Анахронізм у мистецтві, квінтесенція художника та культ масовості – небачений світ художників

Анахронізм у мистецтві, квінтесенція художника та культ масовості – небачений світ художників

Як говорив видатний ірландський поет Оскар Уайльд: «Мистецтво – нескінченне». У Львові це особливо проглядається – заходиш у затишну кав’ярню міста, бачиш низку гарних та барвистих картин невідомого автора. Гуглиш і довідуєшся, що цей творець не закінчував жодного мистецького вишу, де навчився б малювати. І думаєш, невже всі, у кого душа рветься до творіння картин, художники? Чи потрібно вчити та згодом дотримуватися усталених канонів малярства? Як взагалі створити свій творчий стиль? І чи існують художні проекти у Львові? Відповіді на ці питання отримаєте від подружньої пари львівських художників, творців нового арт-проекту «Протяг» Зоряни Савки та Романа Хруща.

Про хобі з дитинства, яке переросло у щось більше

Зоряна: У дитинстві всі малюють, і я не виняток – ходила в художню школу з другого класу. Минав рік за роком і, мабуть, як у житті кожного підходить «страшний» час, коли вирішуєш, чим хочеш займатися усе життя. По суті, у мене не було багато варіантів, оскільки єдине, що я завше вміла робити, – це малювати. Тому пішла у Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Романом (сміється, – ред.).

Львівська художниця Зоряна Савка
Львівська художниця Зоряна Савка

Під час навчання у коледжі почалася моє активна студентська «атракція»: брала активну участь у волонтерстві – організовувала мистецькі вечори, арт-проекти тощо. А також помалу у мене з’являлося свобода в мистецтві – додавала до своїх робіт ті кольори, які я бачила, малювала ті фігури, які уявляла я. Та, попри мою ініціативність, викладачі часто не сприймали цей творчий порив і зупиняли, змушували дотримуватися усталених канонів мистецтва. Я бунтувала, «хуліганила» у картинах й не дослухалася до порад своїх наставників. Думаю, що, власне, через цю внутрішню революцію я знайшла стилі, у яких малюю.

Роман: Як сказав Пікассо: «Усі діти – художники». Коли я був дитиною, малюнок для мене був способом самовиявлення, за допомогою якого я доносив батькам свої переживання та турботи. З часом я почав регулярно малювати і це стало звичкою. Пам’ятаю: під час уроку малювання у школі я розмовляв із вчителем та сказав, що мені не важливий його предмет – малювання, бо художником я не стану, оскільки це не серйозна професія. Добре, що тоді я не сприймав це як ремесло, бо загнав би себе у правильні та скучні рамки.

Львівський художник Роман Хрущ
Львівський художник Роман Хрущ

Я так само як і Зоряна після дев’ятого класу почав роздумувати, куди поступати. Тоді було надзвичайно круто, як і зараз, працювати програмістом. Відповідно, хотів вчитися на нього. Але мама вмовила мене поступити у «мистецький коледж», де я ростиму як художник. Що я і зробив.

Під час навчання я зрозумів: коли дорослішаєш, важливо не втрати оригінальність, яка є у кожної дитини. І поки ти не замислюєшся, що малювання – рутинна й повсякденна робота, доти ти справжній художник.

Про різноманітні стилі, як метод самовираження

Роман: Визначитися зі стилем дуже складно. Коли ми малюємо дітьми, – стиль не важливий для нас. Потім, коли вступаєш у коледж, ти починаєш пізнавати академічні правила. Згодом суворість цього підходу набридла і почалося «творення» картин, не дотримуючись стандартних правил. Наприклад, компонував різні, на перший погляд, несумісні жанри, як результат, виходило щось химерне та цікаве. Мені подобалося.

Як ми із Зоряною були на фестивалі «Резиденція» (це захід, де збирають різних художників, які в короткий термін мають створити низку однотематичних картин, – ред.), організатори нас «штормили», аби визначили свій художній стиль. Мене визначили як символіста. Проглянувши свої роботи, я частково погодився з цим твердженням. Думаю, мене як символіста визначили через мій великий акцент на кольорі та елементах роботи, щоб створити певний загадковий «символ».

Чому я роблю такий акцент на кольорі? Тому що науковці дослідили, що у музиці є сім основних нот, у малюванні ж – сім кольорів. В музиці важливий інтервал, за допомогою якого створюється настрій, вплив на людину, яка сприймає звук слухом. У живописі ж (й, власне, інших стилях картин, – ред.) – ці інтервали та ритми зберігаються, однак додається ще й колір, і через зір можна передати людям свої емоції.

