live
Новини » Світ Читать эту новость на русском

Вибори в Ізраїлі: Нетаньягу надав єврейському націоналізму нове значення

Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху. Фото: EPA-EFE/ABIR SULTAN

Його вітав президент США Дональд Трамп. Новий лідер Бразилії, Жаїр Болсонару, відвідував у березні. У минулому році міністр внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні заявив, що він «надихає» його. Тепер питання наступне: чи допоможе підтримка популістських лідерів забезпечити прем’єр-міністру Ізраїлю ще один термін?

Беньямін Нетаньягу перебував у вирі ізраїльських дебатів з 1980-х років, проте, цього тижня він стикається з перспективою завершення своєї політичної кар’єри. Проте, збереже він свій пост чи ні, вірив коли-небудь у те, що казав, чи ні (його прихильники стверджують, що для «Бібі» націоналістична риторика завжди була засобом, а не переконанням), його наслідували праві популісти в усьому світі. Як наслідок, він може залишити свій слід не лише на власній спадщині, а й на своїй партії, і у певній мірі на ліберальному єврейському націоналізмі загалом, вважає видання The Atlantic.

На івриті існує два слова для позначення націоналізму – схожих за написанням, які мають дуже різні значення. Більш позитивна форма націоналізму зветься «leumiut», тоді як шовіністичний джайнізм – «leumanut». Коли ізраїльтяни називають себе націоналістами, вони наполягають на використанні першого слова.

Нетаньягу ж окреслив власну версію єврейського націоналізму у своїй книзі 1993 року як право євреїв захищатися. У ній він описує націоналізм як «центральну рушійну силу», та нарікає на те, що єврейський націоналізм багато хто сприймає як аморальний.

Партія «Лікуд», до якої Нетаньягу приєднався у 1988 році, та її історичні попередники, вже давно є зібранням обох типів націоналістів. У 1920-х роках Зеєв Жаботинський заснував Ревізіоністський сіоністський альянс, групу, яка була натхненна італійськими націоналістами. Сам Жаботинський був раннім критиком фашизму, зокрема, культу лідерства, що виховувався Беніто Муссоліні, проте, навіть у межах його ревізіоністського руху існувала так звана максималістська фракція, яка прагнула наслідувати італійський фашизм. Батько Бібі, Бенціон Нетаньягу, був серед них. Бенціон, активіст та журналіст, був вірним послідовником Жаботинського, проте, йому був більш близький максималізм. На перших виборах в Ізраїлі, у 1949 році, він відмовився підтримати Менахема Бегіна, наступника Жаботинського, бо вважав його слабким політиком.

Лікуд, що означає на івриті «консолідація», був заснований у 1973 році, після злиття п’яти правих та центристських партій. Нова партія була описана Бегіном, як «leumit liberalit» – «національно-ліберальна». Під керівництвом Нетаньягу вона набула дещо іншого значення.

Цей дисонанс став відчутним з самого початку. Під час перших виборів Нетаньягу у якості лідера «Лікуд» у 1996 році, він найняв знаменитого республіканського стратега Артура Фінкельштейна, якого звинувачують у заплямуванні ліберальної марки партії. Він створив для Нетаньягу кампанію, яка включала в себе оптимістичний світогляд, з обіцянками «безпечного миру», а також звинувачувала його суперника Шимона Переса у змові з палестинцями «розділити Єрусалим». Це забезпечило Нетаньягу вузьку перемогу та його першу посаду прем’єр-міністра країни.

Протягом багатьох років повідомлення Нетаньягу вже менше опиралися на позитивності, а більше зосереджувалися на страху. Як видається, він сприймає себе як продовження держави, з його слів складається враження, що він має особистий мандат від ізраїльського народу і є лідером не лише однієї партії, зазначає видання The Atlantic.

Напередодні виборів, Нетаньягу був щиро переконаний, що його перемога є єдиним легітимним результатом, і програш буде провиною лівих засобів масової інформації, новини у яких він називає «полюванням на відьом».

Прихильники, та навіть деякі критики, наполягають на тому, що риторика Нетаньягу є опортуністичною, що він не настільки націоналіст, як інструменталіст. Іссер Харель, засновник та ранній ідеолог єврейського поселенського руху на Західному березі, колись був близьким до Нетаньягу, проте в останні роки закликав до відставки. Він переконаний, що Нетаньягу в душі набагато більше ліберального націоналіста, ніж видається на перший погляд. Він вважає, що прем’єр-міністр Ізраїлю відчуває «глибоку відповідальність» за єврейський народ у цілому; проблема, однак, полягає у тому, що «влада – це для нього все». Для прикладу він вказав на зміну позиції Нетаньягу щодо закону про державу, шовіністичний законодавчий акт, що закріплює право власності єврейського народу на ізраїльську землю, не згадуючи про жодну форму рівності для неєврейських громадян Ізраїлю. Протягом багатьох років низка парламентарів ніяк не могли його прийняти. Несподівано, у середині 2018 року Нетаньягу зацікавився ним, та, незважаючи на протести опозиції, прийняв.

Однак, чи вірив колись Нетаніягу у менш токсичну форму націоналізму, тепер не має жодного значення. Ізраїльтяни сприймають його таким, як бачать його Трамп, Орбан та Больсонару, – людиною, яка надала єврейському націоналізму власне значення.

Нагадаємо, в Ізраїлі сьогодні, 9 квітня, розпочалися позачергові вибори до Кнесета (парламент).

Підготувала Оксана Вергелес,
для ІА ZIK

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...