Новини » Політика 15 березня, 2019, 11:11 блоги
Таким кандидатам позаздрив би Хлестаков
Олег Гринів
професор, письменник, журналіст

Напевно, поява на екранах однієї телестудії клоуна з переляканими очима була новорічною несподіванкою для наших телеглядачів. Чи можливе щось подібне в цивілізованих країнах, членом родини яких прагне стати наша держава?

Як можна надати перевагу клоуну перед очільником держави, шанованим керівниками провідних держав світу? Чи не насміх не лише з Президента, а й із нашої держави? Звісно, голосувати за такого претендента – це не що інше, як стріляти в серце держави. Чого не могла зробити російська агресивна політика, те хочуть здійснити за допомогою глуму з держави. Хіба не святотатство? Хіба не зневага пам’яті Небесної Сотні, полеглих захисників нашої Батьківщини на Донбасі? Уявімо собі клоуна в ролі Верховного Головнокомандувача, який переходить перед шикованими колонами наших вояків, загартованих у боях проти московських окупантів. Порівнювати доморощеного клоуна з президент-тами Гавелом чи Рейганом можуть лише обивателі з недолугим рівнем мислення. Тут варто згадати наше прислів’я: «Коваль коня кує, а жаба клішню підставляє».

Якщо зважити, що за посаду Президента бореться аж 44 претенденти, то нема сумніву, що, принаймні, чотири десятки їх розуміють марність своїх потуг, бо, як кажуть у народі, далеко куцому до зайця. Тріпайся, тріпайся, а не наздоженеш. Навіщо тоді вступати в таку виснажливу боротьбу? Хіба не зрозуміло, що такі безперспективні кандидати – це невільники різних політичних сил, об’єкти, а не суб’єкти політичного процесу. Політичні сили виставили їх, щоб виявити підтримку населення, не зважають, що сам висуванець може мати авторитет у виборців, а його політична сила не має впливу. Пригадую, як відомий «демон революції», що тішився галасливою підтримкою серед пересічних обивателів обласного центра, створив гейбипартію, яка налічувала приблизно шістсот прихильників. За вічного революціонера проголосувала більшість на виборчому окрузі, що не дало змоги отримати депутатський мандат виваженому, досвідченому, мудрому політику. Поведінка ж обраного нардепа в парламенті, як правило, була деструктивна, а його «партія» скоро, як кажуть у народі, зійшла на пси.

Читаючи пишні агітаційні матеріали з обіцянками земного раю відразу після президентських виборів, бачу, що таким претендентам міг би позаздрити навіть Хлестаков. Чого тільки не обіцяють! Повна відсутність розуміння складності реальних суспільних процесів! Ще гірше – незнання і нерозуміння функцій Президента держави, трактування його як абсолютного монарха, якому підвладне все! Нема сумніву, що такі самозакохані претенденти (претендентки) не знають елементарних основ вітчизняного конституційного права. А що вже казати про ознайомлення їх з таким правом інших цивілізованих держав?

Чинна Конституція виходить з відомої засади поділу й рівноваги влади. Хіба Президент може втручатися в діяльність судових органів? Звісно, він турбується про правопорядок у державі, але способами, що передбачені Конституцією. Цього не спроможні збагнути не тільки виборці, а й більшість претендентів, що підтверджують їхні голослівні заяви.

Ще більше! Деякі кандидати відверто демонструють своє невігластво в галузі основ цивілізованого права. Ось виступає кандидат від відомої політичної сили, що втратила свій вплив за останнє десятиліття. Не буду зупинятись про форму самоагітації, поведінку, яка видає його рівень культури, що не вищий від пересічного колишнього колгоспного бригадира. Він претендує утвердити презумпцію вини. Інакше кажучи, цей претендент, який народився за десять років до розпаду «імперії зла і брехні», хоче повернути в судову царину відомий більшовицький принцип доцільності, наслідки якого добре відомі нашим громадянам старшого віку, коли спочатку людину садили, а вже потім шукали її «злочину», щоб «пришити» заплановану статтю кримінального кодексу.

Звісно, утвердження законності вимагає боротьби із злочинностю, для чого конче передбачити комплекс заходів, над чим мають працювати досвідчені правники, а не технарі чи клоуни. З цього випливають відповідні завдання як перед державою, так і перед політичними партіями.