Фото: Зоряна Савка
Фото: Зоряна Савка

Раніше (коли Роман навчався у коледжі, – ред.) я не міг подумати, що заміню свої акварельні фарби олійними, адже користувався ними доволі довго. Та на п’ятому курсі коледжу на одну з лекцій навідався відомий львівський художник Володимир Риботицький. Він сказав: «Або ви купуєте олійні фарби і надалі працюємо ними, бо п’ятий рік працювати лише аквареллю – не діло, або перестаєте малювати». Тоді я витратив майже всю стипендію на купівлю олійних фарб. Це було того варте. Тому, підсумовуючи увесь досвід, я не можу сказати, який у мене стиль або напрямок картин, бо він унікальний.

І загалом поняття стилю – дуже абстрактне. Як сказав відомий художник Павло Маков: «Мені байдуже, якого я стилю або напрямку. Це робота мистецтвознавців визначати, а я просто малюю».

Зоряна: Ми говорили, що я почала малювати з другого класу. Та професійно цим займаюся недавно – лише чотири роки. Часом бувають речі, коли ти робиш те, що не можеш пояснити. Тобто на тебе щось впливає невідоме. Я не хочу прив’язувати сюди релігію, тому скажу, що це космос.

Перше, коли ти шукаєш свій стиль, орієнтуєшся на свої повсякденні вподобання. Мене завше цікавило спілкування, тобто аналіз відносин, чому та як люди ставляться одне до одного. Тому багато моїх робіт пов’язані з портретами людей. У картинах я керуюся відчуттями та емоціями. Хоч чимало людей мене визначали як портретиста, я не можу так однозначно себе класифікувати. Я радше представник анахронізму (поєднання декількох стилів, – ред.).

Про те, як відрізнити якісну та неякісну роботу

Зоряна: Для мене якісна картина зазвичай зроблена олійними фарбами, адже це символізує «дороговизну». Буває, як дивишся на роботи, а там «курка лапою»: присутні три кольори без півтонів, фарби змішані на полотні недбало, а поняття композиції відсутнє у митця, бо все розставлено ніяк – не несе ніякого сенсу.

Зараз можна спостерігати культуру масовості, що художники малюють якомога більше, та часто нехтують якістю та оригінальністю. Та потрібно розуміти, коли ти пишеш картини, маєш віддати цьому душу і малювати не якнайшвидше, а якнайкраще – більш авторитетно мати меншу кількість робіт, але якісних, аніж багато неякісних. І через цю кількісну надмірність, власне, створюється масовий культ, коли увага прикута не до ідеї картини, а лише до гарного зображення. І при малюванні люди часто нехтують художніми поняттями, що знецінює картину. І тоді, навіщо казати, що ти митець?

Роман: Мій духовний наставник Борис Буряк якось сказав: «Добра та робота, яка чіпляє». Тобто може бути два ідеально намальовані полотна, але на одне ти дивишся і розумієш – воно тобі подобається, а друге теж непогане, та твоя душа «не бринить».

Було досліджено, що поняття «подобається – не подобається» залежить від трьох рівнів сприйняття: свідоме, коли ти бачиш у роботі щось впізнаване, тому воно тобі до вподоби; підсвідоме – у роботі мозок бачить приховані символи; вища свідомість – тут вже свої правила, які по-своєму «викривлюють» картину.

Можна провести гарну паралель між імпресіоністами та академістами (класичне мистецтво, яке почали викладати в академіях, – ред.). Для імпресіоністів у картинах важливо вловити емоцію, світло, момент, який надихнув художника написати картину. Академісти ж не розуміли цього пориву, адже у своїх роботах все детально, «холоднокровно» прораховують. Як результат, емоції на їхніх полотнах виражені досить блякло, від них віє театральними, фальшивими сценками, логікою викладу та аналізом. І тут постає питання, кому яка робота більше сподобається? Звичайно, це залежить від особистих вподобань.

Про символи у картинах

Роман: Як часто кажуть музиканти, що вони творять музику, бо їм це подобається. У мене приблизно те саме. Я не ставлю за першочергову ціль щось донести до людей своїми картинами. Я їх малюю, бо відчуваю в цьому потребу та бажання. Загалом картини з оселями (яких у Романа Хруща є більш ніж 20, – ред.) символізують концепцію осередку, місця сили, традицій та роду. А коріння, які я теж часто «роблю», – це люди та різнобарвні явища.

Фото: Зоряна Савка
Фото: Зоряна Савка

Зоряна: У мене є серія робіт, над якою я зараз працюю, вона називається «Ідентифікація». Через неї мене хотіли прив’язати до портретистів. У цих роботах зображено портрети людей: на полотнах «описано» різні життєві драми, емоції, трансформації, зміни, які зазнає кожен впродовж часу.

