Новини » Суспільство 12 березня, 2019, 11:09
Медексперт ЮНІСЕФ Катерина Булавінова: Вакцинація стає об’єктом політичної гри
Медексперт ЮНІСЕФ Катерина Булавінова. Фото: tochka.net/Олег Батрак
Медексперт ЮНІСЕФ Катерина Булавінова. Фото: tochka.net/Олег Батрак

Тема кору і вакцинації вже другий рік активно обговорюється у ЗМІ. Але хвороба продовжує швидко ширитися, і Україна вже перша у світі за кількістю захворілих. Чи могла б ситуація нині виглядати по-іншому, якби таки була запроваджена сувора заборона не вакцинованим відвідувати освітні заклади; чи якісно в нас лікують тих, хто внаслідок кору отримав ускладнення; чи можна було б запобігти смертям; чиїми устами в Україні поширюють міфи про вакцинацію та чи замішана в цьому політика – в інтерв’ю для ІА ZIK розповіла медичний експерт дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ, лікар-інфекціоніст Катерина Булавінова.

Пані Катерино, вже є повідомлення від МОЗ про зменшення кількості хворих на кір. Чи можна говорити, що спалах пішов на спад?

– На мій погляд, радіти зарано. Ми зможемо так казати, коли побачимо значне зменшення кількості хворих. Чому я так кажу, – є доволі багато повідомлень під час зустрічей з батьками і освітянами та в соцмережах, що медпрацівники не завжди ставлять цей діагноз. Чомусь. Чи тому, що не хочуть працювати з контактними, чи з інших причин. Тому, коли ми бачимо незначне зниження цифр, ще не можемо сказати: це спад захворювання чи ні.

– Ви маєте на увазі, що лікарі діагностують кір, але навмисне не ставлять цей діагноз?

– Так, повідомлення про такі випадки є. Не масові, але є.

– Чи справді проблема кору в Україні є такою серйозною, як про неї говорять?

– Україна побила рекорди в світі за кількістю захворілих. Але, по-перше, ми велика країна, в якій є дуже багато не вакцинованих дітей і дорослих. По-друге, це дуже заразне захворювання. Є інші країни, в яких зафіксовано і спалахи хвороби, і смерті від кору. Це Румунія, Сербія, Італія, Франція, США. Просто там менше захворілих на кір, аніж у нас.

Щодо Франції, то там не вакцинованим дітям заборонили відвідувати школи. Тобто Франція вчинила рішучіше, ніж Україна. Чи б допоміг такий крок нам?

– Мені здається, що дуже. Є країни, де це питання поставлено жорстко. Наприклад, у США, Канаді. Через один смертельний випадок кору у Франції Макрон (Еммануель Макрон, – ред.) заборонив відвідувати школи не вакцинованим дітям. На мій погляд, для України це було б непогано, але коли б це була єдина консолідована позиція. А не так, коли в одному регіоні забороняють, в іншому – ні, в місті забороняють, в області – ні. Немає єдиної позиції Міністерства освіти і Міністерства охорони здоров’я. Наскільки мені відомо, в міністра охорони здоров’я Уляни Супрун жорстка позиція. Вона вважає, що не вакциновані діти не повинні відвідувати школу, бо це небезпечно.

Має бути розуміння, що школа має бути безпечним місцем, як і університет чи коледж. При чому, безпечним не тільки для дітей, а й для працівників цієї школи, оскільки кір – це не дитяча інфекція, від неї однаково не захищені всі, хто працює в школі. Це і вчитель фізкультури, і вчитель хімії, і директор, і завуч, і буфетниця, і прибиральниця, і навіть охоронці. Тобто, весь персонал шкіл, університетів і коледжів, взагалі-то, має бути захищеним, бо це місце з великим скупченням людей, де дуже легко передається високозаразна інфекція, така як кір.

– Нині в Україні першочергово вакцинують дітей до 18 років, на Львівщині навіть розгорнули так звану «спецоперацію». Якщо всі школярі отримають щеплення, чи дасть це можливість подолати спалах?

