четвер, 14 березня, 2019, 11:21
Архітектор Іван Щурко: Львів нищать на наших очах – під піар про «реставрацію»
9

Що робити, якщо балкон сусіднього будинку от-от обвалиться? Повідомити «гарячу лінію» міста і комунальників? Вони приїдуть, просто зіб’ють частину старої ліпнини та вивезуть на сміття. Бо, схоже, тільки в офіційних новинах від міської ради у Львові без зупину реставрують балкони, двері, покрівлі, ремонтують будинки, а на місці старих «розвалюх» зводять нові, гарні готелі та житлові висотки. Насправді ж, усе зовсім не так. Навіть у зоні, яка охороняється ЮНЕСКО, багато будинків з минулих століть не мають статусу пам’ятки. Їх найпростіше реконструювати чи знищити. Усе вирішує байдужість, гроші і нерозуміння. Осягнути масштаби проблеми допоміг львівський архітектор і волонтер Іван Щурко.

Почалося все у 2000-х

Архітектор Іван Щурко
Архітектор Іван Щурко

Одного дня друзі з громадської організації попросили, аби я, архітектор, проконсультував і допоміг грамотно спроектувати офісне приміщення, яке вони отримали в оренду. Приміщення незвичне – воно входить до комплексу будівель собору Святого Юра.

Пам’ятаю: заходжу всередину, майстри вже активно працюють, завзято оббивають штукатурку молотками, а деякі – сокирами. Я роблю потрібні заміри, та раптом… бачу в кутку на стелі фрагмент орнаменту, що проглядається з-під вапняної фарби. Приглядаюся – бачу, що це частина розпису (поліхромії, – ред.), яка вкриває всю стелю і більшу частину стін. Розумію, що простим ремонтом тут не обійдеться. Тих майстрів я випровадив. Запросив знайомих-фахівців оцінити знахідку. І з’ясувалося, ці розписи унікальні, з кінця XIX ст. (згодом знайшли подібні розписи і в інших кімнатах, – ред.) На жаль, чимало з них були пошкоджені перебудовами в радянський час, бо це приміщення довго використовувалося як комунальна квартира.

Спільно з реставраторами, крок за кроком, ми розчищали ці розписи, знімали шари масляних фарб радянського періоду, фіксували пошкоджені фрагменти, думали, як цей подарунок з минулих віків поєднати із запланованим функціональним стилем офісного приміщення.

Пошук коштів, залучення фахівців, волонтерська праця вечорами, після основної роботи – усе це затягнуло процес ремонту/реставрації на довгі три роки. Це була майже трагедія для громадської організації, бо минала більша частина терміну договору про оренду (добре, що його потім продовжили).

Робити дрібне, закриваючи очі на велике,ось, де зло

Відреставрований минулого року балкон на вул. Листопадового Чину, 26. Фото: Іван Щурко
Відреставрований минулого року балкон на вул. Листопадового Чину, 26. Фото: Іван Щурко

Це відчуття, коли ти відкриваєш світові заховані скарби, рятуєш їх і даєш їм нове життя, не минає безслідно. Якщо тобі раз вдалося, ти не можеш байдуже пройти повз руйнування чи то балкону, чи то міста загалом. Якщо вірити офіційним новинам, у Львові реставрують балкони, двері, реконструюють будинки... Проте часто ця реконструкція означає – знести старий будинок, а на його місці побудувати новий. І водночас, коли один балкон реставрують, з іншого молотками оббивається стара ліпнина без жодного нагляду з боку управління історичного середовища міста. От про це вже чиновники не говорять. Позиція міста має бути чітка, однозначна. Робити дрібне, закриваючи очі на велике, – ось, де зло.

Один з найяскравіших для мене прикладів цинічних руйнувань – це будинок на вулиці Чайковського, 31. Спільно з друзями, громадськими активістами та небайдужими львів’янами, ми протестували, зверталися до суду, робили публічними факти зловживань, корупції і порушення законодавства на цьому будівництві. На документах забудовника був підроблений підпис начальниці управління охорони історичного середовища Лілії Онищенко, були порушення земельного та пам’яткоохоронного законодавства. Це все, за нашим поданням, виявляли контролюючі органи, зупиняли будівництво – а вже за два тижні воно знову поновлювалося. Тоді зруйнували історичний 150-річний будинок, який був у доброму стані. У цій будівлі працював Іван Франко, були редакції відомих видавництв. І от я з львів’янами виграємо суди, викликаємо комісії, пишемо в Міністерство культури, блокуємо будівництво фізично… Ми перепробували всі методи. Але чомусь Лілія Онищенко – начальниця управління, чий підпис підроблено, – до суду не звернулася. Ця її мовчазна згода дуже показова. І таких прикладів у Львові сотні.

