Новини » Суспільство 13 березня, 2019, 10:24
Марко Р. Стех: Курбас співпрацював з такими митцями як Анатоль Петрицький і Вадим Меллер
Анатоль Петрицький, Лесь Курбас і Вадим Меллер
Анатоль Петрицький, Лесь Курбас і Вадим Меллер

Українська національна культура – це конгломерат творчих надбань дуже великої кількості індивідів. А проте іноді одна особа може мати неспівмірно далекосяжний вплив на свій культурний контекст. Найвидатнішою з таких постатей був Лесь Курбас: режисер та реформатор театру, але не лише, бо його вплив сягав далеко за межі суто театральної культури.

Звісно, вплив Курбаса на розвиток українських театру та драматургії безпрецедентний і безперечний. Але він був теж основоположником українського кіно. Та і це не все, бо своєю творчістю та контекстом-середовищем, яке створив навколо себе, Курбас вплинув на літературу, мистецтво, музику, інтелектуальну думку й культуру загалом. Наприклад, у сфері мистецтва він почав з реформування української сценографії, та згодом у співпраці з провідними художниками вплинув на розвиток мистецтва узагалі.

<nbsp;>

Курбас першим у нашій культурі підняв мистецьке оформлення театральної вистави із рівня декорацій на рівень активного елементу дії, рівноцінного текстові драматурга чи грі акторів. І серед тих митців, які працювали з ним, найважливіші два: Анатоль Петрицький і Вадим Меллер.

Петрицький, надвичайно яскрава й колоритна особистість, зв’язався з Лесем Курбасом на самому початку мистецької кар’єри: 1917 р., коли йому було 22 роки. Курбас запросив цього надзвичайно талановитого юнака до співпраці в «Молодому театрі» в Києві, де упродовж кількох років він реформував відсталий український театр і вивів його на світовий рівень. І Анатоль Петрицький, основний сценограф «Молодого театру», став, за словами Курбаса, першим справжнім художником в історії української театральної культури.

<nbsp;>

Анатоль Петрицький був митцем стихійного темпераменту та невгамовної фантазії. Як і Курбас, він був тоді під впливом естетики експресіонізму, й частково звідти в нього на все життя залишилася любов до яскравих незмішаних кольорів. Хоча це теж була спадщина рідного українського народного мистецтва, яке Петрицький наполегливо вивчав і традиції якого, перетворені модерним світобаченням, приніс назад до скарбниці своєї культури.

Після 1919 року, коли припинив існування «Молодий театр», Петрицький пішов у світ шукати усе нових викликів для свого таланту. Він став одним з найвидатніших сценографів в СССР, та й у ділянці малярства і графіки здобув славу далеко поза межами України.

Особливо широке міжнародне визнання зустріло його картину «Інваліди», яка прикувала увагу критиків на Венеційському бієнале 1930 року. Славетними, зокрема у Франції та Росії, були його вигадливі театральні костюми. Він створив блискучу серію понад 150 портретів діячів української культури, та однак більшість з них, як і багато його картин загалом були знищені в жорстоких 30-х рр., коли сам мистець лише чудом уникнув арешту й загибелі у Сталінських концтаборах. Зрештою, вислужники режиму до кінця життя цькували його за формалізм і український націоналізм, і він уже ніколи не зміг повноцінно розгорнути крил творчості. Дарма що колись був відомим у світі представником нашого мистецтва, а його народно-експресіоністичні картини та сценографія вплинули на український авангард, в якому експресіоністичну течію пізніше розвинули такі митці, як Віктор Пальмов.


 

А вплив Петрицького почався із його науки в «Молодому театрі» Леся Курбаса. Звісно, для самого Курбаса вершиною творчих досягнень був Березіль: не лише театр, а ціле Мистецьке Об’єднання. А головним мистцем Березоля був Вадим Меллер: творець зовсім іншого, аніж Петрицький, характеру. Адже Петрицький був, як назвав його учитель Федір Кричевський, митцем «із Божого веління»: бувши людиною з соціальних низів, яка виросла в жорстоких умовах сиротинця, і лиш завдяки незвичним талантові і працелюбності змогла вибитися в люди. На відміну від того Меллер був з родини заможного аристократа. Був шведського походження по батькові, а італійського і грецького по матері. Навчався в престижних школах Женеви, Мюнхена й Парижа, виставляв свої картини разом з зірками європейського модернізму, приміром, групою «Der Blaue Reiter». І якщо Петрицький був мистцем стихійного таланту, то Меллер був майстром рівноваги і витонченої композиції.

<nbsp;>

У Києві 1914 р. разом з харизматичною Олександрою Екстер Меллер захопився кубізмом і конструктивізмом, створив серію захопливих костюмів для балету Броніслави Ніжинської. Водночас разом із дружиною Ніною Генке вивчав українське прикладне мистецтво. Утім, вершин майстерності досягнув щойно після 1923 р., працюючи з Курбасом у Березолі. Від конструктивістського оформлення вистави «Газ» до синтетичного «Народного Малахія» та феєричних «Алло на хвилі 477»... Причому, під впливом Курбаса, цей чужинець по крові став не лише українізованим, а глибоко українським мистцем. І хоча Меллер вижив у час сталінського терору, більшість його картин, на жаль, пропали: чи то знищені НКВД, чи то конфісковані нацистами у час війни. А уряд і суспільність УРСР відплатили Меллерові за його внесок у нашу національну культуру заборонами, утисками і майже повним забуттям.

<nbsp;>

Сьогодні поволі, зусиллями окремих ентузіастів виринають із забуття ці знакові постаті нашої культури: Петрицький, Меллер та інші видатні і незаслужено забуті. Попри інертну, короткозору байдужість до власної культури ширше суспільство в Україні поволі починає усвідомлювати вагомість постатей калібру Леся Курбаса. І це критично важливий процес. Адже повноцінна нація – це тільки та, яка поколіннями свідомо береже живу пам’ять про своїх героїв і про своїх геніїв.

А про вплив Леся Курбаса на розвиток української музики можна довідатися тут.

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-20 03:14 :56