– Це дасть можливість його, скажімо так, призупинити, пригальмувати. Це врятує життя людям, це врятує їх, наприклад, від госпіталізації до лікарень, багато сімей це врятує від стресу. Однак для того, щоб на майбутнє запобігти появі таких спалахів, потрібно, щоб були довакциновані всі ті, хто не має імунітету до кору не тільки серед дітей, але й серед дорослих.

– Багато дорослих людей, народжених у 80-90 роках, хвилюються щодо якості введеної їм вакцини, дотримання тоді холодового ланцюга. Чи варто їм перевакциновуватися?

– Їм, звичайно, краще вакцинуватися.

– Але наразі вакцинація дорослих не є в пріоритеті у МОЗ

– Вакцинація від кору є пріоритетом МОЗ. Ми сподіваємося, що всі дорослі зможуть згодом вакцинуватися.

– Значна провина нині лежить на медиках, які відраджували батьків від вакцинації, радили нісенітниці, та й досі багато медпрацівників не вакциновані. Чому медичні кола є свого роду антивакцинаторами?

– На мій погляд, має бути ефективна якісна освіта у цьому питанні, починаючи з університету, бо, на жаль, багато студентів виходять або з відсутністю знань про вакцинацію, або з некоректними знаннями. Тобто, з якимось дивними міфічними уявленнями про безпеку вакцин, без розуміння того, що таке колективний імунітет і охорона громадського здоров’я як така. Тому, безумовно, має бути ефективна освіта, як на етапі додипломної підготовки, поки це ще студенти, так і для лікарів. Це дуже важливо, бо тоді всі будуть говорити однаково, адже пацієнт нервує, коли всі говорять по-своєму: один лікар каже, що можна печиво після вакцинації, інший каже – не можна в басейн, третій рекомендує пити протиалергійні препарати, четвертий щось ще. Це такі прості речі, але коли звучать різні рекомендації, то, звичайно, це викликає страх в пацієнта, який і без того з недовірою ставиться до системи взагалі.

– Де медики можуть отримати таку доосвіту?

– Формально ці питання включені в багато програм післядипломної освіти, але все дуже залежить від деталей. Диявол ховається в деталях. Наприклад, нещодавно одна з наших тренерів ЮНІСЕФ, яка дуже добре тямить у вакцинації, хоч сама лікар, яка отримувала спеціалізацію з дитячої психіатрії, складала іспит в контексті післядипломної освіти. В ньому було кілька питань та варіантів відповідей стосовно вакцинації, сформованих абсолютно некоректно. Тобто, всі, хто складає цей екзамен, завчають некоректні відповіді. Наприклад, що дітям з епілепсією взагалі не можна вакцинуватися, та інше.

Можливо, ефект дав би якийсь обов’язковий для всіх онлайн курс і тест, який мали б пройти лікарі та медсестри в рамках реформи. Оскільки вакцинація одна з частин пакету послуги у реформі первинки, яка, по-суті, має бути індикатором якості того, як працює система на первинці. Тобто охоплення – справжні, а не «намальовані», повинні показувати, що з’явилася довіра між лікарем і пацієнтом, що лікар турбується про свого пацієнта і захищає його. Тоді ми повинні побачити добре охоплення, реальне, наприклад, зафіксоване в електронній системі, яке підробити буде складно.

Ви, як представниця ЮНІСЕФ, проводите курси і тренінги для медиків. Львівська область є найбільш ураженим спалахом регіоном, чи з нашими лікарями вам працюється важче?

– Ні, все у всіх однаково. У всіх регіонах є пробіли в знаннях в одних і тих самих темах, одні і ті самі некоректні практики. Страхи одні й ті ж. Наприклад, сьогодні ми займалися з досвідченими лікарями, які вже вчилися на інших тренінгах ЮНІСЕФ з вакцинації, і зібрались ми якраз для того, щоб обговорити їхній досвід: як вони ходили в школи розмовляти з батьками, які питання ставлять батьки, які у них страхи і яку міфологію батьки приносять з медичної системи. Тобто, які рекомендації ми можемо дати тим лікарям і медсестрам, які ще підуть в школи, які рекомендації можемо дати для системи взагалі, щоб зробити вакцинацію простішою для людей.

