Ми застрягли у примітивних п’ятирічних циклах
Тарас Чорновіл
журналіст, політичний діяч

А ми ж ні в чому не оригінальні. Втрата відчуття самозбереження, пошук гігантських проблем на свою голову, підсвідоме бажання великих суспільних груп та цілих держав раз за разом повторювати найстрашніші світові авантюри – це, на жаль, закладено в нашій людській природі. От тільки є колосальна відмінність між тими, хто належить до виду гомо-сапієнс лише за біологічними ознаками, й тими, хто надає перевагу інтелектуальній складовій. Перші бігають по колу, інші піднімаються по спіралі. Ми поки лише по колу...

Не хочу надмірно розписувати, але навіть у ситій і доволі добре застрахованій від усіляких екстремальних розворотів та реваншів Європі цей механізм продовжує діяти. Його стримують інституційні запобіжники, моральний вплив інтелектуальної еліти тощо. І все ж, коли надто довго на континенті не було війни, історична пам’ять народів починає згасати й вони зі свого нутра все частіше породжують усіляку неонацистську, націонал-комуністичну, просто ультраправу чи лівацьку мішуру. Про це часом пишуть європейські інтелектуали й акцентують увагу суспільств на таких загрозах. На їхню думку, спалах популярності та наростаючі електоральні успіхи усіляких екстремістських партій та лідерів – це якраз із цієї теми. До ознак притуплення інстинкту самозбереження вони також зараховують і беззахисність західного політикуму перед ідеологічними посяганнями Москви. Лобістські зусилля Кремля давно не були такими ефективними, а прошарок еліт, які спокійно сприймають московську пропаганду, розростається до загрозливих масштабів.

Є навіть дослідження на тему біологічних підтверджень такого явища. Пишуть про зростання частки хлопчиків серед новонароджених, коли суспільство забуває про жахи минулих воєн і починає бути психологічно готовим до нової світової бойні. А звично саме чоловіки на генному рівні від прадавніх епох закладалися як гарматне м’ясо. Читав одне дослідження, де про таку демографічну тенденцію згадують уже сьогоднішні європейські науковці.

Але побудований на інституційній стабільності західний світ усе ж має засоби врівноваження та протидії. Тому їхні кола усе ж не лежать у тій самій площині. Так, вони ніби зримо повертаються до певних ознак бездумності 30-их років минулого століття, але вже нема настільки відвертих Чемберленів, а Черчілі поки домінують у виборчих перегонах. Та й свого Гітлера Захід уже навряд чи зможе породити, на відміну від нецивілізованої Росії.

Але мова не про них, а про нас. Ми, схоже, весь час, пройшовши етап підйому і майже вийшовши на рівень, коли вже незворотним буде новий виток спіралі, обвалюємо свою країну до повернення на ту ж саму кругову орбіту. Особливість незрілих суспільств, на мій погляд, у двох чинниках: боязнь реальних змін і дуже короткий часовий проміжок цих кругових рухів. Це від витравленої з душі народу історичної пам’яті. У тому числі й щодо зовсім свіжих подій.

На Заході, щоб небезпечно наблизитися до повторення небезпечних історичних тенденцій, потрібні десятиліття, багато десятиліть. У нас цикл вимірюється поки терміном у п’ять років. Цього часу фатально замало, щоб вирватися на вищий щабель суспільного розвитку. Хочете прикладів? Народ наївшись злочинів комунізму, прийшов до усвідомлення своєї незалежності, вітав заборону КПСС, навіть у Донецьку й Луганську в 1991 році шахтарські страйки проходили під антикомуністичними гаслами. І за п’ять років люди забули свій учорашній день, переважною більшістю вітали відновлення КПУ, голосували за старих партноменклатурників. До 1998 року суспільство «доросло» до того, щоб послати в Раду комуністичну більшість.

Зараз те саме. І цикл чітко в п’ять років. Я про Революцію Гідності, війну з Росією, патріотичний порив, волонтерство, добровольчий рух. Але це було в 2014-му. Сьогодні 2019. Прагнення реваншу, «а при януковиче била лучшє», «верніть нам «Сватів» і російські серіали», «добре або дуже добре ставлення до Росії й росіян» у соцопитуваннях... І як апофеоз усього цього – несприйняття Порошенка, який прагнув витягнути нас на вищий цивілізаційний рівень, та повальна підтримка Зеленського. Адже ж не можуть не бачити всіх московських вух, хвостів, кінцівок, що стирчать із образу «молодого аполітичного кандидата», але відмовляються це визнавати. Не тому, що не розуміють. Ні, усвідомили, просто хочуть вони повернутися на попередній щабель суспільного розвитку, але ще соромляться вголос визнати всю ницість своїх мотивів. Тому й твердять, як мантру, про капупцію, оборонпром... Звідти й така тваринна ненависть до носіїв іншої ідеї. Якийсь просто таки середньовічний релігійний екстаз...

Тож, західний світ зі свого півстолітнього циклу таки зможе вирватися й, переживши випробування, піднятися на новий виток спіралі. А ми поки залишаємося неспроможними вирватися зі своїх коротких і примітивних п’ятирічних циклів. Чи таки можемо?

Читайте більше новин на тему: вибори Президента

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-05-26 06:32 :29