Новини » Політика 2 квітня, 2019, 16:05
Полковник запасу Петро Костюк про голосування армії: В обгортці гарних жартів дають отруту
Володимир Зеленський. Фото Горлушко Вальдемар / УНІАН
Володимир Зеленський. Фото Горлушко Вальдемар / УНІАН

Результат голосування військових у зоні ООС виявився однією із несподіванок першого туру виборів Президента України. За попередніми даними, оприлюдненими у ЗМІ, на спеціальних дільницях приблизно порівну голосів набрали чинний Президент і лідер студії «Квартал 95»: 11,58 тис. військовослужбовців проголосували за Петра Порошенка, 11,255 тис. – за Володимира Зеленського.

Чому так? Чи справді українські військові готові бачити Верховним Головнокомандувачем коміка? Що в результаті може вийти? Про це журналіст IA ZIK поспілкувалася з головою Львівської обласної організації Спілки офіцерів України, полковником запасу Петром Костюком.

Багатьох людей здивували результати голосування на виборах Президента України в українській армії. Як можете їх прокоментувати? Чому так?

– Цифри дійсно дивують. Я обмінювався думками зі своїми колегами на цю тему, тому що цифри мали б бути дещо інші. Як я розумію, є певні недопрацювання у сфері виховання особового складу. Як би дивно це не звучало. Процес виховання, насамперед, національного, військово-патріотичного має бути постійним. Є відповідні інституції у Збройних силах України, які мають цим займатися. Тому що ми говоримо дуже багато про гібридну війну, про те, що телебачення діє на суспільство, але треба розуміти, що гібридна війна, насамперед, спрямована на те, щоби розкласти з середини особовий склад Збройних сил. Відповідно, має вестися робота з роз’яснення тих чи інших дій нашого ворога-супротивника.

Є речі, які я не можу пояснити, і які би мали пояснити відповідні інституції, посадові особи. У минулому році відбувався процес роздержавлення преси. Одним махом роздержавили до того, що була ліквідована газета «Народна армія», яка була єдиною у ЗСУ і виходила накладом 30 тис. примірників, і журнал «Військо України». Про що це свідчить? Стоїть солдат на «передку» (офіційно – на лінії зіткнення), українського телебачення там немає, з радіо проблема. Він змушений дивитися сєпарські ЗМІ і аналізувати. І тут солдат навіть газети ніякої не отримує, не доноситься інформація. Ми, спілчани, зверталися з листом і просили звернути увагу на це, низка діячів підписалися. Як це так – ніякої інформації не отримує військовослужбовець? Це якась ідеологічна диверсія. Хтось мав би відповісти за це – хто готував цю директиву, хто подавав пропозиції. Щоб під час гібридної війни позбавити військовослужбовців інформації, яку надає військове відомство. А там і накази Верховного Головнокомандувача, різні роз’яснення, у тому числі, як виділяють землю, про те, що збільшено грошове утримання та інше.

Іще одне. Давно уже із водою, яку виливають з ванни, вихлюпнули і дитину. От в нас не повинно бути різних ідеологій, особливо, у ЗСУ. Згоден, партійних ідеологій не повинно бути, але державна українська ідеологія повинна бути. Якщо військо буде виховувати телевізор або «Квартал 95», де Україну будуть називати нехорошими словами – «актрисою із німецького фільму для дорослих», і ніхто не буде говорити про інші речі, при тому переконливо… Звичайно, це впливає. Коли людина у військовому однострої не має певного досвіду, освіти, не дуже цікавилася історією, хоча є патріотом України, стикається з брехнею, яка загорнута гарний жарт, підсилена гарною піснею, новітніми технологіями, флешмобами, то не завжди може помітити, що це їй дають отруту.

Тому, звичайно, це прикро, але є час пояснити багато що, роз’яснити і цю ситуацію підправити. А загалом з людьми треба займатися.

Іще вам скажу один приклад, що стосується Львова і львівської молоді. Є дні, коли ми, громадські організації, представники влади, ходимо на Личаківський цвинтар і віддаємо шану тим, хто загинув. Наприклад на День ЗСУ, 6 грудня, біля поховань загиблих бійців АТО (тепер ООС) на Личаківському цвинтарі стоять найближчі родичі, стоїть дитинка біля могили батька, а цивільних людей не так багато. А молоді взагалі немає! Студентів немає! Хоча, якби подивилися на дати на хрестах, то там є навіть молодші від них, які віддали життя за цю Україну.