Але, до слова, висока захворюваність не тільки на Львівщині, висока вона також в Івано-Франківську, в Одесі, Чернівцях. В усіх регіонах багато не вакцинованих, і де люди активно пересуваються, виїжджають за кордон, їздять країною, там, очевидно, захворюваність буде вищою.

– Чи готові наші медики первинної ланки вчитися?

– Так, при чому дуже охоче. Що цікаво, в Україні дуже занижена роль медсестри, а ми (в проектах ЮНІСЕФ, – ред.), навпаки, дуже високу ставку робимо на медсестер. З них часто виходять навіть кращі тренери і викладачі, ніж з лікарів. Медсестри себе в цьому дуже добре знаходять, бо їм є чим поділитися, їм є що розказати, вони дуже близькі до людей, особливо в селі. Фельдшер чи медсестра дуже близькі до своїх пацієнтів, краще відчувають їх відчай, очікування, страхи, знають до них підхід. І довіра, до речі, в селі вища, ніж в місті. Там медпрацівник ближче до людей просто фізично, він їх сусід по вулиці. І охоплення вакцинацією в селі загалом вище, аніж в місті.

– В Україні потужний антивакцинальний рух?

– Я б сказала, що в Україні дуже невеликий активний провакцинальний рух. Його небагато. У нас проблема в тому, що ця тема постійно політизується і в тому, що «наукова» громада дуже часто виступає проти вакцинації. Тобто всі кажуть, ми нібито за вакцинацію, але, після цього до людей доноситься якийсь міф. Наприклад, доноситься він устами професорів і академіків, які входять в політичне протистояння, до прикладу, з міністром, МОЗ, концепціями реформи, і вакцинація стає об’єктом політичної гри. Дуже поширеним серед медичної громади є явище, коли лікарі не сприймають концепцію доказової медицини, а ґрунтуються тільки на особистому досвіді. Через це виникає маса проблем, набагато більших, аніж від антивакцинального руху, справжнього антивакцинального руху, який доволі незначний в Україні. Тобто, в нас брак ефективного консультування, недовіра всіх до всіх і політизація цього питання, а це викликає більше проблем, ніж реальний антивакцинальний рух.

Від перших осіб держави не почуєш слова «кір»

– Я би хотіла, щоб Президент, Прем’єр, наприклад, публічно провакцинувалися від дифтерії і правця. Це було б чудово. І це б нагадало масі дорослих людей, що потрібно вакцинуватися від дифтерії і правця.

– Як ви оцінюєте висвітлення тем вакцинації кору в українських медіа?

– На мій смак, всі статті на цю тему виглядають доволі плоскими. Бракує хороших аналітичних статей про більш серйозні речі, наприклад про те, чому в нас такий маленький календар щеплень, чи міг би він бути більшим, як у інших країнах, і від чого це залежить. Наприклад, про те, чи держава готова відповідати на спалахи захворювань, зокрема, негайно виділяти кошти. Наприклад, про ситуацію з ринком вакцин і ефективними закупівлями. Тобто, мені хотілося б бачити більш серйозні, вдумливі теми. А так виходить, що або дуже все негативно, коли помилково смерть пов’язують з вакцинацією і на цьому роблять новину в жовтому стилі, або це новинні формати, іноді вдалі, іноді ні, але без глибини. Мені навіть здається, що про газові питання, якщо зробити запит в пошуковику, можна отримати більше аналітики, аніж про таке важливе питання як вакцинація, від якої залежить життя і здоров’я.

– До речі, підтвердьте або спростуйте інформацію, що в Україні немає жодного випадку смерті після вакцинації.

– Через вакцину немає жодного смертельного випадку в Україні. Я у системі, пов’язаній з вакцинацією, працюю з 2007 року, відтоді точно не було жодного випадку.

– Через ускладнення, спричинені кором, вже померла 31 людина, чи можна було уникнути цих смертей?