Або ж свіже «ноу-хау». На Личаківській будують житловий комплекс «Avalon». Усе б нічого, якби ця споруда не «росла» на місці колишнього військкомату, збудованого у XVIII столітті. Як часто буває, в проекті будівництва зазначено «реконструкція». Проте від старої будівлі вже жодної цеглинки не збереглося. Цей новий восьмиповерховий будинок кардинально псує панораму Львова: відтепер згори Личаківської не буде видно ні костелу Кларисок на площі Митній, ні Ратуші.

Реконструювати, зберігати чи зносити?

Руйнування скульптур і декору на вул. Дорошенка, 19. Фото: Іван Щурко
Руйнування скульптур і декору на вул. Дорошенка, 19. Фото: Іван Щурко

Львів заслуговує, щоб його історичне середовище було максимально збережене. Руйнування, яких нині зазнає місто, є не виправданими. Наше місто цінне не окремими будинками, які мають статус історичної пам’ятки, а цілими вулицями. Ти йдеш вулицею і звертаєш увагу не на один конкретний будинок, який вирізняється з-поміж інших. Ти сприймаєш цілу вулицю, атмосферу, яка тут панує. Гармонія або є, або її нема.

Тому для мене дивно, що управління охорони історичного середовища ЛМР часто нехтує гарними будівлями, бо вони «не мають статусу пам’ятки». Але ж у назві управління чітко зазначено, що воно охороняє історичне середовище.

Звісно, у центрі міста можуть будувати нові будинки. Проте потрібно дотримуватися масштабів вулиці, поверховість, не різкі переходи кольорів, можуть бути різні стилі – але мусить відчуватися гармонія. Варто ввести стандарти, які триматимуть новобудови в розумних рамках, але й дозволятимуть реалізувати сміливий задум сучасного архітектора. Лише так Львів зможе отримати архітектуру, яка показуватиме найкраще в кожному історичному періоді.

Руйнування сульптури і декору на вул. Генерала Чупринки, 4. Фото: Іван Щурко
Руйнування сульптури і декору на вул. Генерала Чупринки, 4. Фото: Іван Щурко

На жаль, у Львові мало прикладів вдалого поєднання архітектури «старої» та «нової» епохи. Натомість негативних прикладів десятки, наприклад, новобудова на Підмурній – потвора, на площі Міцкевича, Личаківській та Лисенка – та сама історія.

Сьогодні практично знищена околиця, яку називають Софіївка, між вулицями Свєнціцького та музеєм Івана Франка, де була вілла Ярославенка. Цей район можна вважати вбитим, бо все, що там було цінним, – або спотворене, або жахливо перебудоване. І, відтак, вже немає великої історичної цінності.

Одних оштрафувати, іншихспівфінансувати

Щоб справді зберегти історичну спадщину, потрібен комплексний підхід: високі штрафи за вандалізм, фінансова підтримка підприємців і всіх, хто зберігає історичний вигляд будівель, та, звичайно ж, просвітництво львів’ян. Людям треба донести, що та як варто оберігати.

Можливо, багато людей зі мною не погодяться, однак без штрафів оберігати історичну спадщину міста ніхто не почне. Страх заплатити чималі гроші зупинятиме забудовників та львів’ян перед руйнуванням будь-яких історичних елементів. Так зменшиться і кількість незаконних забудов.

Матеріальна підтримка тим, хто береже, – це ті самі гранти. Не розумію, чому у нас досі їх нема. У Львові є ті, хто намагається зберегти історичний ареал. То чому власники магазинів, офісів, які вирішили максимально зберегти первісний вигляд приміщення, не можуть звернутися до управління історичного середовища, до влади міста з проханням надати фінансову допомогу в цьому?

Якщо мова йде про просвітництво, то в нас ціла низка місцевих телеканалів. Один з них належить меру. Навіть міський бюджет може фінансувати телепередачу, яка цікаво і доступно пояснить людям, як зберегти історичну спадщину.

