Новини » Суспільство 14 березня, 2019, 13:37
Дива війни: літо серед зими
Позиції українських військових на Донбасі. Фото автора
Позиції українських військових на Донбасі. Фото автора

Одного разу, проходячи у Львові повз колишній кінотеатр «Україна» (тепер там магазин парфумерії та косметики, одним словом: «кіна не буде»…), я чомусь пригадав, як дуже-дуже давно, у дитинстві, разом з батьком ходив туди дивитись один класний художній фільм під назвою «Дива ще трапляються».

У стрічці (знятій на основі реальних подій) розповідалось, що у джунглях Південної Америки розбивається пасажирський авіалайнер. Вціліла лише одна дівчина – молода американка, яка без харчів, зброї, спорядження, ліків, рятуючись від хижаків, змій, отруйних комах, зуміла тривалий час дертися непролазними хащами і таки вийшла до людей! Вдома її вже вважали «двохсотою», а дівчина вижила! Це було справжнє диво. Тому фільм так і називався. Світла, оптимістична, цікава картина!

Пригадуючи ті, викликані фільмом, дитячі емоції, я чомусь підсвідомо замислився, а чи доводилось мені бути свідком якихось див чи просто дивовижних речей та явищ, які було важко пояснити з точки зору звичайної логіки, але котрі мали добрі, позитивні наслідки? Хтось зараз скептично скаже: «Та які можуть бути дива, чоловіче? Ти що не зрозумів, що в дитинстві, 19 грудня, шоколадку під подушку тобі не Святий Миколай приносив, а твоя мама клала?»

Звичайно, так. Ми всі реалісти і скептики, у чупакабру, Снігову Людину, Санта Клауса вже не віримо і всьому, що трапляється, знаходимо наукові, раціональні пояснення. Але все одно підсвідомо бажаємо побачити і вперто шукаємо у навколишньому житті ситуації, коли мав бути сумний і трагічний фінал, та несподівано і, головне, незрозуміло з точки зору логіки, все завершувалось добре та щасливо. Це і називається диво.

І знаєте, я таки пригадав кілька таких дивовижних випадків, свідком котрих був сам чи хтось з моїх товаришів. І ставались вони там, де будь-якому диву апріорі не місце – на війні, що вже четвертий рік іде на нашому Донбасі.

Про кожний з цих випадків я написав чотири невеличкі нариси. Такі собі позитивні (тому що в цих історіях усе завершилось щасливо) замальовки з життя та побуту на фронті.

Ото ж, скажімо так, диво №1..

Літо серед зими

Ну, можливо, те, про що я зараз розповім, комусь і не видасться дивом чи якоюсь незвичайною цікавинкою, але я сподіваюсь, що мене зрозуміють і відчують той прилив емоцій, коли я побачив, коли… Зрештою, слухайте…

2017 рік, Луганська область, зима, місяць лютий, температура -10. Не найбільш сувора для цієї місцевості температура, але все одно дубак, бо навколо сніг та вітер січе зі степу.

Якось мені на мобільний телефон дзвонить один мій друг, офіцер на ім’я Тарас і пропонує прийти до них у гості в бліндаж, бо там є щось дуже-дуже цікаве. Я любив навідуватись у підрозділ, яким командував Тарас, оскільки колектив у них був дружний, і там панував хороший, веселий, товариській мікроклімат, як, зрештою, і в багатьох інших підрозділах 10-тої бригади, де я тоді служив.

Але саме того дня висуватись нікуди не хотілось: вночі знову випав сніг, йти довелось би вже не по коліно, а по пояс у білій холодній «тирсі», тай ще плестись треба було через яр і лісосмугу. Уже вечоріло, а значить і вертатись до себе треба було би в темряві. Ну, і чим би таким мене міг тут здивувати Тарас? Невже викликав з кабаре «Мулєн Руж» двох танцівниць-стриптизерок – білявку та брюнетку – і вони прямо на ящиках з-під патронів почнуть демонстрували якесь шоу!

Позиції українських військових на Донбасі. Фото автора
Позиції українських військових на Донбасі. Фото автора

Втім, Тарас наполягав, мовляв, старий, не лінуйся, не пожалкуєш, бо побачиш у нас таке, чого вже тут давно не видів. Та що?? Оце так інтрига! Точно стриптизерок з Парижа десь надибав! І я зачерпнувши в кишеню жменю цукерок (бо ж в гості все ж йду, хоч і у бліндаж), замотавши обличчя виданим на складі армійським бафом (бо вітер і мороз таки дошкуляв) рушив, наче полярник, по кучугурам у їхню сторону.

І вже коли спустившись сходами, я відкрив двері «землянки», то на секунду мені здалось, що знаходжусь не у військовому похідному приміщенні в зоні ООС, а ніби в оранжереї. Тому що в очі різко впало… яскраво-смарагдове, зелене-зелене, соковите, розлоге листя, яке разом із товстою, гнучкою ліаною, обвивало стовбур, що підпирав дах бункера.

Позиції українських військових на Донбасі. Фото автора
Позиції українських військових на Донбасі. Фото автора

Більше того, навколо листя безтурботно і весело кружляли схожі на метеликів комахи, наче на карпатській полонині у теплому травні.

Я завмер. Насичений колір живого листя, якого не бачив з літа і про яке за довгі місяці затяжної донбаської зими у степу вже майже забув, метелики, ліани – все це так не вписувалось у навколишній сіро-брудний антураж бліндажу, де повсюди на стінах висіли автомати, біноклі, рацїї, «розгрузки» з гранатами, все так дисонувало зі сніжним степом на вулиці, вітром, холодом, що я реально розгубився.

