаріїв і до «Білого птаха з чорною ознакою», і до іншого фільму Іллєнка «Мріяти і жити», а 1981 року зняв свій другий авторський фільм «Така пізня, така тепла осінь».

А проте «Вавилон ХХ», напевне, і залишиться вершинним твором великого актора й режисера, який, цькований партійним керівництвом, відійшов з життя у віці 47 років. Адже у цьому фільмі він був не лише режисером, а й сценаристом і виконавцем головної ролі Фабіяна.

Причому якщо Параджанов узяв за основу своїх «Тіней забутих предків» повість-шедевр Михайла Коцюбинського; якщо Іллєнко створив знаменитий «Вечір на Івана Купала» на основі класичних оповідань Миколи Гоголя, – і якщо ці режисери створили конгеніальні фільмові варіанти літературних текстів, то Іван Миколайчук пішов дещо іншим шляхом. Він показав, як можна створити кіношедевр на основі пересічного літературного твору. Адже попри своє значення в літературі українських шістдесятників роман Василя Земляка «Лебедина зграя», який був основою «Вавилону ХХ», це текст другорядний, затиснений, наче в гамівну сорочку, в ідеологічні і формальні обмеження соцреалізму.

Іван Миколайчук
Іван Миколайчук

Але, взявши його за основу, Миколайчук уникнув партійних штампів та створив фільм універсального значення, який не втратив своєї актуальності, а особливо для нас українців. «Вавилон ХХ» заслуговує на те, щоб ми передивилися його і осмислювали його сенс. В цій розповіді про жахливі 1930-ті рр. Миколайчук бодай частково наближаються до глибшого відображення тієї епохи, яку здійснили письменники української еміграції, такі як Теодосій Осьмачка, про якого можна довідатися тут.

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK

Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...