Щоб дати місту передихнути, два роки тому ми, я спільно з Товариством охорони пам’яток, ініціювали запровадження мораторію на нове будівництво в історичному середовищі Львова. Тобто два-три роки не будувати нічого, оглянутися, що набудували, оцінити те, що збереглося, переосмислити місто. На жаль, більшість депутатів міської ради не підтримали нашу ініціативу.

Коли риштовання забрали, виявилося, що будівельники зрубали всі декорації будинку

Знищені герби на Шота Руставелі. Фото: "Зручне місто"
Знищені герби на Шота Руставелі. Фото: "Зручне місто"
Реставрація будівлі на Шота Руставелі. Фото:
Реставрація будівлі на Шота Руставелі. Фото: "Зручне місто"

Львів мав довгу і плідну співпрацю з німецьким товариством «GIZ». Наразі є програма міської ради – як продовження цього проекту. Вона передбачає співфінансування з боку міста реставрації вікон та дверей. Але то лише назва та ідея залишилася гарна, бо тепер ця програма охоплює один випадок зі ста, де потрібна реставрація. Причина – смішні гроші, які заклали для неї у міському бюджеті.

Разом із тим, у Львові є низка прикладів, коли місто виділяє кошти на реставрацію будинків, фасадів, дахів тощо. Та є декілька «але». Перше та основне: якість цих робіт – низька. Думаю, тому що практично відсутній контроль. Наприклад, вулиця Шота Руставелі. Будинок на зупинці, далеко ходити не треба. Юридично він за адресою Зелена, 8-10, але фасад виходить сюди. На цю реконструкцію виділили величезні кошти з міського бюджету. І під час цієї «реставрації» позникало все цінне: на фасаді було кілька гербів, навколо них – гарний декор. Ті «реставратори», які виконували роботи, поставили риштування, накрили його сіткою, за якою нічого не було видно. А коли риштовання забрали, виявилося, що будівельники зрубали всі декорації будинку. На перший погляд, ніби все гарно, але насправді зникло все, що було цінним. Це не реставрація. Але таких «ремонтів» десятки по всьому місту.

Що робити, якщо бачиш такий вандалізм?

Є кілька варіантів того, що може робити львів’янин, якому не є байдуже.

Перший. Можна скооперуватися та створити громадську організацію, яка рятуватиме будинки. Тобто львів’яни можуть пробувати самі все рятувати. Але, як правило, такі організації тримаються на ініціативі кількох найактивніших людей. І тут для них є високий ризик «згоріти». Бо справа вимагає багато часу, нервів і ресурсів, ти перестаєш пильнувати роботу, сім’ю.

Другий. Можна телефонувати чи писати на «гарячу лінію» міста, поліцію, в управління історичного середовища ЛМР чи інспекцію архітектурно-будівельного контролю і сподіватися на якусь реакцію.

Третій варіант – зробити проблему максимально публічною. Як? Наприклад, описати її в соцмережах. У власних дописах, коментарях під чужими дописами. Так про проблему дізнаються журналісти.

Чому падає ліпнина?

Леви на Левицького, 48. Фото: Іван Щурко
Леви на Левицького, 48. Фото: Іван Щурко

Близько двох тижнів тому на вул. Левицького, 48 я фотографував дивовижних кам’яних левів, які тримали балкон. Не минуло і двох тижнів, як одного з них оббили комунальники. Коли я випадково це побачив, вони вже вантажили його, як сміття, у кузов машини. Мені вдалося домовитися і забрати рештки того лева. Я сам відвіз їх на кафедру реставрації Львівської політехніки. Відразу написав у Facebook про цей випадок, позначив депутатів – Лілю Онищенко, Андрія Москаленка. Точкова реакція та відповідь на запитання журналістів була, але де комплексні рішення? Нема.

Це не перший і не останній раз. Львів’яни постійно попереджають «гарячу лінію», комунальників про те, що десь є аварійний балкон, десь ліпнина ледве тримається і може когось поранити, якщо впаде. Особлива ситуація загострюється весною, коли елементи фасаду розмокають від талого снігу і льоду. Люди скаржаться, комунальники усувають проблему, оббиваючи все, що погано тримається. Але це абсурд.

По-перше, жодні роботи в історичній частині міста не можуть відбуватися без нагляду з боку управління охорони історичного середовища. По-друге, проблему потрібно вирішувати комплексно. Чому падає ліпнина? Бо вона замокає. То ремонтувати і обслуговувати потрібно ринви, покриття карнизів, дахи.

