Новини » Суспільство 20 квітня, 2019, 9:19
Таємниці священних міст: Усипальниця патріархів Хеврон
Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Розповідатиму про міста, які мають вищий статус, ніж столиці держав. Це так звані священні міста, якими визнали їх віруючі:юдеї, християни, мусульмани.

Я розповім, чим завдячують ці міста своєю святістю, що отримують від них прочани, туристи і самі мешканці. Кожен з них бачить ці міста з певної точки зору. Мандрівники, до яких належу і я, шукають враження і придивляються до оточення об’єктів поклоніння, тобто в них немає релігійної упередженості, вони не приїжджають, щоб вимолити щось, зцілитись або тому, що так годиться. Оскільки мова йтиме про священні міста, які розташовані на території Ізраїлю та Палестини, то в цих містах є священні реліквії трьох світових релігій, і повітря аж бринить від легенд, вигадок, забобонів, прихованої ворожнечі. Істину тут можна віднайти лише серцем.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Місто перше – Хеврон або арабською – Ель-Халіль, що в Юдеї, зараз це Палестинська Автономія. Від Єрусалима – 30 км, але євреїв туди не пускають. У них, правда, є свій Єврейський квартал, анклав Ізраїлю, але містом вони не можуть ходити. Взагалі, це, мабуть, найдивніше місто в світі, з огляду на прохолодний політичний клімат. Туди не возять туристів екскурсійні автобуси, там досить небезпечно, а це, до речі, друге за святістю місто після Єрусалима для юдеїв. Для мене групові екскурсії – це найгірша халепа, в яку може потрапити людина. Це – просто бізнес з нав’язливим сервісом. Ти бачиш тільки те, що повинен бачити.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Ми потрапили у Хеврон в лютому 2010 року. Я хотіла побачити Вифлеєм. Біля Дамаських воріт в Єрусалимі є невелика автостанція, звідки ми поїхали арабським автобусом до Вифлеєму, а там сіли на стару маршрутку, таку саму як в Україні, до Хеврону. Люди їхали з базару, діти зі школи, розмовляли арабською, але було таке відчуття, що я їду до Рудок чи Любеня Великого.

Водій на збитки чи неправильно зрозумів, висадив нас на початку довгої вулиці, і нам довелося чвалати годину до святого місця – Махпели. Вулиця була порожня, втикана сучасними будинками, з ярами, повними сміття, бо з Палестини його чомусь не вивозять, і дорогими крамницями, якими нас теж не здивуєш. Ми витратили купу часу на дорогу, поки нарешті не прийшли в серце Хеврону: стара арабська частина з базаром, кам’яними арками, здавалось, ми йдемо в якомусь тунелі, ще й сутеніло. Не дай Боже, зупинитись: перед торговцями зі Сходу встояти важко, вони бачать тебе наскрізь. І ще нас атакували гіди, хоча потреби в них не було: ось він, храм, схожий на фортецю.

Наші українські паспорти (тобто християнські) відчинили нам шлях до подвійної святині. Печера Махпела – це найдавніше у світі місце поклоніння. Здається, вже чотири тисячі років. В печерах під храмом спочивають патріархи Авраам, Ісаак, Яків та їх дружини. Доступу науковці туди не мають, і ніхто не знає, як виглядають ці поховання. Це найбільш засекречене святе місце у світі.

Храм, що стоїть ще з часів Ірода, розділений на дві частини з окремими входами: юдейську та мусульманську. Християнам дозволено відвідувати обидві, жінкам так само. Хоча ми з дочкою були на той час єдиними жінками, які увійшли до мечеті і синагоги. Обидві частини відділені куленепробивним склом, що захищає одних релігійних фанатів від інших. Ніколи не знаєш, коли станеться вибух. Ну, і блокпости при входах. З юдейського боку ми натрапили на патрульного із Вінниці, дуже милого хлопця, який нам пояснив, як поводитись.

Власне, саркофаги у храмах – символічні. Найпишнішим був саркофаг Авраама, вкритий зеленим покривалом, одна частина належала синагозі, інша мечеті, де ми з дочкою визулися і одягли накидки з каптурами, щоб сховати волосся і джинси. Там був саркофаг Ісаака та його дружини Ревеки. Ми навіть посиділи трохи на підлозі. Там було тихо й спокійно, натомість у юдейській частині віруючі голосно молились і співали. В обох частинах стояли полички зі священними книгами, все було дуже скромно, майже без декору. Кажуть, ніби в тих печерах поховані Адам і Єва, але ніхто не знає цього достеменно. 

Довкола храму росли старі оливи, з яких осипались незібрані висхлі плоди, і зовсім поруч була автобусна зупинка з куленепробивним склом. Таке відчуття, що ти в будь-який момент можеш стати жертвою теракту. Але ми ще були тоді нелякані й сміялись з кози, що виглядала з-за благенького паркану і дуже хотіла спілкуватись. Вечоріло, навпроти стояв величний темний храм, ні на що не схожий. Варто ступити крок у бік і наштовхнешся на блокпост, сторожову вежу чи бетонну барикаду. Але люди звикли тут жити і працювати, хоч таке понуре місце не надто придатне для дітей.

Цього разу ми поверталися ізраїльським автобусом зі звичними солдатами строкової служби, які всюди повинні носити свої автомати, навіть на пляж. До Єрусалима тих 30 км ми їхали аж дві години, і я побачила вдруге знамениту стіну, що відокремлює Ізраїль від Палестини. Час від часу мене охоплює непереборна туга за Хевроном, на світі небагато місць, куди б я хотіла повернутись. В цьому, мабуть, і полягає магнетизм святих міст. Вони не втомлюють і щораз сприймаються по-іншому.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Галина Пагутяк,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-05-23 12:19 :59