Довірся. Не світові. Не комусь. Собі
Анничка Королишин
письменниця, пластова виховниця

Чуєш, мала, дощ. Шелесткий шепіт шин по мокрому брукові. Березень. Час, коли лютий минув, але ще не пішов. Світ подає людині чергову підбірку сигналів, нібито, не можна ні в що вірити.

Завжди є ті, хто оточує і веде. Група підтримки, у кожного своя, але обов’язково – споріднена, пов’язана одним інтересом, ситуативна, мінлива, у різних обставинах інакша, але одна і та сама – невіддільний житєвий супровід, якого, зазвичай, позбутися просто неможливо.

А хочеться ж. Ой, як же, часом, кортить – зникнути.

Іноді б’єшся об глухі стіни людських душ, як метелик у скло – чи то впустіть, чи випустіть.

Повірити легко.

Найважче довіритись.

Знаєш, звільнитися можна.

Подвигом любові.

Все, що робиш, – любиш. Все, що любиш, – робиш.

Все, у що віриш – бережеш.

Це боротьба, насправді.

Але воно того варте – наше життя.

Довірся. Не світові. Не комусь. Собі.

Знаєш, людині треба з кимось мовчати в унісон, реготати до сліз, бути і зникати у ту ж мить – це її частка сили для здійснення подвигу.

Ти просто почекай.

Ще трішечки.

Весна уже ось. Все буде добре.

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-19 18:33 :13