Новини » Світ 20 березня, 2019, 11:23
Жовті жилети у Франції – повстанці без причини
Протест «жовтих жилетів» у Парижі, Франція, 16 березня 2019 року. Фото: EPA-EFE/JULIEN DE ROSA
Протест «жовтих жилетів» у Парижі, Франція, 16 березня 2019 року. Фото: EPA-EFE/JULIEN DE ROSA

Президент Франції Еммануель Макрон намагається з’ясувати, чого хочуть жовті жилети, проте, це завдання не з легких.

У Франції розгортається криза представницької демократії, зазначає видання The Atlantic.

Протягом декількох місяців президент Еммануель Макрон намагається подолати протестний рух «жовтих жилетів». Ці демонстрації почалися, як протест проти підвищення податку на пальне, та переросли у хвилю економічного занепокоєння та антиурядових настроїв, з вибухами насильства, такими як спалювання банків і бізнесів у Парижі. Останні інциденти, частина «Акту 18» щотижневих суботніх протестів руху, були заплановані для того, щоб відзначити завершення «великих національних дебатів», пояснює видання The Atlantic.

Французький президент намагається заручитися підтримкою місцевих урядовців та громадян, які відчувають себе проігнорованими лідером, якого вони вважають зарозумілими та відірваним від життя, чимось на зразок популіста, з якого мало користі для традиційних посередників таких, як мери чи профспілки, які стоять між ним та народом. Тисячі об’єдналися під час дебатів на хвилі солідарності, дискусії та політичної взаємодії.

Багато з цих дебатів дійшли до свого завершення, тому виникає питання: що далі?

Як виборному уряду боротися з хвилею протестів, породженою зневірою в інститути представницької демократії? Як реагувати владі, якщо немає логічного політичного виходу з невдоволення, коли рух, в принципі, відмовляється обирати лідерів або ставати партією? Перш за все, як Макрон, так і його уряд, повинні відреагувати на рух, елементи якого є опозицією не просто до політики, а до самої представницької влади?

Макрон купує собі час, намагаючись розтягнути «великі національні дебати» на якомога довший час, щонайменше до квітня, а в найкращому разі до 26 травня, тобто до виборів до Європейського парламенту. І якщо хтось і може проводити дебати, то це Макрон, який в останні тижні продемонстрував дивовижну стійкість.

Рейтинги схвалення Макрона піднялися вверх, і з кожною наступною суботою на протести з’являється все менше людей, хоча Акт 18 був затьмарений насильством з боку жорстких правопорушників. Опитування, проведене центром дослідження громадської думки IFOP та опубліковане минулого тижня, показало, що половина французького населення підтримує жовті жилети, хоча така сама частка й хоче, щоб вони припинилися.

У цьому сенсі «великі національні дебати», можливо, вже досягли успіху. Зусилля «мали одну головну мету, яка полягала у зниженні напруги та наданні Макрону трохи простору для маневру», – розповів виданню The Atlantic Жером Фуке, який проводив опитування для IFOP. Громадяни зібралися разом та мали відчуття братерства та солідарності, для них важливо, щоб їх побачили і почули. «Проте сьогодні виникли певні труднощі: як вийти з великих дебатів? Як не зруйнувати результат та не розчарувати людей?», – пояснив Фуке.

Макрон сказав, що він відкритий до можливості проведення громадянської ініціативи – референдуму – щодо зменшення кількості членів Національної асамблеї – запит, який з’явився під час дебатів. Однак щодо інших питань, він має обмежені можливості для маневру. Він заявив, що не поверне податок на багатство та не зменшить податок на додану вартість, незважаючи на тиск учасників дебатів. Інші запити, які виникли у процесі дебатах, – це можливість вибору представників шляхом лотереї, надання людям у сільській місцевості кращого доступу до медичних послуг та дозвіл надсилати назад порожні бюлетені.

Окрім того, виникли наступні великі запитання: чи Макрон сам впора з цим непростим завданням, що стоїть перед ним і чи має він політичні можливості для його вирішення? Навіть, якщо він і вирішить його, питання полягає у тому, з ким він вестиме переговори, враховуючи те, що жовті жилети мають тенденцію не довіряти політичним партіям та традиційним засобам масової інформації, й відмовляються від формування узгодженого керівництва?

У нещодавньому інтерв’ю у Le Monde економіст Жан Пізані-Феррі зазначив, що криза виходить за межі бачення Макрона, як втілення «столичної Франції» та цілі для гніву сільської Франції, яка відчуває себе покинутою напризволяще. Проблема сягає глибше, пояснює Пізані-Феррі, того, що ідеології XX-го ст. – комунізм, соціалізм, голізм – потерпіли поразки та були змінені на соціально-економічні групи. «Тепер найнебезпечніше для демократії є відчуття того, що половина населення проігнорована. Головний пріоритет має полягати у пошуку спільної точки зору», – сказав він.

Макрон, який був міністром фінансів при соціалістичному президенті Франсуа Олланду, прийшов до влади під щасливою зіркою у 2017 році, обійшовши Соціалістичну партію та започаткувавши власний рух. Президентські вибори у Франції проходять у два тури: як кажуть, спочатку серцем, потім головою. Макрон здобув приблизно чверть голосів у першому турі, трохи більше, ніж його ультраправа суперниця Марін Ле Пен. Потім він отримав переважну більшість голосів, щоб перемогти Ле Пен у другому турі, а згодом завоював й більшість місць у Національній асамблеї. Певною мірою він має уряд більшості з меншою частиною підтримки країни.

У той же час, незважаючи на те, що Ле Пен має більшу громадську підтримку, ніж місць у Національній асамблеї, та публічно підтримала жовті жилети, вони не приєдналися до її партії, або будь-якої іншої партії. Також жовті жилети заявили про свою відразу до основних засобів масової інформації Франції. «Рух жовтих жилетів не довіряє усьому, що ми називаємо посередницькими органами – це можуть бути ЗМІ, посадові особи місцевого самоврядування, профспілки», – сказав Фуке.

«Цей рух бере початок з низів, – сказав Фуке. – Проте, ці низи є всемогутніми». Макрон, однак, як не парадоксально, ні. Він є сильним лідером зі слабкою підтримкою електорату, за ним лише декілька політичних союзників. Під час попередніх заворушень у Франції, протестуючі «оскаржували політику, а не владу», – сказав Лоурен з асоціації французьких мерів. – Тепер вони оскаржують все».

«Це інституційна криза», – зазначив він виданню The Atlantic. «Інститути П’ятої республіки не можуть впоратися із викликом, що стоїть перед ними».

Чи зможе президент?

Підготувала Оксана Вергелес,
для ІА ZIK

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-04-23 05:34 :04