Фото: Зоряна Савка
Фото: Зоряна Савка

Якось я зробила виставку цих картин. На експозицію прийшла знайома Романа, яка вельми цікавиться дослідженням аур. У моїх роботах вона побачила своє – на одних бачила «слід» Романа, хоч там не було підписів, на інших себе. Тобто люди, дивлячись на картини, бачать те, що вони хочуть. І тобі, художнику, це не вгадати.

Про найцікавіші роботи

Роман: Найцікавіші ті роботи, які мають елементи «життя». Наприклад, на «Резиденції» було мало днів для виконання робіт, а моя техніка малювання олією вимагає багато часу. Тому я виконував дві роботи паралельно. Так от. Часу бракувало, тому експериментував, завдяки чому я знайшов новий спосіб створення символіки у роботах.

При малюванні варто розуміти: ти не можеш контролювати весь процес. Моя техніка передбачає приблизно 20% вільної роботи фарби. Буває, що наносиш певну символіку, а матеріал сам ще допрацьовує. І до завершення робота ще доповнюється «прихованим» змістом. Головне – відчути момент між нехай допрацює сама, та це вже зайве. Оцей вибір залишити – значить, що ти віддаєшся волі випадковості.

Фото: Зоряна Савка
Фото: Зоряна Савка

Зоряна: Мені важко виділити якусь одну роботу, адже всі картини, наче діти. Однак, зважаючи на мій ріст як художника, найцікавіші ті, які зроблені за останні два-три роки. Чому? Це період часу, коли ти на 100% знаєш, що робити. Під час коледжу та академії було суто сухе навчання, а далі я, осягнувши всі ази мистецтва, почала створювати своє, нове.

Після еволюції мого становлення я з нещодавньої виставки вибрала чотири полотна, які мені зовсім не подобалися. Їх перемалювала так, як мені кортіло. У результаті вийшли нові гарні роботи, я б навіть сказала – особливі. Цей процес творення мені запам’ятався тим, що під час «перетворення» я аналізувала, продумувала те, що хочу побачити. Це було цікаво та натхненно.

Про пошук натхнення та творчості

Роман: Я знаходжу своє натхнення у музиці. Музика допомагає ввійти у стан, коли потік думок заспокоюється, і ти у своїй затишній майстерні «співпрацюєш» з фарбами на полотнах.

Фото: Зоряна Савка
Фото: Зоряна Савка

Мені здається, що ми всі завжди натхненні, просто нашу музу вбиває невиправдано заклопотана буденність. Тобто правильне питання не як надихнутися, а як відчути музу у собі. Як же? Побути на природі: ти йдеш додому, бачиш багряний захід сонця, який розмальовує небо, і думаєш, який гарний світ. А буває – поспішаєш з самого ранку на ділову зустріч, біжиш весь заклопотаний, а в далині чуєш спів пташок…і все це ті буденні речі, які потрібно відчувати. Вони додають тобі баланс, необхідний для роботи.

Зоряна: Раніше я думала, що мене надихають люди, які творять інновації, зміни у суспільстві. Зараз вони не мотивують мене працювати. Чому? Мабуть, я змінилася. З кожним днем все більше дивуюся собі, намагаюся зрозуміти, що ж мені робити, аби досягнути просвітленого стану, який дасть порив творити мистецтво. Хоча часом натхнення приходить саме по собі: бувають дні, коли малюю цілий день, а є й таке, коли не хочеш ні брати пензля, ні бачити фарб.

Про те, яким повинен бути справжній митець

Роман: Це суперечливе питання. На мою думку, тут потрібно відрізняти художника від ремісника. Вони відрізняються тим, що художник володіє ремеслом та вмінням творити картини, а ремісник – просто володіє технічними навичками і не має художнього чуття. Також справжній митець не зациклюється на заробітку, адже він робить те, що йому подобається. Тобто іде за покликом серця, як це робив Дон Кіхот, однак з успішним завершенням.

Про мрії та плани

Зоряна: У нас з Романом спільні плани на майбутнє: арт-проект «Протяг», презентація якого відбудеться уже незабаром – у травні. Він складається з п’яти осіб, де чотири – художники. За допомогою цього проекту ми хочемо популяризувати львівських молодих митців. Наразі ми готуємо випуск відео про кожного з нас, де розказуємо, як ми працюємо та живемо. Також незабаром відбудеться звітна виставка, аби люди побачили, хто ми такі. І взагалі мета цього проекту – створити творчий осередок Львова, куди приходили б нові митці, яких ми б навчали.

А щодо наших персональних виставок, то кожен з нас – Романа та я – надалі розвиватиметься як митець та організовуватиме свої персональні виставки робіт.

Розмовляла Катерина Клименко,
IA ZIK

Loading...
Loading...

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...