Визнаємо, що політична робота серед нашого громадянства занедбана. Про повергнення до практики попереднього режиму не може бути мови, але не можна протиставити їй бездільність у цій сфері державних органів і громадських організацій. Йдеться насамперед про активізацію первинних осередків наших товариств «Знання» й «Просвіта». Нині наш обиватель отримує протилежну інформацію з телебачення й радіо. Нерідко доводиться зустрічатися навіть з вишівськими викладачами, які не можуть зорієнтуватися в національних інтересах. А що вже казати про пересічних громадян, навіть студентів!

Треба боротися за підвищення політичної культури нашого громадянства. Чого кривити душею, заклади культури в селах і містечках значно занепали порівняно з попереднім часом! Усунулися від виховної роботи вчителі й вишівські викладачі, чимало яких також потребує ідейно-політичного гарту. Авторові цих слів доводилося працювати в одному зі столичних університетів, де навчалися студенти з різних регіонів України. Ще до нинішньої війни випускники шкіл у Севастополі розповідали, що вони вивчали історію Росії, а не України. Чи можна при такому підході до навчання виховати українського громадянина, не кажу вже про патріота України! Дехто з вишівських керівників оправдовується, що заклад вищої освіти має готувати фахівців. Вибачте, призначення вишу неодмінно передбачає соціалізацію студентів як громадян і персоналізацію їх як людей з належним духовним рівнем. Якби з наших вишів виходили фахівці з таким політичним і духовним рівнем, то, безумовно, вони б відчувати відповідальність перед державою, її майбутнім. Чи було б тоді в списку кандидатів на Президента держава майже півсотні самозакоханих політиканів? Сумніваюсь.

Окрім того, гадаю, що не тільки кандидати на посаду Президента, а й борці за нардепівський мандат мали б подати належний документ про психологічну експертизу. А ще доцільно таким претендентам скласти перед компетентною комісією іспит з конституційного права!

Пригадую попередні парламентські вибори. Перед журналістами виступає фахівець із сільського господарства. Мету свого домагання нардепівського мандату вбачає в тому, щоб побудувати дорогу між двома містечками свого району, цебто розв’язати завдання, яке вповні можна виконати на районному рівні. У законодавстві – беззастережне невігластво. Хіба таких не бачимо в нашому парламенті?

Чому ж подібні особи претендують на посаду Президента? Як протидіяти таким у майбутньому? Вже йшлося про підвищення політичної культури наших виборців. Водночас вважаю, що треба ухвалити новий закон про політичні партії, їхні права та обов’язки. Яка доцільність в тому, щоб у державі існувало триста чи чотириста політичних партій? Зрештою, можуть існувати різні партії, але треба чітко визначити вимоги, щоб вони мали право висувати кандидатів на посаду Президента держави і в народні депутати. Інші партії чи громадські організації можуть діяти лише на регіональному рівні.

Ще одне шокує в обіцянках нинішніх претендентів на посаду Претендента. Деякі обіцянки настільки розмиті, що можна вкласти різний зміст. Що, приміром, означає «новий курс»? Якщо брати нинішню зовнішню політику, спрямовану на європейську (вступ до Європейського Союзу) і євроатлантичну (вступ до НАТО) інтеграцію, то «новий курс» означає її заперечення, а ним може бути всунення шиї в новий імперський хомут під зверхністю Москви. Чи не так? Як розуміти обіцянку про «зміни, яких усі чекають»? Хто чекає – сільська пенсіонерка чи столичний олігарх? Хіба вони мають спільні інтереси?

Деякі з кандидатів, обіцяють забезпечити те, що навіть не входить у компетенцію Президента, а віднесено до парламенту чи уряду. Де ж тут громадянська відповідальність! Чи треба коментарів? Інакше кажучи, кандидат не розуміє того, на що претендує, цебто невіглас у праві обдурює виборців.

Безумовно, доконечний новий закон про вибори на засадах національної меритократії, цебто влади фахівців, що заявили про себе як справжні патріоти. Нинішня демократія в нашій державі переходить у охлократію, цебто владу одуреного натовпу з галасливими політиканами на чолі. Такий режим не має майбутнього. Засади справедливого ладу можуть обґрунтувати лише фахівці, а не ті, хто видає себе за «слуг народу». Такі слуги – це сліпі виконавці волі своїх господарів (олігархів, інколи – Москви), а не втілення прагнень народу!

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-19 15:47 :04