Новини » Суспільство 4 березня, 2019, 12:25
Амфілохій Почаївський – цілитель, за якого заступилась донька Сталіна
ZIK
ZIK

Священик московського патріархату о. Йосип, більш відомий як чернець Почаївської лаври Амфілохій, зцілював не лише партійних чиновників чи простих селян. Він не боявся допомагати підпіллю УПА. Про його неймовірні здібності говорили скрізь у Радянському Союзі.

Про це йдеться у фільмі «Незалежна церква. Відновлення автокефалії» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

Дива Амфілохія

Наприкінці 1960-х років рух у маленькому селі Мала Іловиця на Тернопільщині нагадував справжній мегаполіс – повно машин, автобуси та навіть таксі. Зі всього Радянського Союзу туди приїжджали до відомого цілителя отця Йосипа. Люди вірили: чудотверець може вилікувати від будь-яких хворіб.

«Було таке, що трактором одному ліснику роздробило п’яту, зробилось страшне, місиво було. Привезли його, він втратив свідомість», – каже режисер Віктор Підгурський.

Отець Йосип, більш відомий як чернець Почаївської лаври Амфілохій, із молитвою негайно взявся за лікування. Не минуло й півгодини, як поранений лісник прийшов до тями і уже несміливо ступав на пошкоджену ногу, яку щойно ледь не втратив.

«Побачили що лісник вже сидить спокійно, все нормально, а від рани і сліду не лишилося. Тобто це були такі відверті дива», – наголошує Віктор Підгурський.

До отця, як до останньої інстанції, йшли горбаті, біснуваті, онкохворі і навіть ті, чиє життя висіло на волоску від смерті. Кажуть, що він ще й мав дар провидця і ще знадвору знав, хто до нього прийшов, що в кого болить і навіть, скільки йому залишилося жити.

«Були високопоставлені особи в цивільному. Амфілохій виходив і казав: «А чого ти без форми до мене приїхав?» Він знав, що вони військові і навіть працівники КДБ, міг серед натовпу їх викрити», – розповідає дослідник життя Амфілохія Почаївського о. Андрій Любунь.

Та попри неприязнь то радянської влади, отець Йосип допомагає усім, не заглядаючи у паспорти та партквитки. Під час прийому хворих Амфілохію асистували кілька монахинь, які приїхали із інших міст. Серед них найзавзятішою була черниця Анна. Вона, зазвичай, зустрічала хворих та проводила їх до отця. На той час жінка мешкала в Малій Іловиці уже кілька років, тому ніхто із монахинь навіть не підозрював, що та носить у кишені загорнуту у хустину пляшечку із отрутою, аби відправити цілителя на той світ.

«Потім виявилося, що вона працювала в Інституті атеїзму в Києві. Займала поважну посаду», – зауважує Андрій Любунь.

Душпастир для повстанців

Амфілохія називали і православним душпастирем УПА та заступником в’язнів сталінських концтаборів. 93-річна Марія Антонюк розповідає обставини, за яких їй довелося особисто спілкуватись з отцем Йосипом. Тоді, у далекому 1945-му, була друкаркою та розвідницею УПА. Одного вечора, коли переходила через чернечий цвинтар, натрапила на двох повстанців.

«Один був поранений, а інший – вже мертвий, бо вдень тривала облава», – пригадує Марія Антонюк.

Не довго думаючи, Марія побігла до священика Московського патріархату отця Йосипа, який мешкав у хатині просто на лаврському кладовищі. Той за лічені хвилини одягнув мирський одяг, заховав довге волосся під шапку, аби ніхто не впізнав у ньому монаха, і разом із Марією попрямував до повстанців.

«Він мав з собою якусь ганчірочку і пляшечку, обтер того пораненого, поблагословив і сказав: «Зараз буде все», – розповідає пані Марія.

Той випадок був не першим, коли до Амфілохія Почаївського звернулися з підпілля УПА. Він не лише рятував повстанців, але й постачав їм ліки.

