Толерування злочину в українському суспільстві сягнуло найвищої межі
Галина Пагутяк
українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури

Коли у 1939 році в Галичину прийшли совіти, то заохочували місцевих разом з ними грабувати панські маєтки, зробивши їх співучасниками. Потім перейшли до розкуркулення, де також сільський люд міг поживитись у своїх сусідів. Далі здати повстанців за 500 рублів, навіть зі своєї родини,було легше. У моєї бабці вбили старшого сина. Через тиждень хтось вибрав усю цибулю на городі, а що таке цибуля у повоєнні роки для багатодітної селянської родини, хай вам розкажуть старші люди.

У селі, де ніхто не крав, не посягав на чуже навіть оком. Для моєї бабці світ перевернувся. Вона зрозуміла, що це було дно. Але до кінця життя залишалась шляхетною жінкою з високими моральними принципами. Мої тато і мама ніколи не користали зі службового становища, ми жили завжди бідно, зате мали вдома бібліотеку і програвач, хоч і не отримували обновок на Великдень. І ми ніколи не ставили батькам на карб, що вони не навчили нас брехати, красти і лицемірити. Як їх виховували, так вони виховували нас.

Тим часом падіння продовжувалось. З колгоспів несли все, що могли, а потім у 90-х винесли всі колгоспи. Тобто межа була перейдена: блат, калим, хабар, обман стали єдиним засобом «доробитися». Далі до нашого лексикону увійшли слова «кинути», «рекет», лох». У 90-х роках хлопчики мріяли стати рекетирами, а дівчатка путанами.

Зараз толерування злочину в українському суспільстві сягнуло найвищої межі, за якою вже нічого гіршого не може бути, хіба що продати своїх власних дітей у рабство. Бо честь, гідність, рідна земля, мова – давно вже не мають жодної вартості, про це подбали «проєвропейські» співці, аби цих слів взагалі не звучало, або звучали вони маргінально. Той, хто зараз їх вимовляє, вважається лицеміром.

Крадійство і фарисейство стали підвалинами олігархічної України й сформували цинічне ставлення до дійсності. За цим прихований страх неминучої розплати в майбутньому. За вольні і невольні гріхи, які привели до війни й окупації найбільш денаціоналізованих українських територій.

Зі страху в пориві всепрощення українські громадяни готові пробачити владі корупцію, грабіж, зґвалтовану Феміду, провал гуманітарної та соціальної політики на всіх фронтах, і обов’язковий адмінресурс, підкуп виборців, брехню, все, що завгодно, бо вони бояться. Інші ж оберуть недоумка по своїй подобі. Люди не знають, що насправді вони вільні. Ніщо їм не заважає знайти альтернативу тим трьом персонажам, яким намалювали рейтинги. Але всі моральні гальма давно зірвані й потяг летить у прірву. Війна так чи інак буде, але не тому, що в нас під боком путінська орда, а тому що деморалізоване суспільство борсається у болоті вже понад двадцять років і чекає, що хтось його звідти витягне. Месія чи новий окупант. Сьогодні воно колаборує зі своїми злодіями, вбивцями і брехунами, завтра стане посіпаками окупантів. У совка була хоч якась ідеологія, мрія про комунізм, а тут просто бажання ще трохи дожити до завтра. Коли людині кажуть, що її зараз уб’ють, вона буде боронитись. Коли їй кажуть, що якщо вона буде слухняною, то вб’ють інших, вона вірить. Але загинуть усі. Не можна видавати панічний вереск за голос розуму. Мудрі ніколи не обирають безчестя.

Я не здивуюся, якщо винними зроблять тих, хто не хотів голосувати за прохідних кандидатів. Їм вже оголосили завчасно анафему. І знаєте, коли дійде до останнього вибору «вмерти стоячи чи жити на колінах», в Україні знайдуться свої триста спартанців. Завжди знаходилося. Тому я вірю, що темні часи колись закінчаться. Просто оберігайте в собі навіть дрібку світла.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-04-22 21:00 :00