– Виникає дуже велике запитання з приводу якості надання медичної допомоги. Звичайно, проти кору лікування немає, але коли ми бачимо таку кількість смертей, виникають питання, наскільки вчасно люди потрапляють в лікарню, наскільки вчасно вони потрапляють в реанімацію, як саме їм надають допомогу, чи дають їм вітамін А. Маса питань, які, бажано, щоб медики-клініцисти відкрито обговорювали між собою. Але, на жаль, в медичному дискурсі в Україні все ще залишається сильною тенденція – боятися бути покараним. Від цього не виникає чесної дискусії стосовно якості медичної допомоги. Через це виникає певне викривлення статистики.

Мені здається, було б добре, якби була чесна дискусія про те, що насправді відбувається. Тільки тоді ситуацію з кором можна буде змінити чи покращити. Наприклад, якщо якісь випадків, які закінчилися смертями, можна було вести по-іншому, пацієнт би себе вів по-іншому, чи лікар, то непогано це розбирати, щоб в майбутньому не повторювати помилок. А коли йдуть намагання весь час себе захистити від якихось звинувачень, то вся енергія направлена не в той бік.

– Ви зазначали, що в інших країнах календар обовязкових щеплень значно більший. Про які вакцини йдеться?

– Україна вакцинує менше, аніж країни колишнього Радянського Союзу. В Молдові, Казахстані, Узбекистані, Таджикистані, Туркменістані вакцинують проти більшої кількості інфекцій. Наприклад, дітям вводять вакцини від ротавірусної інфекції. В Україні великі спалахи цієї інфекції, коли чимало дітей з блювотою, проносом і температурою госпіталізують в інфекційні лікарні, такі спалахи в нас є щонайменше двічі на рік. В інших країнах також вакцинують від пневмококової інфекції, менінгококової інфекції тощо. Великобританія, до прикладу, активно вакцинує дітей, у тому числі школярів, від грипу, і від цього є цікавий ефект – вакцинація захищає від грипу не тільки дітей, а й бабусь і дідусів, бо дитина не приносить його додому. Багато країн вакцинують дівчат від папіломавірусу людини, це протиракова вакцина, яка дозволяє уникнути раку шийки матки. Тому, ми поки дуже обмежені у своєму календарі щеплень.

– На скільки обґрунтованими є побоювання, що далі може бути спалах дифтерії?

– На мій погляд, дуже серйозними, бо охоплення протидифтерійними щепленнями у дітей і дорослих дуже низьке. Були роки, коли не було вакцин, потім вакцина з’явилися, але охоплення все одно залишалося низьким – на рівні 50-60%. Тобто пішло накопичення дітей різного віку маловакцинованих, а дорослі взагалі про це не пам’ятають. Таким чином ми маємо невакцинованих дітей і дорослих, серед яких може поширюватися дифтерія. Нині є спалахи дифтерії в різних країнах, їх небагато, але вони є. В Україні є випадки дифтерії. Хоч нині безкоштовні вакцин є у всіх поліклініках. Просто дорослі не пам’ятають, що потрібно вакцинуватись кожні десять років. На цю вакцину може бути місцева реакція, – може сильно боліти рука. Тому тим, хто досі пише на роботі, як ми, лікарі, радимо робити щеплення в ліву руку (якщо ви правша). Інших реакцій на цю вакцину практично не буває. Якщо станеться спалах дифтерії, то одразу постане питання потреби в протидифтерійній сироватці, а це проблема. Тому до цього спалаху треба дуже серйозно готуватися.

Дуже незвично – в Україні є випадки правця у дітей. Багато лікарів правця вже 30-40 років не бачили. Він був під час війни і в післявоєнний час, але коли нині в європейській країні у дітей діагностують правець – це дуже нетипово. Правець не передається від людини до людини, це не кір, не дифтерія. Така велика кількість випадків правця ознака того, що батьки не обирають вакцинацію як індивідуальний захист для своєї дитини.

Розмовляла Мар’яна Білозір,
ІА ZIK

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-24 14:56 :17