Але замість того, щоб зробити якісну покрівлю, добрі ринви з наших кишень або з міського бюджету, оплачують роботу працівників, бензин для машин, оренду автовежі, вивіз сміття. І найголовніше – просто нищать Львів на наших очах.

Так, бувають випадки, коли демонтаж аварійної ліпнини – єдиний можливий варіант. Проте «зняти» її можна тільки за присутності спеціаліста з управління архітектурного середовища ЛМР чи когось з реставраторів. Вони мають оцінити елемент, допомогти професійно демонтувати – без додаткових руйнувань, відреставрувати та повернути на його законне місце.

Приватна співпраця з Львівською політехнікою, яка триває понад три роки

Якщо бути точним, то співпраця з Політехнікою триває з часів мого навчання в цьому виші. Мені не раз доводилося відбирати, випрошувати, вимінювати на «чарку» або купувати у декількох робітників різні елементи старих будівель.

Саме на кафедру реставрації я приношу понівечені пам’ятки, відібрані в комунальників, знайдені на смітниках чи просто неба. Студентам цієї кафедри значно цікавіше і корисніше працювати з реальними об’єктами, ніж виконувати теоретичні завдання. Речі чи елементи архітектурного декору включають до навчального процесу. Студенти їх досліджують, вивчають давні технології, реставрують під контролем фахових викладачів і згодом повертають місту. Така реставрація, по суті, безкоштовна. Адже студент зацікавлений виконати роботу добре, щоб отримати високу оцінку, а витрати йдуть лише на матеріали та логістику. До слова, я сподіваюся, що і того лева з вул. К. Левицького, 48, нам вдасться повернути на місце відреставрованого.

Але що робити, якщо якогось елемента вже нема на місці «руйнацій»? Наприклад, збили скульптуру минулого року комунальники… Щоб відновити її знову «з нуля», потрібне проектування, виготовлення скульптурної форми, відливання окремих елементів, доопрацювання вручну і монтаж. Це все дуже коштовні роботи. Для мене це загадка: місто, яке на кожному кроці розказує про свою спадщину, на ній піариться і заробляє, знає, що у нас є кафедра реставрації, але не співпрацює? Підтримувати підготовку якісних фахівців для галузі збереження архітектурної спадщини – в інтересах Львова і його влади. Але чому бракує таких програм співпраці?

В області теж руйнують, але часто несвідомо

Я зараз залучений до роботи у благодійному фонді «Спадщина.UA». Тут ми шукаємо та намагаємося зберегти архітектурні пам’ятки по всій території Львівщини. По області теж руйнується чимало: замки, палаци, школи, народні доми, костели тощо. Але тут більше руйнувань несвідомих через брак знань і розуміння цінності архітектурних об’єктів, їхнього потенціалу. Розуміння того, що гарне і справді вартісне дуже викривлене ще з радянських часів. Спадщина часто сприймається виключно як джерело будівельних матеріалів. Відсутнє поняття власника (та й ефективного господаря), який доглядав би за старою спорудою. Але до людей можна знайти підхід, пояснити, спільно знайти ідеї чи альтернативи, як використати цю архітектурну спадщину, яка згодом може перетворитися у гарну ініціативу з новими робочими місцями та грошима для місцевої громади.

Конкретний проект, яким активно займаюся, – повернення до життя закинутої, понад сторічної будівлі кінотеатру в Бібрці. Цей будинок належав спортивному товариству «Сокіл». Руйнування там також серйозні, але не критичні. Його можна і треба врятувати. Найбільші проблеми – дах, що тече, прогнилі перекриття, відсутність вікон і частини дверей… Благодійний фонд «Спадщина.UA», спільно з Бібрською міською радою, намагається рятувати цей об’єкт: ми організовуємо толоки, залучаємо кошти на відновлення будівлі, шукаємо найефективніші форми подальшої діяльності, які дозволять «Соколу» зберегтися і служити людям.

Загалом фонд реалізує в області більш ніж десять проектів у сфері збереження історичної спадщини – у Поморянах, Бібрці, у Миколаївському, Жовківському, Золочівському та Миколаївському районах.

Записала Катерина Клименко,
IA ZIK

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Top
2019-10-14 06:59 :30