Те що ми маємо державу, безвізовий режим – це приймається, можна поїхати подивитися світ. Але, окрім того, є ще обов’язки – прийти у такий день, помолитися чи просто схилити голову. Це дуже важливо. Тоді по-іншому би людина мислила про свою державу, про своє місце у цій державі і, напевно, по-іншому би голосувала. Тому що такий же юнак, а подекуди юначка, стоїть там по коліна в болоті з автоматом і робить це для того, щоб він тут міг піти в бар чи з’їздити по безвізу за кордон.

Звичайно, у нас в державі не все ідеально, треба багато що допрацьовувати, виправляти, але це наша держава. Якщо хтось сподівається, що з’явиться якась краща держава і буде дбати за нас, українців, цього не буде.

Досвідчені військові кажуть, що раніше за недостатню роботу з особовим складом, про що ви розповідаєте, могли відповідальних осіб звільнити з посади?

– Могли звільнити. Людей треба готувати до такої роботи. Люди повинні мати відповідну освіту, знання. Є чисто психологічні нюанси, особливо щодо роботи з тими, які побували на передовій, на фронті. Ці речі треба враховувати і швидше перебудовуватися.

Звичайно, треба виправляти і недоліки на державному рівні. Вимагати від військових треба багато, але ставитися до них по-людяному. Військовослужбовець ЗСУ складає присягу, що він готовий віддати життя за цю державу, і часто віддає життя і здоров’я. Цю людину треба супроводжувати від початку до кінця. Треба збільшувати кількість курортів, де військовий і члени його сім’ї можуть підлікуватися, відпочити тощо. Але з іншого боку – людина має бути дуже свідомим патріотом.

Минулого року ми відзначали 100-річчя походу Петра Болбочана на Крим. Полковник Болбочан казав, що кожен військовий повинен бути громадянином, а кожен громадянин – військовим. Це він говорив про захист України. Якраз ми говоримо про той час, коли військові, які підставляють груди під кулі, повинні відчувати себе громадянами і беручи участь у виборах Верховного Головнокомандувача, Президента, бачачи всі інші недоліки, розуміти перспективу розвитку держави, за яку їхні побратими віддали життя. Це все можна перекреслити в один момент.

Можливо, ключову роль під час голосування зіграли останні корупційні скандали в оборонній сфері?

– Усе грає роль. Але треба дивитися, хто безпосередньо винуватий, хто не винуватий. Інше питання – підкидується дуже багато негативу. В опозиції завжди легше критикувати. Треба дивитися, що ми отримаємо в результаті? Перекреслити те, що було? Знов хтось має виходити на Майдан і віддавати своє життя (але, не дай Боже, вже не сотнею буде обходитися), щоб інші так все легко профукували. Попереду ще парламентські вибори. Треба ставити вимоги і до партійних лідерів, до партій. Громадянське суспільство повинно підтискати. Але треба зрозуміти, що образитися на свою державу і повестися так, що поставити її на межу існування – це неправильно. Не можна піддаватися емоціям, віртуальним героям. Хоча би послухали в Інтернеті, хто що говорить і як поводиться. А так чисто по-юнацьки запалилися – це неправильно.

Наскільки велику роль зіграло те, що суспільство і, зокрема, військові, вже втомилися від війни і втомилися воювати?

– Ми маємо справу з підступним ворогом. Гібридна війна на це і спрямована. Втомилися. Далі що – здатися треба? Зробити так, щоб маршем під Львів прийшли ті, хто не втомився? На це і розраховано – на втому, незадоволення, щоб створити хаос. При тому, що, без сумніву, є і об’єктивні підстави для невдоволення і втоми. Не думайте, що мені про це так легко говорити. Мій родич серед тих, хто загинув в АТО – під Зеленопіллям.

На це спрямовано усе, щоб використати цей момент, посилити і покласти на лопатки. Колись Мазепа говорив про те, що «самі себе звоювали». Аби ми самі себе не звоювали. Є втома, є бажання чогось кращого. Але треба розуміти: якщо ми капітулюємо у цій війні, будемо мати тільки гірше. Чого нас вчить історія? Було 100-річчя УНР, ЗУНР. Спочатку йдуть обіцянки, розповідають про все красиве (селянам землю, робітникам заводи, зараз інше щось розповідають), а результат який? Голодомор-геноцид, сибіри. У нас той самий ворог, ті ж кордони, ті ж зазіхання. Кожне покоління, окрім сімейних, родинних справ, має докластися до будівництва держави і чимось пожертвувати. Є втома. Але якщо прийде сюди ворог, чи він організує нам відпочинок? Хіба в концтаборах.

Наталія Шутка, IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-09-21 00:02 :55