Новини » Суспільство 18 березня, 2019, 12:24
Карпатська Україна не мала можливості оборонятись від угорців, – «Історична правда»
ZIK
ZIK

Карпатська Україна стала унікальною державою, якій судилося проіснувати менше доби. Люди, що раніше відчували себе русинами, «місцевим» і практично ніколи – українцями, за мить до вибуху Другої світової наважився заявити про своє право на українську автономію. За цю короткотривалу незалежність закарпатці заплатили найбільшу ціну, однак назавжди змінили хід історії.

Про це йдеться у фільмі «Карпатська Україна» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

У 30-х роках минулого століття на українському Закарпатті панували русофільські настрої. Люди називали себе «місцевими», «русинами» і майже ніколи «українцями». Тож із самоідентифікацією місцевих працював Августин Волошин – священик і громадський діяч, який мав шалений авторитет у краї. Навколо нього гуртувалася інтелігенція міжвоєнного Закарпаття. За короткий час там відродився український театр, з’явилась якісна преса, література і ціла мережа просвіти.

«По суті, виникло нове українське покоління. Називати себе українцями вони почали десь з початку 30-их років», – наголошує дослідник Карпатської України Володимир Кришеник.

Закарпаття віддали Угорщині

Натяк на Другу світову для українців Карпатського краю пролунав у Мюнхені у вересні 1938-го. Там узялися перекроювати політичну мапу Європи. Франція з Англією сподівалися відвернути апетити Німеччини від Заходу й віддали на поталу Третього Рейху свою спільницю – Чехословаччину.

«Наслідком цього стала Мюнхенських угод з Гітлером – було домовлено, що значна частина Закарпаття відійде до Угорщини. Керувалися тим, що на території етнічно переважали угорці», – розповідає Володимир Кришеник.

Проугорські сили всіляко намагалися втрутитися в справи карпатського краю. Зокрема, у жовтні, коли чехословацька влада дозволила сформувати автономний уряд Карпатської України. Так, через два тижні після того, як автономію очолив Андрій Бродій, Чехословаччина запідозрила його в співпраці з угорцями і арештувала за держраду. Тоді ж новим прем’єр-міністром краю став Авгуситин Волошин. Саме він проголосив українську офіційною мовою карпатської землі, а поруч із назвою Підкарпатська Русь затвердив іще одну – Карпатська Україна.

Коли угорці зайняли низинні території Підкарпатської Русі, керівники автономії мусили покинути Ужгород. Новою столицею обрали Хуст – містечко, розташоване на безпечній відстані від кордонів із Польщею та Угорщиною. 12 лютого 1939 року там провели вибори до Сойму Підкарпатської Руси. Понад 90% підтримки отримало УНО – об’єднання всіх проукраїнських сил краю. Дії уряду підтримувала парамілітарна організація «Карпатська Січ». Її в Хусті створили наймолодші активісти. Наприкінці зими 1939-го вона вже налічувала 10 тисяч членів. Ядро січовиків становили саме пластуни.

«Карпатська Січ» з’явилась не просто так – її початковим завданням була боротьба з терористами, які засилалися з боку Угорщини і з боку Польщі», – розповідає доктор історичних наук Роман Офіцинський.

Проголошення Карпатської України

Одним із організаторів закарпатського «Пласту» був Степана Папа на прізвисько «Пугач». Тоді пластунам було не до жартів. Після того, як спільники Німеччини зайшли на чехословацькі землі, Прага відкликала своє військо з Хуста. Тож захист краю на себе взяла «Карпатська Січ».  

«Вони пробували якусь зброю забрати в тих частин, що евакуювалися, і нашвидкоруч організувати оборону», – зазначає доктор історичних наук Роман Офіцинський.

Так, 15 березня у Хусті зібрались представники Сойму Підкарпатської Русі. Одностайно таємним голосуванням картками президентом обрали Августина Волошина. Він розумів усю велич моменту і проголосив незалежність Підкарпатської Русі. Депутати затвердили головні для молодої держави закони: мова – українська, гімн – «Ще не вмерла Україна», назва території – Карпатська Україна.

«Після цього, згідно з міжнародним правом, Карпатська Україна не могла бути визнана терористичною організацією, а повноцінною державою. Тому що західні країни визнали уряд Карпатської України», – наголосив голова Асоціації українців у Словаччині Микола Мушинка.

Тиса багряніла від крові

Та поки відбувались збори, угорське військо вже підходило до Хуста. Тож , щоб дати Соймові закінчити засідання, січовики взялись за зброю. Бій проходив за 10 км від міста.   

«Карпатська Січ не мала найменших можливостей оборони, тому що в угорців були літаки, танки», – зазначає Микола Мушинка.