От маєш сюрприз: із зими так різко потрапив у літо! Я глянув на хлопців. Вони посміхались, певно, вже знали, про реакцію людини, яка заходить з морозної вулиці і перший раз бачить оті мініатюрні «джунглі». Це їх розважало! А мене розважала, точніше, заворожувала ця ліана.

Після сніжно-білого килиму, що вкривав степ назовні, вигляд листя просто заколисував погляд. До паростків хотілось доторкнутись, потримати на долоні, навіть понюхати, щоб пригадати, яке ж воно, ото літнє тепло.

Рослина нагадувала щось таке далеке і приємне, таке, що залишилось десь там, у минулому, в тому довоєнному, доармійському житті, яке тут зараз ідеалізувалось, і все здавалось таким простим і сталим…

Юрій Лелявський на фронті

Згадувались квіти у квартирі, що стоять на підвіконні, сади біля Піскових озер, Стрийський парк весною. Тому так і хотілось безкінечно довго дивитись на це звичайнісіньке зелене листя… Це було якесь диво – літо серед зими, тут, на Сході…

Я спитав у хлопців, мовляв, звідки у вас цей «оазис»? Пояснення було простим. Із наукової точки зору нічого дивного. Коли ще в теплу пору прибувши на місце, бійці почали будувати цей бліндаж, то про всяк випадок, щоб не завалився дах, вони принесли з лісу стовбур дерева, який і слугував підпорою. Так і жили. Літо промайнуло, почалась холодна осінь, наближалась зима. Щоб не замерзнути, поставили металеву армійську пічку-»буржуйку», що палилась майже цілодобово. А потім дуже хороші, класні хлопці з львівської волонтерської організації «Львівський лицар», за що військові досі висловлюють їм велику-превелику подяку, надіслали сюди генератор, завдяки якому в бункері з’явилось електричне освітлення, і в землянці завжди стало тепло і світло.

(А зараз зроблю маленький прозаїчний відступ від теми. Це стосується тих волонтерів, доброзичливців, просто небайдужих людей, в яких є бажання допомагати українській армії, що воює на Сході. Так, зараз не 2014 і не 2015 рік, і бої зараз не такі жорсткі, як тоді. Забезпечення, харчування, озброєння, технічне обладнання краще, ніж в ті роки, але допомога завжди потрібна. Завжди буде потреба у проти протипростудних та інших медикаментах, у генераторах, у системах зв’язку і комунікації, в оптичних приладах. Бо, повторюю, нема і ніколи не буде в світі такої армії, яка завжди, у будь-який момент забезпечена всім на 100 відсотків. Завжди щось буде ламатись, виходити з ладу, завжди чогось не встигнуть вчасно привезти зі складу, а особливо в нас. Тому допомога небайдужих і зараз потрібна. Але, наголошую, відправляти якісь потрібні речі треба лише адресно, у конкретний підрозділ, добре знайомим вам бійцям чи командирам. Бажано на рівні взвод-рота-батальйон. І то, якщо ви того комбата добре знаєте і впевнені, що надіслані вам речі чи прилади реально розійдуться по ротам і взводам, а не залишаться лежати у штабі. Ніколи не відправляйте нічого просто на адресу штабу якоїсь бригади. Бо у багатьох випадках трапляється так, що все це там у штабі і залишиться. Звичайно, у штабах та управляннях також служить і працює багато чесних та достойних людей, їм також треба віддати належне, але ж речі, які ви збирали чи купляли, в першу чергу призначались для тих, хто живе у бліндажах на самій передовій. Тому і допомогу треба надсилати чи привозити лише адресно, на конкретну роту, конкретного батальйону, бригади, що стоїть в зоні ООС.)

Позиції українських військових на Донбасі. Фото автора
Позиції українських військових на Донбасі. Фото автора

Так, але що ж то за ліана? А тут усе просто. Певно, у корі стовбура, що підпирав дах, ще з літа зберіглось зернятко якоїсь рослини, плюща, чи щось таке. Коли в бункері стало тепло і цілодобово, завдяки волонтерському генератору, з’явилось електричне освітлення, то спрацював ефект фотосинтезу. Тепло від буржуйки та світло електричних ламп, зернятко, що було в стовбурі, прийняло за сонячні промені і сонячне тепло і «вирішило», що настало літо і можна собі вільно рости.

От і почало воно розвиватись на радість мешканцям військового схрону. Хлопцям так сподобалась ця рослинність, що вони вирішили її не зрізати. Бо реально і красиво, і приємно!

Подивитись на цю «оранжерею» приходили бійці з сусідніх підрозділів і навіть хотіли приїхати телевізійники з одного центрального каналу, щоб зняти про «літо серед зими» сюжет.

От, власне, і все. Хтось скептично скаже: ну от мені чудеса, та це ж звичайна біохімія, знайшли чим здивувати! Зрозуміло, нічого такого супернезвичного тут нема, так. Але, коли людина більше як півроку на війні, відірвана від сім’ї і з змушена жити у бліндажі, викопаному в землі, серед засніженого холодного степу, а тут раптом виник, виріс, такий собі зелений куточок релаксації, який дає невеликий, та все ж психологічний відпочинок, то це маленьке, але диво.

Юрій Лелявський, журналіст, учасник АТО, для IA ZIK

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-20 02:47 :43