«Існує навіть версія, ніби, він тоді був у настільки добрих стосунках із УПА, що домовився з настоятелем Лаври, аби на типографії Почаївської лаври навіть друкувати листівки», – зазначає о. Андрій Любунь.

Порятунок від доньки Сталіна

Та вже на початку 60-х, коли гоніння на церкву посилилися, радянська влада намагалися відібрати Троїцький собор Почаївської Лаври, аби зробити там склад. Тоді на заваді став Амфілохій, який згуртував народ – місцеві прогнали з десяток міліціонерів, які зібрались під святинею.

Та не минуло й тижня, як Амфілохій Почаївський заплатив за таке зухвальство – отця запроторили у Буданівську психлікарню.

«На тамтешніх хворих випробовували різні психотропні медикаменти. Були такі, що від одного уколу в людини тріскали вени», – розповідає о. Андрій Любунь.

Можливо, із божевільні отець Йосип вже б ніколи і не вибрався, якби не втрутилася сама донька Сталіна, Світлана Алілуєва. Вона страждала від психічних хвороб, тож свого часу отець допомагав їй лікуванням.

«Відбувалося це приблизно так: йому в палату підкинули записку, що має зібратись комісія, на якій мав сказати, що вона – його сестра. Привели його в кімнату, де сиділо троє чоловіків – світила психіатрії, які мали вирішувати, чи він справді хворий, а в куточку була вона. Головний лікар з цієї комісії запитав, хто це така, Амфілохій відповів: «Моя во Христі». Вона передала якусь записку. Можливо, це було якесь свідоцтво про народження, якісь підроблені документи, та, власне, тоді його відпустили», – зазначає о. Андрій Любунь.

Та після божевільні повернутися до Лаври чи навіть у хатину на кладовищі отцеві Йосипові уже не дозволили. Відтак він подався у Малу Іловицю до рідних.  

Ганна дістала отруту

Марія Антонюк розповідає про зимовий вечір 1969 року, який досі стоїть в неї перед очима. Тоді разом із двома побратимами в лісі вони знайшли напівживого Йосипа. Подейкують, що того зимового вечора старця за наказом спецслужб вивіз за село та покинув посеред лісу його ж родич. Проте, на диво, отець залишився живим.

«Його трохи душили, бо він таким лежав, поруч був собака, який не відходив від нього ні на крок», – розповідає пані Марія.

Після того у селі Мала Іловиця Амфілохій Почаївський ще понад рік зцілював людей. Та вже тоді черниця Ганна вдається до значно надійнішого способу, щоб звести оця зі світу – отрути.

«Чому його не вбили у психіатричні лікарні чи ще десь, адже можливість така була у влади та спецслужб? Вони знали, що це дуже авторитетна людина, тож люди його б відразу проголосили святим. Краще було його десь сховати і про нього забули б. Однак, тоді не сподівалися, що він виживе і люди ще більше про нього говоритимуть», – переконаний Андрій Любунь.

Отрута мала подіяти поступово. Невеликими дозами Ганна підливала її у вечерю отця. В останні місяці Амфілохій Почаївський відчував, що отрута таки робить свою справу, тож попрощався з усіма.

Чудотворець Амфілохій віддав Богові душу 1 січня 1971 року. Його поховали у Почаєві на тому самому монастирському цвинтарі, де він колись рятував повстанців. А через 30 років, у 2002-му, нетлінне тіло священика дістали з-під землі. Його канонізували.

Тим часом, у Почаївській Лаврі досі замовчують той факт, що святий Української православної церкви Московського патріархату Амфілохій помер не свою смертю.

«Якщо б Московський патріархат визнав, що дійсно його отруїли, то він би мав вважатись Преподобним мучеником. На початках, в перший книзі про Амфілохія, писали про отруєння. Але з приходом патріарха Кирила все дуже змінилось в їхній літературі – про отруєння вже ніхто не говорив», – зазначає Андрій Любунь.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-20 23:10 :52