«Бувало таке, що йшли в бій з однією рушницею на чотирьох», – додає Володимир Кришеник.

Серед січовиків на Красному полі був і Степан Пап разом із майбутньою дружиною. Молодь ішла насупроти угорців свідомо. Сповнені запалу,вони не думали про можливі наслідки.

«Коли пішла регулярна мадярська армія, вони були майже беззахисні», – розповідає небога Степана Папа Надія Фаринець.

Під час бою Степана заарештували і запроторили до угорської в’язниці, там жорстоко катували, однак хлопець так і не видав своїх побратимів. Більшість товаришів Степана загинула на місці, поранених жорстоко добивали.

«Розстріли йшли всюди, як тільки на місці було захоплено людину зі зброєю, або на неї вказували, що – січовик, людину розстрілювали», – каже дослідник Карпатської України Володимир Кришеник.

Розповідають, що 15 березня 1939 року Тиса за кілька годин стала червоною від крові січовиків. У народних піснях досі збереглися рядки про гори трупів, які у ті дні несла течія.

«З боку січовиків загинули близько 230 осіб, 450 потрапило в полон. Втрати Угорщини – 160 загиблих і майже 400 поранених. Це був такий масштабний бій, який одразу назвали карпатськими Крутами», – наголошує доктор історичних наук Роман Офіцинський.

Битва тривала від 10-ї ранку до 14-ої. Через дві години після її завершення угорське військо увійшло в Хуст. На той час Августин Волошин із кількома міністрами покинули свою столицю. Вони вирушили до Праги, де мало би бути безпечніше, а всі документи, пов’язані з діяльністю «Карпатської Січі», знищують.

Багатьох прихильників Карпатської України відправили до концтабору у селі Крива біля Хуста, потім –перекинули до Ніредьгази. Кажуть, що через ті табори пройшли близько 2 тисяч осіб. Багато січовиків, які були родом із Галичини, передали польським військам. На них чекав розстріл.

Не поразка

Окрім Красного поля, історики нарахували ще зо два десятки боїв. «Партизанка» січовиків тривала аж до середини травня.

«Українцям заборонили називатися українцями, сказали, що вони угроруси та русини. Була постанова знищити усі українські і антиугорські книги», – розповідає кандидат історичних наук Володимир Мороз.

«Мадяри знущалися, язики виривали, калічили на смерть», – додає голова Асоціації українців у Словаччині Микола Мушинка.

Та симпатики Карпатської України не скорилися поразці – видавали антиугорську літературу, листівки, в яких добивалися незалежності держави.

«У 1940-му була створена підпільна організація, в яку входив той же «Пугач». Вона налічувала близько 160 осіб. Наприкінці 1941 року угорська контррозвідка вийшла на її слід», – каже дослідник Карпатської України Володимир Кришеник.

Знищити або приборкати всіх причетних до створення Карпатської України намагалась і радянська влада намагалася. Після входу її військ до Праги у травні 1945-го президента Августина Волошина доправили до Москви. Авторитет Волошина був таким потужним, що Кремль намагався заручитись його підтримкою, створити ілюзію, наче Карпатська Україна добровільно захотіла приєднатися до Союзу. Та той не погодився.

Волошин помер у лікарні, Пап став священиком

Після відмови Августина Волошина запроторили до Бутирської в’язниці, де виснажували постійними допитами. Хворий на цукровий діабет, президент Карпатської України не витримав важкого ув’язнення – 14 липня 1945 він помер у лікарні.

Водночас, Степан Пап висвятився на священика. Парафію мав у селі Салменці, що якраз розділили між собою СРСР та Словаччина. Коли ж у 1962-му в Словаччині заборонили греко-католицьку церкву, Пап вивчився на юриста. Згодом став кваліфікованим і шанованим правником. А у вільний час писав праці з історії Закарпаття.

«Він мав у своїй квартирі вівтар, як у церкві. Його просили з Америки та Канади, щоб відслужив Служби, за це платили. Він все чесно відкладав, щоб ці гроші використати на видання своїх праць», – розповідає Микола Мушинка.

Степан Пап помер, не дочекавшись лише кілька місяців до проголошення Незалежності. Гроші, які він заощадив на видання своїх книг про Карпатську Україну, для цієї мети не знадобилися. Видавництво опублікувало їх безплатно. Тож зібрану ним суму передали на будівництво греко-католицької церкви в Середньому. Зліва від головного входу до храму – герб Карпатської України.

Як повідомлялось, вчора на Верецькому перевалі вшанували пам’ять січовиків Карпатської України.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-04-25 20:45 :37