Герої рідного краю. Петро Дужий як символ боротьби за Незалежність
Наталія Фанок
журналістка, редакторка, заступниця головної редакторки ІА ZIK
Фото: ZIK
Фото: ZIK

Коли я вчилась в Малій академії і нас нерідко запитувати імена письменників нашого краю, мені було дуже соромно, бо не могла назвати жодного. До Львова себе чомусь не приписувала, а зі своїх надбужанських видатних земляків знала хіба Івана Климова-«Легенду». Але письменником він не був.

Нещодавно були з коліжанкою на каві, і вона запропонувала мені «дуже цікаву книгу про члена ОУН Петра Дужого, який виріс в наших краях». «Тобі сподобається», – докинула вона.

Мені не могло не сподобатись! Неймовірна драматична біографія про життя та діяльність борця за волю України.

Петро Дужий – один з останніх керівників збройної боротьби українського визвольного руху, член Проводу ОУН, політичний діяч, багатолітній політв’язень таборів ГУЛАГу, почесний громадянин міста Львова, публіцист, автор збірок віршів та книг про Степана Бандеру, батько двох доньок, а згодом глава великого сімейства. Особисто був знайомий з Бандерою та Климовим. До речі, у 1993 році був в моєму рідному селі Сільці (поблизу Червонограда) на відкритті пам’ятника Івану Климову-«Легенді». Тобто фізично я навіть могла його бачити, бо, пригадую, була там з дідусем та бабусею. Але хіба б семирічна дитина запам’ятовувала персон? У книзі зазначено, що Петра Дужого часто запрошували виступати на різних заходах. «Він був добрим промовцем, його любили слухати і старші, і молодь. Виступи були сповнені непідробного патріотизму, щирої любові до рідного народу, пошани до визначних постатей нашої історії». Жаль, що нема у кого перепитати.

Фото: ZIK
Фото: ZIK

Народився Петро Дужий у с. Карів (теперішній Сокальський район) 1916 року, у період Першої світової війни в багатодітній родині. З юнацького віку працював у лавах ОУН. За підпільну діяльність його за життя сім разів арештовували поляки, німці та радянська влада. Два рази засуджували до смертної кари. 15 років він провів у таборах. Двічі був одружений. Перша дружина, його соратниця, Марія Юрків померла від важкої хвороби, залишивши двох малолітніх доньок – Ларису та Мирославу. Друга дружина – Марія Макогон, також була у підпіллі, чоловік її загинув, а сама вона повернулась з ув’язнення. Вона змогла відновити своє спадкове право на батьківський будинок у Львові, де вони й оселились з Петром та дітьми. Цікаво, що перший чоловік Марії теж був родом з Карова. Петро Дужий прожив до 81 року і помер у 1997 році у Незалежній Україні, за яку боровся все життя. «Моє щастя я знаходив у боротьбі, зі свого шляху я не сходив ніколи, ніколи не боровся за почесті», – так він про себе говорив.

У перші роки незалежності України Петро Дужий брав активну участь у створенні Братства ветеранів національно-визвольної боротьби, Товариства політв’язнів і репресованих, публікував статті про історію національно-визвольної боротьби, зокрема, Українського опору часів Другої світової війни.

Майже три роки тому, до 100-річчя з дня народження батька, його доньки та родина невеликим накладом видали книгу «Петро Дужий. Відоме й незнане». Видання здійснене за сприяння ОУН(б) та громадського об’єднання «Українська справа». Оформив видання онук Петра Дужого – Петро Задорожний.

Фото: ZIK
Фото: ZIK
Фото: ZIK
Фото: ZIK

Постать цієї великої людини вражає. Настільки він був мужнім, цілеспрямованим, ерудованим, морально стійким і людяним. Чого тільки вартують його думки стосовно держави, мови, релігії.

«Нація житиме, як довго процвітає любов до Батьківщини, що підсилюється не голослівними заявами, а повсякчасною готовністю на жертви та самовіддані вчинки задля неї. Нація житиме, якщо не переводяться ентузіасти – здатні «без надії таки сподіватись», романтики – закохані у світлу візію прийдешності, що борються за ту прийдешність і інших запалюють до боротьби», – писав Петро Дужий.

А як же він відстоював своє мовне право на так званому суді у тоталітарній сталінській імперії: «Я – українець, в Українській республіці, та ще й у самій столиці – славному місті Києві «маю право» відповідати по-українськи в суді».

Або ошелешив німецького офіцера, коли той спитав, за яку незалежну українську державу боремось, «якщо ніколи України як держави не було». На що Петро Дужий йому: «А чи не скажете ви мені, з якою державою Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Туреччина 9 лютого 1918 року підписали мир?», що той аж подумав, що перед ним людина з науковим знанням.

Але моя улюблена цитата-думка Петра Дужого з книги оця: «Я за обєднання наших Церков, за патріархат, урешті – я за консолідацію політичних сил, які за повний відрив від Москви, і за Українську Державу».

Найважливіше, вважав Петро Дужий, – це «духовне відродження нації, бо це є запорука правильного нашого маршу, і друге – вирішувати дуже актуальні питання зміцнення держави. Все це тривалий процес, можливо, на покоління».

До книги увійшли записки Петра Дужого, спогади, інтерв’ю з родичами. Дуже душевні розповіді доньок Лариси Іванців та Мирослави Дужої-Задорожної. З таким трепетом і теплом вони пишуть про свого батька та обох мам. Серце зігрівається любов’ю.

Читаючи книгу, ніби перегортаєш сторінки історії, дізнаєшся про чергові жахіття життя «за совєтів» і бачиш безумовну любов до людей, батьківщини і життя. Диву дивуєшся: люди стільки пережили – переслідування, ув’язнення, табори, смерті рідних, – і не зламались. Понад те, у них було стільки любові, надії та життя, що й нам не завадить повчитись.

А яким же приємним здивуванням для мене було, коли проглядаючи фотографії у книзі, натрапляю на знайомі мені обличчя. Світ таки тісний.

Фото: ZIK
Фото: ZIK

Є книги, які легко читати, але про які важко говорити. Які западають у душу і залишають там слід. Які хочеться тримати на полиці і перечитувати. Якими пишаємось. Від яких ще довго віє теплом та любов’ю. Це одна із таких. Висновок однозначний: читати потрібно. Щоб, перефразовуючи класика Олександра Довженка, не бути народом сліпців. Тож, читаймо, збагачуймось, пізнаваймо і передаваймо з рук у руки, а то й наступним поколінням.

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-16 00:07 :20