Новини » Події 12 березня, 2019, 11:51
Рота універсальних солдатів. Репортаж з передової
  • Військовослужбовець Збройних Сил України Сергій. Фото: Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України (м. Львів)
  • Позиції українських військових на Донбасі. Фото: Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України (м. Львів)
  • Позиції українських військових на Донбасі. Фото: Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України (м. Львів)
  • Позиції українських військових на Донбасі. Фото: Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України (м. Львів)
  • Позиції українських військових на Донбасі. Фото: Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України (м. Львів)
  • Позиції українських військових на Донбасі. Фото: Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України (м. Львів)
  • Позиції українських військових на Донбасі. Фото: Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України (м. Львів)
  • Позиції українських військових на Донбасі. Фото: Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України (м. Львів)
  • Фото: Регіональний медіа-центр Міністерства оборони України (м. Львів)

У цьому підрозділі розроблена своя методика підготовки людей. Тут кожен знає не лише свою роботу, а й справу іншого. Між собою хлопці називають це «школою універсальних солдатів».

Цікаво, чому на передовій така смачна кава? Навіть з пластмасового стаканчика. Напевно, тому, що вона кип’ячена у засмальцьованому чайнику, що стоїть на саморобній плиті? Або цю каву заварювали руки, які ще годину тому давали реальну вогневу відсіч реальному ворогу. До речі, звідси до позицій російсько-окупаційних військ можна запросто докинути гранату з підствольного гранатомета. А іноді, в хорошу погоду і коли вітер дме в нашу сторону, то можна почути, як російські найманці матюкаються в свої радіостанції. Тут завжди раді гостям. Бо направду «люди з миру» сюди заїжджають не часто. І справа навіть не в дорозі, що наскрізь прострілюється АГСами ворога. Та і не в снайперах російських спецшкіл, які проходять вишкіл на окупованій Луганщині. Просто тут реальна війна, щодня і щогодини. Ти не знаєш, коли почнеться обстріл і з чого будуть вести вогонь російські варвари.

Сергій. Так звати нашого ротного, який тримає оборону тут. В якомусь далекому минулому житті (всього чотири роки тому) він – вчитель фізики та інформатики середньої школи. Але… В державу прийшла біда, і він пішов захищати Батьківщину. Спочатку сержантом, а потім потрапив на спеціальні офіцерські курси, і отримав перше військове звання та взвод у підпорядкування.

«Я десь відразу відчув хист військового, – ділиться Сергій. – Зрозумів, як потрібно воювати. Що потрібно робити, аби ворог мав більші втрати, а в нас ніхто не постраждав. Усе це десь на рівні інстинктів, які були потім підкріплені ґрунтовними теоретичними знаннями. А потім усе це відшліфував на практиці».

Коли йому запропонували прийняти в підпорядкування роту, то він погодився. Але… людей до свого підрозділу він відбирає сам. За своїми критеріями та оціночними мірками. Напевно, тому тут просто немає випадкових людей. Та вибрати мотивованих солдат та сержантів – це всього лише половина справи. Людей потрібно ще навчити воювати.

«Те, що дають в навчальних підрозділах, то, звичайно, добре і потрібне, – каже командир роти. – Однак справжнього солдата потрібно вчити щонайменше рік. Інакше діла не буде. І це велике зло – оці тримісячні контракти. Бо приходить людина, а ти не знаєш, чи варто в нього вкладати сили, час та пальне. А якщо через три місяці він піде?»

У цьому підрозділі розроблена своя методика підготовки людей. Тут кожен знає не лише свою роботу, а й справу іншого. Між собою хлопці називають це «школою універсальних солдатів». Тут кожен може сісти за важелі бойової машини, навести гармату чи взяти до рук снайперську гвинтівку. І це, на думку командира, дуже правильно. Бо в бою може статись так, що буде потрібен механік-водій, а не гранатометник чи навпаки. І від цього залежатиме життя всього підрозділу.

Економлячи час, Сергій запропонував продовжити бесіду під час огляду позицій. Бо всього за кілька годин до нашого приїзду тут були нові «приходи». І тепер потрібно подивитись, що і до чого. Ми йдемо прекрасним українським полем, де вглиб воронки від 152 міліметрового снаряду російських військ іде чорнозем. Скалічена окупантами земля провалюється під ногами та нібито просить захисту.

«Один, два, три… дев’ять, – рахує розриви командир. – І так майже щоночі. Всі види снарядів. Але фіг вони вгадали. Нас не залякати і не збити з цієї позиції».

На жаль, вогонь у відповідь наші бійці відкривають не часто. Справа в тому, що окупанти ведуть прицільний вогонь з артилерії, танків та БМП з сусіднього містечка, поставивши позиції прямо в житлових кварталах. А щоб ще більше убезпечити себе, то під час обстрілів виводять дітей на вулиці і тримають їх як заручників. Знаючи, що українці ніколи не стрілятимуть у мирних городян. Навить уночі. Для цього вдень проводять цілі демонстрації того, що в будинках, де поруч стоять російські гармати, є мирні люди.

«Ну і як їх після цього назвати? – каже Сергій. – Так свого часу робили монгольські загарбники, згодом фашисти… А тепер так чинять нібито цивілізовані люди. Але я знаю, що і за це Бог покарає їх. Так само, як і за підвіз боєприпасів в машинах з надписом «хліб» або в швидких допомогах.

За 15 хвилин «прогулянки» полем я назбирую жменю свіжих уламків, які в мене просили для музею АТО-ООС. Сергій усміхається і каже, що таким тут уже давно не займаються. Якби вони збирали всі ці рештки, то лише на одному брухті кожен із них став би мільйонером, бо за час існування його роти «братерський» метал можна рахувати вже тонами. Але нема на то часу, та й приймальних пунктів поблизу теж нема.

До речі, ворог не дарма ховається за спини мирних українців. Бо в командира розроблена ціла система фіксації вогню і координації нашої відповіді. Можливо, я колись розповім детально про неї, та не зараз. Скажу лише, що для ворога, який втратив пильність, достатньо буде одного, максимум двох снарядів, щоб відправити його до Росії у пластиковому костюмі.

Як би вам не було дивним, але в цій роті, яка стоїть на самому вогневому вістрі нашої оборони, немає людей з урядовими нагородами, та й відзнаки міністра оборони теж тут далеко не у кожного. Як завжди, всі нагородні листи губляться у «замполітській» переписці великих штабів. Та люди тут служать не за нагороди. Сюди повертаються навіть після важких поранень. Бо тут є чітке розуміння того, навіщо кожен з них прийшов захистити Україну. Тому визнання простих людей для цих пацанів вище, ніж значок на груди.

От такі вони «універсальні солдати» з роти Сергія. Бестрашні, віддані і благородні воїни України. Новий цвіт військового братерства нашої держави.

Тарас Грень,
відділення спеціальних кореспондентів
Інформагентства Міноборони (м. Львів)

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-25 03:58 :29