Новини » Суспільство 7 березня, 2019, 17:17
Гуцулка Ксеня: український Ла-Ла Ленд
Фільм
Фільм "Гуцулка Ксеня"

7 березня на широкі екрани кінотеатрів виходить український мюзикл «Гуцулка Ксеня». Театральний, мальовничий, легкий і музичний – такий фільм вийшов у режисерки Олени Дем’яненко та команди. У львівському кінотеатрі «Планета Кіно» відбувся допрем’єрний показ стрічки.

Основою сценарію, який написала теж Олена Дем’яненко, стала однойменна оперета Ярослава Барнича, написана у 1938 році. Ідея попрацювати із цим матеріалом, за словами режисерки, народилась близько 10 років тому, коли вона дивилась цю виставу у Львівському академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької.

Сюжет, що типово для оперет – невигадливий. Американський мільйонер українського походження заповідає своєму синові Яро «мільйон долярів». Але тільки за умови, що він одружиться зі «свідомою українкою». Хлопець приїжджає на «рідну землю» у пошуках нареченої, але ніяк не може знайти свою суджену. Аж допоки він не зустрічає гуцулку Ксеню.

Оскільки сюжет вже багатьом відомий із театральних постановок, то у фільмі увагу і любов глядача захоплюють мальовничим картинами та оригінальною музикою. По-перше, оригінальною, бо в кінострічці звучать пісні Ярослава Барнича із однойменної оперети, по-друге, оригінальною, бо їх автентично опрацювали гурт Dakh Daughters та композитор Тимур Полянський.

Жанр оперети на екрані Олена Дем’яненко перетворила на мюзикл, а якщо іще точніше – на «модернову мелодраму у стилі українського танго».

Фільм починається кадром легкого танго гуцулів в одностроях під легендарну «Гуцулку Ксеню» у виконанні ексцентричних Dakh Daughters. Така прелюдія задає ритм усьому фільму і надалі: події швидко змінюють одна одну, а інтрига тримає у напрузі.

Оперета Барнича була написана у 1938 році. І цей час подій фільму разом із місцем дії – Карпати у Західній Україні – для Олени Дем’яненко дуже важливі. Адже вже 1939 року сюди прийде Радянський Союз і окупує ці землі. Й режисерка у своєму фільмі хотіла показати, яким було життя на Західній Україні до приходу туди радянської влади – колоритним, самобутнім та європейським.

Олена Дем’яненко зводить усіх героїв посеред Карпат в аристократичній (що вже нетипово) оселі (по-сучасному – у готелі) «Говерля». Її директором є Іван Синиця, якого зіграв Олег Стефан, актор львівського Театру ім. Леся Курбаса. Ця роль актора зовсім не подібна на його попередні роботи. Він і добрий, і хитрий, і практичний. Прислуга в «Говерлі» – чотири дівчини в уніформі, але кожна із них зі своєю особливою харизмою – синхронні та злагоджені. Мальовані афіші про «з’яву привида гуцулки Ксені», аристократизм готелю та його мешканців, і музичні номери – усе це робить атмосферу фільму магічною, а краєвиди Карпат – іще й заворожуючою.

До слова, фільм знімали у Карпатах у Ворохті, на Житомирщині та на кіностудії Довженка.

Гуцулка Ксеня. Прес-конференція
Фільм "Гуцулка Ксеня". Прес-конференція

Щоб досягти правдивості на екрані, на ролі «американських українців» були запрошені справжні «американські українці». Роль Яро виконав Максим Лозинський – композитор та співак із Нью Йорка. Він говорить українською із правдивим американським акцентом і почувається перед камерою спокійно та впевнено.

Роль Ксені стала дебютною для зовсім юної Варвари Лущик, яка на момент зйомок була іще школяркою. Світлоока блондинка – ось така гуцулка, яка руйнує стереотип зовнішності. Не лише зовнішністю, а й темпераментом вона відрізняється від гуцульських дівчат – вибухових та запальних. Це саме та дівчина, яку мав зустріти американець Яро на батьківщині – начитана, розумна і чесна. Ксеня Варвари Лущик стримана, боязка і мила водночас. Хоча цьому персонажу інколи бракує експресії та характеру. На фоні колоритних акторів другого плану Ксеня виглядає сама наче із іншої країни (якщо не планети). Здається, що нею та її бажаннями «керує» рідний дядько Іван Синиця, а вона лише інертно виконує пункти його плану.

В оселі «Говерля» є іще один мешканець – трішки божевільний професор Зеленський, який досліджує унікальну популяцію метеликів на овечих хвостах. Це ще один запрошений актор у кінострічку – Олів’є Бонжур, бельгієць. Актор задля цієї ролі вивчав українську мову. Він, до слова, знімався у фільмі «Залягти на дно у Брюгге».

Мері, родичку Яро, якій можуть перейти усі статки, якщо той не виконає волю батька, зіграла Катерина Молчанова. Її ми впізнаємо за попереднім фільмом Олени Дем’яненко «Моя бабуся Фанні Каплан» – з огляду на це Молчанову можна наректи улюбленицею режисерки. На противагу головній героїні, вона настільки яскрава, експресивна та харизматична у своїй ролі, що, здається, картина була б іще кращою, якби вона грала Ксеню.

За жанром фільм «Гуцулка Ксеня» – мюзикл. Тому музичні номери періодично чергуються із розвитком подій. Хоча вони не переривають хід дії, а іще більше розкривають характери або ж ситуації – майже всі актори мають свою вокально-танцювальну партію «на сцені».

Гуцулка Ксеня. Dakh Daughters
Кадр з фільму "Гуцулка Ксеня" за участю Dakh Daughters

Окремим персонажем є гурт Dakh Daughters. Вони переробили оригінальні пісні та музику Ярослава Барнича із оперети (які до цього вже встиг переробити композитор стрічки Тимур Полянський). Дівчата одягнені у стилізований одяг, який, з одного боку, абсолютно притаманний концепції їхнього гурту, а з іншого – довершує стиль кінострічки. Музичних номерів так багато, що іноді виникає відчуття, що ми на концерті фрік-кабаре, під час якого ще й фільм показують. У стрічці також з’являється гурт ДахаБраха. І перші, і другі – це «діти» театрального режисера та керівника київського Центру сучасного мистецтва «Дах» Влада Троїцького.

Іще один масовий персонаж – це гуцули, які виконували ролі другого плану. Кожен із них – автентичний та органічний: наче йшов на полонину і зайшов у кадр фільму. До слова, для сцени на гірській полонині із вівчарем запросили справжнього гуцула. Він приїхав зі своїм одностроєм та перукою і засмутився, коли йому видали уже готовий сценічний костюм.

Фільм, як і оперета, закінчується хепі-ендом. Проте у мюзиклі немає неоднозначності: Ксеня погоджується одружитись із Яро, щоб на його гроші побудувати школу у селі, чи справді із кохання? Це, можливо, єдине контроверсійне запитання, яке залишається після перегляду фільму.

Мюзикл, попри свою сюжетну простоту, зроблений із любов’ю та фантазією. Він зачаровує – і акторською грою, і музикою, і костюмами, і краєвидами. І після перегляду ще довго десь всередині тебе вистукує ритм вальсу «Гуцулки Ксені».

Марічка Цигилик,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-25 03:39 :02