Бажання помсти та підживлений Москвою авантюризм вже не раз руйнували Україну
Олег Гринів
професор, письменник, журналіст

Один з аутсайдерів у президентських виборчих перегонах, бурхливою господарською діяльністю якого цікавилися правоохоронні органи, пообіцяв молитися за клоуна, щоб той став президентом. Мабуть, так він хоче помститися чинному керівникові держави. Не розуміє, неборака, що молитву не можна злютувати з помстою.

Пробачимо йому таке нерозуміння християнської релігії як релігії любові до ближнього, що не допускає помсти. Зрештою, у першому турі виборчої кампанії цей претендент на крісло очільника держави продемонстрував абсолютне невігластво в конституційному праві: він не знає функцій керівника держави, вважаючи його абсолютним всевладцем у всіх сферах державного життя на кшталт середньовічного монарха. Скільки було таких серед сорока чотирьох кандидатів!

Чи не з почуттям доконаної помсти нинішньому президентові виходило з виборчих дільниць чимало наших громадян! Одні з них незадоволені тим, що війна з Московією триває четвертий рік – вони не хочуть розуміти елементарних речей: все залежить від кадебістського кремлівського керівництва, яке не хоче змиритися з існуванням нашої незалежної держави і розробляє плани захоплення цілої України, а не лише Криму й частини Донбасу. Проти такого ворога доконечно спиратися на великі держави, а тут успіхів чинного президента не заперечити. Хіба не тому путінська «гібридна війна» спрямована проти нього! Лише комік може пообіцяти, що про все домовиться з «Окурком», як називали Путіна в часи кадебістського вишколу, бо кремлівський самодур може погодитися лише на капітуляцію нашого війська!

Чинного президента звинувачують у цінах на газ, особливо претендентка, що найбільше спричинилася до такого становища ще на посаді керівника уряду, а тепер шукає офірного цапа, щоб оправдати свою колишню про-кремлівську діяльність. Водночас використовується різна демагогія, яку мудрі євреї називають хуцпою.

Немало інших закидів. На сором львів’янам, тут особливо відзначився міський голова, який намагався видати бажане за дійсне, приписати собі заслуги праці інших керівників. Дійшло до того, що він теревенив про сміття в Адміністрації Президента, хоч невідомо, як воно могло потрапити сюди з міста короля Данила. Невідомо! Звісно, на керівника держави можна звалювати все: брудні вулиці, перебої в роботі міського транспорту, пожежу на центральному бульварі міста тощо. Проте ми намагаємося перейти до цивілізованого життя, що передбачає чітку відповідальність громадян і різних рівнів влади. Чи може керівник держави відповідати за роботу міських комунальників!

В інших регіонах проявилося незадоволення державною політикою в мовній сфері. Чи не на ній найбільше спекульнули прихильники клоуна, для яких державна українська мова як кістка в горлі? Вони замовчують інше – заходи московської влади проти нашої мови, починаючи з Переяславської козацької ради, що треба виправляти з таким запізненням.

Лише упереджені політикани не хочуть відрізняти зерна від полови. Нарешті, українська людність почала звільнятися з ярма московських клерикалів. І це вже назавжди! Противники нашої автокефалії не можуть не проявляти ненависті до такої діяльності керівника справді незалежної держави, а не кремлівських маріонеток!

Причини давні! Чи не варто згадати слова Олега Ольжича? Мученик за свободу нації зазначав про козацькі міжусобиці: «Волелюбна радикальна чернь кричала за рівноправність, освічена меншість, що хотіла забезпечити краю права і вольності, вимагала порядку й дисципліни». Згадаймо кандидата в очільники держави, що хизується вилами, обнімається на біґ-бордах з сільськими пенсіонерками, тисне натруджені руки дідусям…

Після таких картин виникають асоціації з минулими часами. Гетьман Іван Виговський прагне зберегти державу, зваживши тодішні реалії, розбиває стотисячне московське військо. Майбутнє Московії висить на волоску: цар збирається втікати зі столиці. Все знецінює хоробрий вояка, але ніякий політик Іван Сірко, кошовий Запорозької Січі, для якого воля (чи сваволя?) вище від існування держави. Проти гетьмана виступає промосковське духовенство, підбурюючи нерозумну чернь. Україну охоплює період Руїни. Державотворчі потуги Івана Мазепи зазнають краху після поразки під Полтавою, коли на боці царя-самодура і водночас ненависника українства воює патріот Семен Палій, воює проти свого гетьмана-державотворця. А потім, через двісті років, був Нестор Махно, який здобув для московських більшовиків Крим, а вони розстріляли в степу його військо! Отак закінчувалися державотворчі потуги мудрих наших правителів через доморощених авантюрників!

Проте ще ніколи на очільництво нації не претендував комік. Випадок безпрецедентний у нашій і світовій історії! Національно-визвольні змагання 1917-1921 років програні тому, що при державному керівництві стояли особи, які турбувалися не про національну державність, а про федерацію з Московією. А що тепер? Під тиском західних держав Україна віддала РФ свою сучасну зброю, а кремлівське керівництво відмовилось від гарантій щодо нашої держави.

Чи вивчимо гіркі уроки своєї трагічної історії! Чи навчимось розрізняти передвиборчі теревені хуцпістів і реальну державотворчу діяльність!

Читайте більше новин на тему: вибори Президента

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-27 01:42 :22