«Добре майбуття науковця»: Як починалося моє франкознавство
Богдан Тихолоз
літературознавець, франкознавець

Страшно сказати: наприкінці минулого тисячоріччя, улітку 1996 року, я, студент Львівського університету, щойно закінчивши перший курс української філології, набрався нахабства і послав свою по-юнацькому амбітну і по-юнацькому ж таки поверхову (як тепер розумію) статтю про філософське світорозуміння Франка до найавторитетнішого тоді – принаймні в моїх очах – журналу «Сучасність».

І – о диво! – отримав благословення від головного редактора – самого Івана Михайловича Дзюби, який напророкував мені «добре майбуття науковця», милосердно заплющивши очі на «дитячі хвороби» тієї клишоногої студії.

Лист від Дзюби – легендарного дисидента, міністра та академіка – був для мене все одно, що манною небесною. Та ще й такий зичливий, обнадійливий, людяний, без жадного апломбу чи маєстату!

Фото: Богдан Тихолоз/Facebook
Фото: Богдан Тихолоз/Facebook

Моя стаття про Франка-філософа таки з’явилася на сторінках «Сучасності», щоправда, аж за кілька років (редакційний портфель був, вочевидь, переповнений такими екзерсисами).

Це не була моя перша публікація, але досі її пам’ятаю – і досі за неї вдячний.

Мабуть, Іван Михайлович навряд чи пригадує, як дав «зелений коридор» у «велику науку» студенту Львівського університету родом з Черкащини.

А я оце знайшов цього знакового для мене листа між паперами – і втішився, як дитина. Немовби перенісся на 20 з гаком літ тому.

Дякую, Іване Михайловичу.

Дай Вам Боже здоров’я.

А моє франкознавство і досі триває – не останньою чергою, й завдяки Вам

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-05-22 02:07 :26